Як виживає Будинок культури у харківській глибинці під керівництвом 25-річного юнака (ФОТО)
Про плани, складнощі та власну багатофункціональність він розповів «СК».
Валерій Лапко із Печенігів у свої 25 уже встиг змінити кілька «робіт» у районному Будинку культури та допрацюватися до посади директора. Уже чотири роки він керує колективами, організовує місцеві свята й паралельно веде гурток у сусідньому селі.
«СК» вирішив розповісти своїм читачам про молодого, але вже досить досвідченого директора Печенізького районного будинку культури.
Починав свою кар’єру з посади керівника театрального гуртка. У цей час юнак паралельно заочно навчався в Харківській державній академії культури на спеціальності «режисер естради та масових свят». Тоді йому доводилося працювати з дітками. Разом з малечею готував мініатюри та сценки, приурочені до свят: привітання до Дня матері, 8 Березня тощо. Згадує: коли діти виступали на сцені, дуже переживав за них.
– Відчуваєш велике хвилювання за малечу, адже самому, як правило, виступати легше. Знаєш, чого від себе очікувати та на скільки ти готовий. А от коли вже діти на сцені, ти розумієш, що у разі чого, допомогти їм уже нічим не можеш, – каже Валерій Лапко.
Через рік роботи він став художнім керівником усього Будинку культури, а ще за рік – директором. І тут закрутилося: до творчих обов’язків додалися паперові. Валерій Лапко зізнається, що йому більше подобається творити, аніж займатися буденними справами, покладеними на директора. Втім, як сам каже, немає ідеальної роботи.
У своєму рідному Будинку культури він гуртків уже не веде. Але викладає танці в сусідньому селі Артемівка – туди їздить спеціально, щоб вести заняття для малечі. Валерій зізнається, що на конкурси виїжджати вдається рідко. Не завжди є кошти на транспортні витрати та пошиття костюмів. Колектив, якого вчить танцювати Валерій, називається «Грація», як і той, у якому з дитинства танцює і сам директор БК. Він, до речі, уже протягом 10 років разом зі своїми друзями виступає на сцені районного Будинку культури із номерами сучасних і народних танців.
– Любов до танців у мене з дитинства. Без них не уявляю свого життя, – каже Валерій.
І додає: найбільше у своїй роботі любить моменти, коли сам може виступати. Хоча трапляються такі рідко – мало часу на репетиції. Проте, встигає підготувати навіть пісенні номери.
Мріє про власні фестивалі
Валерій Лапко зізнається, що найбільше йому подобається працювати саме з дітворою, адже з ними завжди легко знайти спільну мову. З дорослими – складніше. Перший час не зовсім звично було керувати людьми, старшими за нього іноді і на 30 років.
– Тут можуть виникати свої проблеми. У кожного свій характер, погляди на життя, які не завжди збігаються з тим, що я, як керівник, хотів би бачити, – каже директор. – Оскільки робота у нас творча, робочий день не завжди нормований. Іноді доводиться залишатися допізна. У когось сім’я, хтось не може чи не хоче. І це, мабуть, головна проблема в роботі.
А ще, будучи директором Будинку культури в селищі, треба бути готовим до того, що доводитиметься не лише керувати, а й цвяхи прибивати. Працівників не вистачає, а тому ті, які є – майстри на всі руки на чолі з керівником.
– Завгоспа нема. Ті обов’язки, які на нього покладені, все одно треба виконувати. Також у нас усього одна прибиральниця на весь зал. Тому часто доводиться збирати колектив на великі суботники, – каже керівник. – Усе що стосується створення декорацій, робимо маленьким колективом з 15 чоловік.
У Валерія Лапка ще купа планів і з удосконалення роботи Будинку культури, і з його розвитку. Він хоче, аби тут проходили свої районні фестивалі, щоб сюди на свята приїжджали виступати харківські артисти. Але спочатку треба вирішити проблему зі світловим сценічним обладнанням.
Втім, у молодого керівника є на це час, адже виїжджати звідси не збирається. Каже, що дуже любить рідне селище. До великого міста він може поїхати, щоб сходити в кіно чи театр. Але жити бажає у невеличкому – поряд з природою: лісом та водосховищем. До того ж, Будинок культури у Печенігах, на його думку, нічим не поступається харківським, а де в чому навіть виграє, адже побудували його зовсім недавно.
– До цього ми сиділи у маленькому приміщенні. Про сцену навіть не йшлося. Ми періодично ходили до шкільного актового залу. Це було дуже незручно, – каже директор. – У новому Будинку культури все нове. Тому можливості у нас є, і є куди рухатися, було б бажання.
Інна Пирлик, матеріал з газети "Слобідський край" № 135 від 11.11.2014