Як будували Наталинську церкву. Спогади довгожителів
Пройшовши від парадної арки каштановою алеєю метрів сто, стежкою повертаєте ліворуч і за кілька хвилин опиняєтесь перед архітектурним дивом, яке постає посеред соснового бору. Це невисока однобанна церковка із дзвіницею, яка збудована у 1911–1913 роках у так званому старопсковсько-новгородському стилі.
На початку ХХ ст. в Росії архітектори дуже часто зверталися до давньоруської архітектури, творчо її переосмислювали. Ці пошуки добре фінансувалися відомими підприємцями і меценатами Мамонтовим, Морозовим, Харитоненком та іншіми.
Коли Павло Харитоненко вирішив будували церкву при маєтку в Наталівці, він залучив до цього кращі творчі сили. Проект храму й парадної арки він замовив 35-літньому академіку архітектури Олексію Щусєву. Згодом Щусев став широковідомим як автор проекту Казанського вокзалу в Москві та мавзолею Леніна; під його керівництвом було розроблено генеральний план реконструкції Москви а в 1944–1945 роках саме він склав проект відбудови та реконструкції Хрещатика.
Уже в той час прославлений архітектор був украй завантажений, але замовлення господаря маєтку Павла Івановича Харитоненка Олексій Щусєв прийняв. Основні креслення проекту були виконані ним у 1908 році. Роботами зі зведення церкви керував архітектор Олексій Рухлядєв.
Наталівська Спасо-Преображенська церква виконана із цегли, зовні обмурована ретельно підігнаними блоками вапняку та піщаника, всередині оштукатурена.
Зовнішні стіни прикрашені декоративним орнаментом, виконаним за мотивами володимиро-суздальської різьби. У центрі західного фронтону розміщено барельєф «Преображення». На пілонах центрального входу 24 круглі медальйони з поясними фігурами старозавітних і новозавітних святих і героїв. У кожному медальйоні зліва викарбувано ім’я грецькою, а справа – старослов’янською мовою. Ці рельєфи в малюнках виконав скульптор Олексій Матвєєв, а в камені їх було втілено різьбярами Василем Єлізаровим, Сергієм Кругловим та Єгором Соколовим. Над головним входом у неглибокій ніші вміщено мозаїчну ікону Христа-Вседержителя. Грецькою мовою червоною мозаїкою викладено «Пантократор». До південного фасаду церкви Спаса прибудовано незвичайної форми дзвіницю, яка з’єднана з храмом переходом.
У 1913 році на замовлення Павла Харитоненка скульптор Сергій Коньонков виконав для храму двометровий мармуровий барельєф «Розп’яття».
За бажанням хазяїна маєтку у зовнішні стіни церкви було вмонтовано привезені ним із Західної Європи мармурові медальйони на релігійні теми: «Скорботний архангел», «Голубки», «Христос у в’язниці» та унікальний кам’яний хрест, вирубаний ще в часи гоніння на християн, до 325 року – таким чином, йому виповнилося якнайменше 1800 років!
Яскраві фрески інтер’єру церкви Спаса виконав петербурзький художник Олексій Савінов, який належав до мистецького об’єднання «Мир искусства». Він на три роки оселився в Наталівці і старанно працював над розписами стін, відроджуючи старовинну техніку фрески.
При детальному огляді Наталівської церкви я звернув увагу на красиві мережива металевих решіток у вікнах. До того ж, не було жодного повтору малюнків – усі різні. Ні екскурсоводи, ні реставратори не знали, хто був автором чудової роботи по металу.
Столітня жителька Мурафи Олександра Петрівна Яременко, яка особисто знала Павла Харитоненка, його дружину Віру Андріївну і членів їхньої сім’ї (адже її батько працював у наталівській садибі ковалем), розповіла автору цієї статті, що роботи по металу у церкві Спаса, вхідних воріт і в Оленівці здійснив її батько. Завдяки столітній бабусі було встановлено ім’я ще одного майстра – коваля, родом з Охтирки, Петра Герасимовича Соболя. Олександра Петрівна згадала, що з десяти років вона співала в церковному хорі при Наталівському храмі. З теплом і повагою вона згадувала хазяїна Наталівки Павла Івановича Харитоненка.
Церква Спаса була не просто присадибною церквою, а й храмом-музеєм з унікальною колекцією старовинних ікон ХV–ХVІІ ст. та інших предметів церковної старовини. Особливу цінність мали дев’ять ікон майстрів новгородської школи ХV–ХVІ ст. Наталівська колекція налічувала майже 200 творів. Частина ікон із колекції Павла Івановича до перевезення в Наталівку експонувалася на Виставці іконопису та художньої старовини під час з’їзду художників у Петербурзі в 1911–1912 роках, а потім у Москві у дні святкування 300-літнього ювілею дому Романових (1913 року). Загальна вартість старовинних ікон храму складала 150 тисяч рублів.
Через рік по освяченні церкви Спаса тут відспівували раптово померлого хазяїна маєтку Павла Харитоненка; поховали його в Сумах.
1920 року у наталівській церкві Спаса було створено Музей давньоруського мистецтва. «Всеукраїнський староста» Григорій Петровський, який побував там, у книзі відвідувачів записав: «Зберегти і розширити музей для того, щоб молоде покоління вчилося, бачило попередню культуру і створювало кращу, свою!»
Відтоді минули десятиліття, і тепер уже можна із жалем констатувати, що музей не лише не розширився, а й не зберігся. У 1934 році його було закрито, а експонати передано до інших музеїв; багато з них було втрачено під час війни.
Мозаїчну картину «Христос Вседержитель» покрили коричневою фарбою для підлоги; фрески роботи художника Олексія Савінова, які прикрашали інтер’єр від підлоги до склепіння, безжально заштукатурили. Втім, збереглися зроблені самим Олексієм Савіновим у 1914 році фотографії інтер’єру церкви, за якими можна його відтворити.
Після закриття в радянські часи наталівський храм використовувався як хата-читальня та більярдна Будинку відпочинку, у підвалі розташували котельню. Із дзвіниці зникла позолота, дзвони та куранти, знесли хрести. Якийсь варвар, намагаючись зняти «Розп’яття», відколов від барельєфа шматок мармуру. Коли ходиш алеями Наталівки, розглядаєш дореволюційні будівлі, храм Спаса, бачиш результати безгосподарної руйнації та уявляєш, якими були ці будівлі в первісному вигляді, стає моторошно.
26 жовтня 1920 року Ленін підписав декрет «Про продаж антикварних цінностей за кордон». Це було безпрецедентне в історії розграбування і нищення культурних цінностей, церковних святинь і скарбів світової культури з приватних колекцій.
Так, лише постановою уряду Радянської України у 1929 році було винесено рішення про експорт з музеїв республіки цінних речей на суму 400 тис. рублів. Сергій Глеваський-Гольдфарб – експерт, включений до складу спеціальної комісії для відбору з музеїв речей, придатних для експорту – під час допиту в НКВС 15 березня 1930 року засвідчив, що в липні 1928-го у складі комісії він був у Наталівці – колишньому маєтку Харитоненків. У церкві-музеї «…имелось большое количество очень старинных икон, начиная с 11 века». За його оцінкою, із церковного музею комісія відібрала 6 чи 7 ікон. Сергій Глеваський зазначив, що він особисто брав участь в упакуванні вилучених з України музейних цінностей, які було відправлено до Ленінграда.
Після закриття у 1934 році Наталівського музею його експонати було передано до Харківського художньо-історичного музею. Під час війни багато творів загинуло. У зібранні Харківського художнього музею з колекції П. І. Харитоненка нараховується близько трьох десятків творів живопису. Деякі з них написані художниками під час їх перебування в Наталівці, зокрема, «Портрет Павла та Івана Харитоненків» роботи Пилипа Малявіна.
Наталівку називають «перлиною Слобожанщини», а церкву Спаса – «перлиною Наталівки». Але ця пам’ять надто занедбана. Пам’ятку історії та культури загальнодержавного значення слід відродити для сучасного і прийдешніх поколінь. Останніми роками в наталівському храмі Спаса проводяться реставраційні роботи, відроджуються савіновські розписи й відновлено церковну службу, навколо чути малиновий дзвін.
Ігор Шудрик, канд. філософ. наук, професор, матеріал з газети "Слобідський край" №71 від 15.06.2013