Професор сміху Аркадій Арканов
Так само тихо він пішов із цього світу. Пропонуємо читачам найцікавіші зі сторінок життя нашого сучасника.
Уперед у минуле
Якщо на мить уявити, що ми не знаємо Аркадія Арканова, не читали його оповідань, не переглядали ті численні телепрограми за його участі, а побачили його вперше, – то ми одразу й не повірили б, що він сатирик. Дещо похмуре обличчя, серйозний вираз очей, тихий голос, жодного натяку на посмішку – вигляд справжнього лікаря. Він, до речі, й був лікарем – і за освітою, і за ставленням до життя. Навіть після того, як залишив медичну справу, Арканов продовжував лікувати, але вже своєю творчістю. Здавалося, що під час кожного виступ на сцені він прикладав до грудей публіки невидимий фонендоскоп і замість лікарського «дихайте – не дихайте», казав: «Смійтеся – не смійтеся».
– Блажен, хто бачив в Арканова посмішку! Я знаю лише трьох сатириків, які ніколи не посміхаються, – це Альтов, Ширвіндт і Арканів, – казав на одному з ювілеїв сатирика його друг і колега Юхим Шефрін. – Сподіваюся, що коли-небудь мені все ж таки пощастить.
– Я не похмурий, я такий від народження, не можу ж я штучно хихикати, – прокоментував ювіляр. – Щось кумедне я завжди помічаю, але сміх як такий – поняття фізіологічне, люди й від лоскоту сміються. Я ж не люблю лоскотання.
На жаль, протягом останнього року на самого Аркадія Арканова такі «ліки сміху» не діяли. Серце відомого письменника-сатирика та драматурга зупинилося 22 березня 2015 року після довготривалої хвороби. Останнім часом Аркадій Михайлович тяжко хворів, сильно страждав, але знали про це лише його близькі. Розповідають, що, незважаючи на недугу, останні дні в лікарні навіть до сніданку Аркадій Арканов усе одно виходив як джентльмен: у своєму улюбленому жилеті і краватці.
– Сам я до смерті ставлюся абсолютно спокійно, – розповідав він в одному зі своїх останніх інтерв’ю. – Щоправда, так було геть не завжди. Уперше зі смертю я зіткнувся в медичному інституті, під час лікарняної практики. Уявіть собі: людина жива, а через секунду її вже немає. Інколи можеш щось зробити, щоб продовжити її існування, але буває, що ти безсилий. От тоді я і зрозумів, що все на цьому світі тлінно, а перехід від життя до смерті – усього мить.
Життя сатирика довжиною у 82 роки дасть фору десятьом людським життям. «Вперёд в прошлое» – таку назву має одна з головних біографічних книжок Аркадія Арканова. А ще так звучить життєвий девіз письменника, адже про своє дитинство Аркадій Михайлович багато та часто згадував. Він народився в Києві в далекому 1933 році. Через рік після народження Аркадія його батька, постачальника за професією, заарештували, інкримінуючи йому якісь господарські порушення. Маленькому Аркадію довелося залишити каштановий Київ і переїхати під Вязьму, де батько відбував покарання. Евакуація до Красноярська, середня школа, перший клас... У квітні 1943 року повернувся з матір’ю і молодшим братом уже до Москви, де й закінчив середню школу.
– Незважаючи на повоєнну добу, я тепло згадую про свою молодість, – казав майбутній сатирик. – Це був час без жалю, без важких роздумів, коли є сили й жага життя. У тебе все попереду.
Хрещений батько харків’янина
Попереду в Арканова була успішна кар’єра на медичній ниві. Закінчивши Перший медичний інститут у Москві, він працював потім дільничним лікарем. Але тут його доля робить різкий поворот: Аркадій захоплюється написанням коротких оповідань і починає друкувати свої твори в популярному радянському журналі «Юность». Він підписується псевдонімом, оскільки початківцю-літератору натякнули, що з його справжнім прізвищем – Штейнбок – успіху в Радянському Союзі не добитися.
– Я вирішив взяти староєврейське слово «арка», що означає «загадка», тому псевдонім означає «загадковий», – появнював Аркадій Арканов. – Воно з’явилося не на порожньому місці. Мене в дитинстві у дворі звали «Арканом». Так і пішло.
Чотири роки – з 1963-го по 1967-й – колишній лікар працював позаштатним редактором відділу гумору та сатири в журналі «Юность», де і було надруковано його перше оповідання «Жёлтый песок». І почалося: твори Арканова дедалі частіше виходять на шпальтах радянських газет, його афоризми швидко розходяться в народі, врешті-решт, Арканова швидко приймає до своїх лав тогочасна «тусовка» письменників. Так, у 1966 році з’являється збірка «Четверо под одной обложкой», куди потрапили оповідання Арканова разом із творами Григорія Горіна, Едуарда Успенського та Фелікса Камова. У цей самий час в Аркадія Михайловича зав’язується справжня дружба «на все життя».
– З Аркадієм Аркановим ми дружили рівно 50 років, – згадує відомий сценарист Аркадій Інін. – Коли ми в 1965 році познайомилися, ще заочно, я жив у Харкові. Це моє рідне місто, де я починав писати гумористичні оповідання. Як і Аркадій, що здобув спочатку медичну освіту, я теж не відразу прийшов у літературу. Свої перші гумористичні оповідання я, упевнений у собі юнак, посилав до Москви, у різні газети й журнали, але їх спочатку активно відфутболювали. Вирішив надіслати і в журнал «Юность». На той час Аркадій завідував там відділом гумору. Моє оповідання потрапило до нього, і він надрукував його у своєму розділі «Галка Галкина». От таким заочним шляхом Арканів став моїми хрещеним батьком у літературі.
За декілька років Арканов та Інін познайомляться наживо. Головним майданчиком у 1970-ті роки, де зустрічалися всі гумористи, був славнозвісний клуб «12 стульев» «Литературной газеты». Звідти вийшли Аркадій Арканов, Григорій Горін, Михайло Жванецкий, Семен Альтов та інші. Невичерпне джерело життєвих анекдотів – Арканов – згодом вестиме легендарні передачі «Вокруг смеха» і «Белый попугай», збираючи ту саму компанію друзів.
Творчі «пірнання» індивідуаліста
Для багатьох буде одкровенням, як багато Арканова було в нашому житті. Саме його авторству належать рядки популярної пісеньки «Оранжевое небо, оранжевое море…». Авторська участь Арканова в цій пісні з часом забулася масовою аудиторією, але з популярною музикою він зберігав зв’язок багато десятиріч, приділяючи пісенній кар’єрі чи не стільки ж часу, скільки літературній. Також півстоліття тому завдяки Арканову в нашу повсякденність увійшов популярний вираз «рояль у кущах» – символ заздалегідь спланованого експромту. Уперше ця фраза прозвучала в 1966 році в мініатюрі Арканова «Совершенно случайно».
Незважаючи на яскравий гумор, події свого життя письменник не робив надбанням громадськості. Він тихо і спокійно сприйняв своє виключення зі Спілки письменників СРСР у 1980-х роках за те, що був одним з авторів альманаху «Метрополь», виданого за кордоном. Також у 2011 році гідно й витримано пережив смерть своєї третьої дружини Наталії.
Якщо в період застою в Аркадія Арканова вийшло всього дві книги, то після перебудови він став надолужувати прогаяне. Ще більше працював у телеефірі, багато співав – то в жанрі комічних куплетів, то видаючи цілі альбоми. Арканов знімався в кіно, судив КВК, активно вболівав за улюблену футбольну команду «Торпедо», брав участь у більшості джентльменських забав – від джазу до шахів і преферансу – і друкувався до останнього часу.
– Обожнюю музику, яка є постійним фоном мого життя, – зізнавався Арканов. – Більш за все люблю займатися справами, якими раніше ніколи не займався. Цим пояснюються мої «пірнання» у кіно, у спів, у написання пісенних текстів. Не люблю колективну працю, оскільки вона знеособлює людину. З цієї ж причини не виходжу на демонстрації – ні з підтримкою, ні з протестом.
Участь у демонстраціях він заміняв написанням афоризмів, яких у письменника за життя зібралося кілька сотень. У них Аркадій Арканов по-філософському розмірковував про життя, жінок, а також головний матеріал своєї творчості – гумор. «Гумор – це вітамін, а не основне харчування», – відомий афоризм сатирика.
Катерина Терещенко, матеріал з газети "Слобідський край" №37 від 28.03.2015