Таємниця родини Людмили Гурченко. Зізнання акушера-гінеколога (ДОКУМЕНТИ, ФОТО)

Таємниці родини народної артистки, харків'янки Людмили Гурченко, розкрив кореспонденту "СК" депутат Харківської облради Михайло Пилипчук.

Він розповів про таємний візит доньки Людмили Гурченко Марії Корольової у Харків.

– Коли Марія відпочила після дороги, я їй сказав, що зараз ми поїдемо в пологовий будинок, у якому вона народилась. Вона була дуже здивована, адже все життя вважала, що народилась у Москві. Я кажу: «Напевно, тобі мама не розповідала про обставини, чому тебе зареєстровано в Москві. Але народилась ти в Харкові».

Материнська правда

Про те, що саме в Харківському пологовому будинку № 3 Людмила Гурченко народила свою первістку, свідчить пологовий журнал, який вели більше ніж півстоліття тому і дивом відтоді зберігся. Як розповіла нам головний лікар пологового будинку Людмила Зуб, цей журнал адміністрація відшукала, готуючись до 50-річчя закладу у 2009 році. У ньому знайшли такі відомості: «Гурченко Людмила Марківна, 1935 року народження, що проживає в місті Харкові, вулиця Клочківська, 46, 5.06.1959 народила дівчинку. Лікар – Борискіна Ніна Адамівна». У 1972 році пологовий будинок № 3 і пологовий будинок № 8 було об’єднано в пологовий будинок № 3. Об’єднаний заклад було відкрито 25 травня 1959 року, а вже 5 червня серед перших породіль закладу опинилась і Людмила Гурченко. Про те, як молода актриса стала мамою, знає акушер-гінеколог, яка приймала в неї пологи – Ніна Борискіна.

– Усе нормально пройшло, вона поводилася дуже спокійно і врівноважено. Пологи пройшли нормально. Зазвичай до нас надходили вагітні вже з пологовою діяльністю, а виписували на дев’ятий день після пологів. Вона тоді була зовсім молодою артисткою, і породіль у мене було багато, тому я тоді не надала цьому вагу. А вже коли вона стала знаменитою, тоді я згадала, що Людмила Гурченко в нас у пологовому будинку народжувала, – розповідає Ніна Адамівна.


Як насправді для легенди радянського кінематографа проходили ці дев’ять днів у Харківському пологовому будинку, може розповісти лише вона сама. І Людмила Марківна дійсно описала свій стан у цей період в автобіографічній книзі «Аплодисменти»: «Я хотіла бути, як усі. Але навіть у палаті, куди мене привезли як усіх (і де я ще довго перебувала у здивуванні, що доля послала мені донечку), мене раптом обпалили знайомі інтонації. Породіллі розбились на два табори: «за» і «проти» мене. Перемогли сильніші. Замість того, щоб радіти появі на світ дівчинки, я у відчаї плакала й нікуди не могла подітися від людських очей. Відчуття були ще гострішими від того, що це відбувалося в рідному місті…»


Нелегку психологічну ситуацію, в якій перебувала в 1959 році актриса Людмила Гурченко, спричинили цькування і «викривальні статті» у радянській пресі. Вони з’явилися після того, як молода, але вже знаменита виконавиця ролі Лєночки Крилової у тріумфальній «Карнавальній ночі» через складне матеріальне становище почала виступати на творчих зустрічах із глядачами. У народі ці концерти називали «халтурами», і на артистку посипалися звинувачення й образи звідусюди, у тому числі і з рідного Харкова. Притамувати біль образ можна було тільки роботою, і практично одразу після пологів Люся Гурченко погодилась узяти участь у кінопробах на фільм «Балтийское небо», зйомки якого проходили в Ленінграді. До Північної столиці вони поїхали втрьох: Люся, її мама і донька Маша. Можна собі уявити, з якою гіркою іронією актриса згадує ті дні: «У групі ще не знали, що я вже мама. У першій серії фільму «Балтийское небо» моїй героїні Соні було ще тільки 14-15 років. Гарненький підліток із дитинкою...»

Тамара Кіч, матеріал з газети "Слобідський край" №86 від 20.07.2013