Зміївське бароко. Художник з-під Харкова малює унікальні картини (ФОТО)

20.04.2015 14:47 Культура
фото Тетяни Матвієнко фото Тетяни Матвієнко
Багата наша земля на таланти, і не переведуться вони ніколи. У цьому ми вкотре впевнилися, завітавши на гостину до Віктора Бабича – художника, скульптора, різьбяра і просто майстра на всі руки.

Прийшли до Віктора Івановича разом з гуртківцями Зміївського центру дитячої та юнацької творчості – він частий гість у цьому привітному осередку, а тепер і до себе запросив допитливих до всього дітлахів, які тільки пізнають прекрасне.

Дива почалися ще у дворі.

– Ой, лелека! Дивись, олень! А лебідь який гарний! – найменші кинулися фотографуватися біля рукотворних скульптур, які здалеку сприймалися як живі тварини.

Господар з теплою посмішкою спостерігав за ними, не стримуючи задоволення. Старші розглядали карбування, що висіло на стіні хати – герб Змієва з витонченою змійкою в короні. Заходячи у низенькі двері майстерні зміївського художника-аматора, мимоволі прихиляєшся, бо здається – зараз так і тицьнешся маківкою об надвірок. Дивно – як удається височезному господарю щоразу протискатися у свою «студію», яку сам він любовно називає сарайчиком?


– Розташовуйтеся хто де хоче, – а сам розкладає невеличкий столик і примощується за ним з дерев’яними частинами чогось, бо руки не терплять неробства. – Прядка, – пояснює, – попросили полагодити.

Тут, у «художньому безладі», сусідять і метрова пляшка шампанського та осетер з пап’є-маше, і погруддя з пластиліну гордовитого козака Івана Сірка, і карбування з фігурою гарної жінки зі свічкою, і малюнок батьківської хати, репродукції відомих картин – Шишкіна, Семирадського, Васнєцова. І навіть портрет чинного Президента нагодився.
– Малюю все життя – і стіннівку в школі робив, і на заводі весь час якусь наочність малював, – відповідає на запитання про захоплення. – Якось воно само прийшло, спеціально не вчився. Краще виходить природа, а от за портрети пензлем побоююсь братися. Скульптурні портрети в мене легше йдуть.

Попри великий досвід малювання, маслом Віктор Бабич не наважувався працювати, хоча й дуже кортіло.

– Та у 2003 році захворів і мені сказали, що жити залишилось не більш ніж півроку. Поїхали в Харків записуватися, а там місяць треба чекати, – голос Віктора Івановича сумнішає. – Я ж не пив, не курив, схуд, як перед весіллям, переживав дуже. А тоді дай, думаю, спробую маслом писати, давно хотілося, – і от уже понад 10 років малюю.
Художник зізнається, що по молодості був жадібний до нових знань (та й досі не втратив цієї здатності), бо хотілося щось довести собі та іншим. Потім уже мотивацією залишилося лише прагнення відтворити красу. Багато створеного роздарував друзям, знайомим, родичам. На заводі (де все життя, з 1965 року й аж до виходу на пенсію працював) з десяток робіт, одна в Канаді, є в Росії, Болгарії. Довелося навіть оформлювати кафе в Харкові. Та хіба усе пригадаєш?

Виявилося, що Віктор Іванович – ще й завзятий мисливець і рибалка. Та й на полюванні чи риболовлі, куди часто виїжджає з друзями, творчого натхнення не марнує. Прихопивши із собою поросятка чи осетра з пап’є-маше, кладе їх на велику таріль, прикрашає чим Бог послав (яйцем, огірочками, картопелькою, зеленню в сезон) та запрошує із цим натюрмортом сфотографуватися заїжджих ловців. А ті й раді, охоче залишають собі на згадку світлини в дусі «я і порося», а вигадливому творцеві щось перепадає «на матеріали».



Надивившись найрізноманітніших робіт, поцікавилися, у якому ж стилі більше подобається працювати художнику. Хитрі іскорки замиготіли в його очах.

– Та у нас є свій стиль – зміївське бароко називається. – А щодо репродукцій, так я керуюся пушкінським: «Сумейте сохранить и в самой подлости оттенок благородства». Сенс не в тому, що ти перемальовуєш, а в тому, що навіть у це вкладаєш свою душу.

ЦІКАВА СТАТТЯ? ЧИТАЙТЕ ПОВНІСТЮ, КУПИВШИ ГАЗЕТУ ОНЛАЙН

Тетяна Матвієнко, матеріал з газети "Слобідський край" №42 від 09.04.2015

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта