Вулична музика по-харківському. Як місцевий брас-бенд закохує в себе всю Україну
Вийшло не з першої спроби
Типова історія створення брас-бенду виглядає приблизно так: спочатку кілька друзів збираються і грають разом для себе, поступово цією ідеєю загоряються їх знайомі, вони стають частиною оркестру, згодом найуспішніші колективи починають виступати перед публікою. Так було і з HeartBeat Brass Band (HBBB), якому немає і двох років, але його учасники встигли закохати в себе сотні слухачів по всій Україні, і не тільки.
– Цей колектив – це моя і не тільки моя дитяча мрія. Ми хотіли з ранніх років цим займатися, грати на духових інструментах різну музику, щоб людям подобалося і вони танцювали під неї, – ділиться саксофоніст Дмитро Фаустов.
Але реалізувати дитячу мрію хлопцям вдалося не з першої спроби. Вони пробували організувати брас-бенд ще кількома роками раніше, навіть виступали в деяких харківських клубах, але через брак майстерності і досвіду все розвалилося.
– Кілька років тому ми зібрали колектив Bez’O Brass, який становив нинішній кістяк HeartBeat Brass Band. Грали на розігріві в одного з місцевих музикантів, але зрозуміли, що чогось бракує, було дуже некомфортно, – розповідає Дмитро.
Головною причиною провалу музиканти називають відсутність майстерності й досвіду: почали грати зі складних композицій і за якийсь час зрозуміли – не виходить. Та хлопці підросли і через кілька років вирішили почати все з чистого аркуша.
– У січні 2015 року ми із Сашком (тубіст бенду Олександр Федоров. – Авт.) якось прогулювалися містом і міркували на тему, що вік уже чималий (зараз учасники всього колективу є студентами. – Авт.), але ми досі не обрали, чим хочемо займатися надалі. У центрі міста ми побачили брас-бенд і вирішили, що потрібно спробувати створити свій, – згадує Дмитро Фаустов.
За словами Олександра Федорова, з яким він вчився в школі і грав у дитячому духовому оркестрі, зародження колективу пройшло дуже стрімко. Хлопцям тільки прийшла ця ідея в голову, як буквально за кілька днів вони готові були кликати охочих і починати грати. Друзі зібрали колектив з восьми чоловік, це були знайомі їм люди. Згодом склад бенду змінювався: то було шість чоловік, то сім, а зараз НВВВ набув свого першочергового вигляду з восьми музикантів. На даний момент у бенді виступають: Олексій Косов (ударні), Олексій Ханарін (ударні), Олександр Федоров (туба), Дмитро Івасенко (труба), Дмитро Цибрук (труба), Дмитро Фаустов (саксофон), Михайло Сидоренко (саксофон-альт) і Єгор Реммер (тромбон).
Спочатку хлопці почали грати композиції американських брас-бендів, які практично невідомі вітчизняному слухачеві, але страшенно подобаються самим виконавцям. Але швидко зрозуміли, що ця музика приносить задоволення тільки їм самим, і щоб залучити слухача, вирішили робити кавери (авторська музична композиція (часто відома) у виконанні іншого музиканта або колективу). До речі, першу популярність бенду приніс їх кавер на пісню Jason Derulo feat. Snoop Dogg-Wiggle, який вони виконували на прем’єрному виступі на майданчику біля ХНАТОБу (Харківського національного академічного театру опери та балету). Там їх часто можна побачити й донині.
– Дебютний наш концерт відбувся навесні 2015 року біля ХНАТОбу. Тоді наш екс-барабанщик Владислав Аландарєв сказав: «Що ми тільки для себе граємо? Ходімо в маси». І ми пішли за прикладом американських брас-бендів, які стоять на вулицях і грають для свого задоволення і задоволення слухачів, – згадує Дмитро Фаустов. – На перший наш виступ прийшло чоловік 40, і це було приємною несподіванкою. Тоді в нашій програмі було 10–12 композицій. Найбільший ажіотаж у харків’ян викликала мелодія Wiggle, тому що вона була на слуху, і ось, напевно, у той момент, коли люди загомоніли від «вігла», у когось із нас виникла думка, що, можливо, треба пробувати грати популярну музику.
Звісно, в дебютному концерті без переживань нікуди, але, за словами Олександра Федорова, хлопцям з ними допомогли впоратися слухачі.
– Коли ми видавали перші звуки, був чи то сором, чи то хвилювання, закрадалася думка: а раптом у наступному такті ти помилишся, і все розвалиться? Але ми були приємно здивовані, що стільки людей прийшло, і, власне, це все якісь страхи і затьмарило, – пригадує Сашко.
Хлопцям вдалося перебороти сором’язливість і переживання, їх вуличні концерти згодом стали вже звичними. Спершу вони проводили рекламну акцію на підтримку свого концерту в одному з місцевих кафе, а потім просто для себе і для народу виступали на вулиці. Навесні та влітку позаминулого року НВВВ можна було часто почути у сквері «Стрілка», на площі Конституції, біля метро «Архітектора Бекетова» або біля ХНАТОБу.
З часом музиканти почали не просто стояти стовпом і грати, а танцювати, співати, а згодом зі свого виступу і взагалі зробили цілу шоу-програму.
– Ми не новатори в цій справі, але ми перші придумали не тільки грати на цих інструментах, а й танцювати і співати, – каже Дмитро Фаустов.
Дніпро крикливий, Чернігів танцювальний
Ще до дебютного концерту в оркестру з’явилася група в одній із соціальних мереж. Спершу туди вступали друзі і знайомі музикантів, а з часом – звичайні шанувальники їхньої творчості. На даний момент у них понад 7000 онлайн-прихильників. За цим показником НВВВ лідирує серед подібних колективів не тільки в Харкові, а й в Україні в цілому.
Перший виїзний концерт музиканти провели у 2015 році в Полтаві, потім погостювали в Дніпропетровську (зараз – Дніпро). По закінченню літа 2015-го бенд зрозумів, що їм у наступному, 2016-му, слід якомога частіше вибиратися в інші міста.
Усі гастролі хлопці здійснюють своїм коштом. Незважаючи на чималі витрати, особливо якщо врахувати, що вони всі студенти, цю затію хлопці не відклали в довгу шухляду. Тоді музиканти об’їздили чи не всі обласні центри нашої країни.
Практично всі виїзні концерти були вуличними, бо дуже складно затягнути людей у клуб, якщо вони до цього тебе ніколи не чули. Тому харків’яни йшли у найбільш людне місце, грали, показувати, що це варто уваги. Як вони це називають, «посвячували людей у брас-культуру».
– Прийом у кожному з міст відрізняється по-своєму, – розповідає барабанщик Олексій Косов. – Добре запам’яталося, що Дніпро крикливий – у тому плані, що любить покричати, вереснути, – а Полтава дуже танцювальна. Вони якось відразу починають танцювати. І в цьому плані їх переплюнув тільки Чернігів. Це єдине місто з нашого досвіду, яке почало танцювати з другої пісні.
Як правило, на виступах хлопці перші композиції беруть для розігріву – самих себе і слухачів. Ці композиції не надто популярні. Їх роль – зацікавити людину. А потім, десь у середині, музиканти вже видають щось «смачне», популярне, танцювальне.
Люди поважного віку вже далеко не рідкісні гості концертів НВВВ.
– Ми дуже часто бачимо, як на наших концертах танцюють бабусі й дідусі, деяким з них уже за 70. На нашому «крайньому» вуличному виступі, який пройшов 7 січня цього року, було повно жінок та чоловіків літнього віку, вони танцювали. А деякі з них навіть намагалися підстрибувати по можливості. Це було дивно, але в той самий час і круто, – підкреслює Олексій Косов. – Коли ми побачили це вперше, то дуже здивувалися, а потім зрозуміли, що вони такі ж люди, як і інші, і вік – не перешкода для того, щоб веселитися і танцювати на повну.
Але не завжди музикантів зустрічають тільки з миром і танцями, іноді – і з ворожими помислами. Коли хлопці виступали минулого року в Одесі на Дерибасівській, до них підійшов невідомий чоловік з ножем і заявив: «Ви тут грати не будете, інакше я вам барабани проб’ю. А якщо і це не допоможе – то і вас самих». Хлопці вчинили розумно: не стали зв’язуватися з агресивно налаштованим і просто пішли «посвячувати» жителів Південної Пальміри в брас-культуру в інше місце.
Досить часто гурту пропонують за винагороду зіграти який-небудь твір, але майже завжди вони відповідають відмовою.
– Коли ми виступали у Львові, поляки шепотіли нашому другому барабанщику якусь пісню, мабуть, щоб ми її виконали. Коли ми відіграли концерт, ці іноземці принесли нам шість пляшок пива, поставили й казали: «Пригощайтеся». Ми якось не особливо відреагували. А потім ці слухачі заявили, що нібито вони принесли нам хмільний напій, і тепер ми мало не зобов’язані зіграти бажану ними пісню. Ми відповіли, що за гроші, і тим більше за пиво, ми не граємо, – розповідає Олексій Косов.
Та бувають і винятки, коли хлопці відповідають згодою на прохання слухача.
– Нам постійно пхають гроші, але ми таким не займаємося. Найчастіше у нас просто немає твору, який хочуть почути, хоча в нашому репертуарі їх близько півсотні. Зіграти якусь композицію з ходу в брас-колективі – практично неможливо. Хоча один раз як виняток ми виконали бажання нашого слухача, – розповідає Дмитро Фаустов. – Той хлопець так запав мені в душу, що я навіть пам’ятаю, який він мав вигляд. Він сказав, що повернувся з АТО, а у його дівчини день народження, і просив щось їй зіграти. Він просто випромінював добро, і відмовити йому було неможливо. Ми зіграли шматочок Happy Birthday, хлопець давав нам гроші, але ми відмовилися. Потім він просто поклав їх на асфальт і пішов. Тож, якщо нормально просити, то все можливо.
Не піти шляхом «Ненсі»
За словами музикантів НВВВ, для них найкраща подяка – це повна віддача залу, коли люди з палаючими очима танцюють і передають свою величезну енергетику музикантам.
Зараз харківський бенд і гадки не має зупинятися на досягнутому, готує багато приємних сюрпризів своїм шанувальникам у році, що настав.
– Будемо сподіватися, що наш перший альбом з авторськими композиціями буде готовий навесні цього року. Але абсолютно точно він буде влітку. Головна його мета – закарбувати нас у цьому альбомі такими, якими ми є зараз, – говорить Олексій Косов.
Альбом, два тури Україною, кілька кліпів та, як сподіваються хлопці, телеефіри (судячи по їх фото на тлі логотипу Нового каналу, це буде пов’язано саме з цим каналом, але який саме проект буде – із зрозумілих причин вони не розповідають) – такими є цілі бенду на цей рік.
Попри такі «наполеонівські плани» музикантів, за цей час вони могли втратити не одного учасника свого колективу, а може, і взагалі розвалитися.
– Нам дуже багато разів пропонували виїхати на заробітки, але ми відмовляли. Знаю, що Єгор міг поїхати у великий тур з відомим харківським симфо-шоу, але він двічі відмовлявся і залишився з нами. Багато хто з нас міг поїхати в Китай або іншу країну за контрактом на півроку плюс-мінус місяць, – розповідає Дмитро Фаустов. – Непогані суми там фігурували, як для нашого рівня життя, у нас, граючи на інструментах, таких грошей не заробиш. Але все одно ми залишаємося разом, продовжуємо гнути свою лінію, віддавши перевагу колективу перед грошима.
Їм не тільки кожному окремо пропонували їхати за контрактом у Китай, але й цілим колективом. Та хлопці дуже дорожать кожним своїм українським слухачем.
– Цілком можливо, що коли б ми приїхали, то вже хтось інший у Харкові зайняв би нашу нішу. Як показує досвід групи «Ненсі» вони свого часу поїхали в річний тур або навіть більше, до цього у них було все добре. Але коли повернулися додому, то про них усі забули. Не хотілося б повторювати такий сумний досвід, – пояснює Олексій Косов.
Але, без огляду на ці відмови, музиканти мріють зі своєю програмою об’їздити світ.
– Хочеться побувати скрізь, побачити світ крім Краснокутська, Дергачів та інших населених пунктів нашої області. Хоча нам подобається там виступати, адже чим менше місто – тим тепліший прийом. Просто неймовірний прийом, я б навіть сказав, – озвучує думку бенду Олексій. – А так, звичайно, хотілося б побачити Європу і світ загалом. Хочеться пограти в Америці. Усі знають про США тільки з розповідей, бачать їх через рожеві окуляри. Там дуже розвинена брас-культура. І там було б важко закріпитися. Добре, що ця галузь в Україні нерозвинена, і можна сказати, цим ми надихаємося і допомагаємо зацікавитися нею масам.
І на вулиці, і під землею
НВВВ за ці трохи менше ніж два роки можна було почути в різних куточках Харкова: у сквері «Стрілка», на площі Конституції, на майданчику біля ХНАТОБу, біля пам’ятника закоханим (метро «Архітектора Бекетова») та інших людних місцях Першої столиці. Але вони вирішили не обмежуватися тільки вулицями, кафе, клубами, торговими центрами. У грудні минулого року колектив здійснив свою давню задумку і зіграв... у вагоні метро.
– Ми давно жартували на тему того, що було б цікаво зіграти у вагоні метро, і коли їхали у грудні на фотосесію, все збіглося: ми були з інструментами, і вагон був напівпорожній. Ми грали від «Пушкінської» до «Барабашова», але продовжувати остереглися, адже у «підземці» грати незаконно, – розповідають хлопці.
Крім цього, одне з найбільш незвичайних місць, де хлопці виступали, – у горах біля замку на Закарпатті.
Володимир Олександров, кореспондент