Подорож 80-річного харків'янина до Німеччини, або Пошуки загиблого на війні
Так сталося і в родині нашого читача Михайла Будянського.
Молодший став за старшого
У 1941 році на захист своїх родин від фашистських загарбників стали не тільки військові, а й чоловіки, які до цього ніколи не тримали зброї у руках. Битися за Батьківщину разом із двома старшими синами став і Микола Будянський – хлібороб із села Черняків на Вовчанщині. На війну чоловіків проводжали усім селом.
Та назад повернулися тільки Іван і Олександр, а батько зник безвісти. Окрім двох старших синів у Миколи залишилася дружина та молодший син Михайло і донька Ольга.
– Після війни було дуже складно, наша родина голодувала. Нам із сестрою доводилося збирати жолуді. Мама з них щось готувала. Та як не було складно, батька завжди шукали, – згадує наймолодший з синів Михайло.
Ні командування, ні влада нічого не знали про долю Миколи Пилиповича. Лише повідомили дружині зниклого солдата, що той служив на Волховському фронті.
Михайло в родині залишився за старшого, бо Олександра після війни майже одразу відправили служити на Чукотку. А найстарший брат Іван ніяк не міг оговтатись від поранень, отриманих у Відні.
Зниклий безвісти виявився полоненим
Минали роки. У Михайла Миколайовича вже своя родина з’явилася. Мати, брати та сестра пішли у вічність. Але чоловік не зупинявся – і далі займався пошуками батька. Коли з частини документів у Центральному військовому архіві в Подольську (головний архів Міноборони колишнього СРСР) було знято гриф секретності, чоловік відправив туди запит про долю солдата Будянського.
– Відповіді довелося довго чекати, – розповідає чоловік. – Але отриманий лист із архіву ніяк не прояснив подальшу долю мого батька. У довідці було написано: «можна вважати зниклим безвісти», а головна причина – ніхто від бійця Будянського не отримував листів. Взагалі, у цій довідці були неточності, наприклад, дата призову була вказана набагато пізніша від реальної.
Нова надія розшукати рідну людину з’явилася завдяки Інтернету. Михайло Миколайович знайшов адресу Бундесархіву (Федеральний архів Німеччини). Онука Ганна, яка добре знає іноземні мови, допомогла скласти запит. Через 20 днів на електрону адресу родини надійшла відповідь.
Як завершилася історія пошуків батька сином, читайте у повній версії тексту у розділі "Статті" на нашому сайті або за посиланням тут
Юлія Шматченко