Тамара Слободенко
Наша родина продовжує готуватися до виборів, які відбудуться 21 липня. Ми вже розібралися, які партії та кандидати-мажоритарники беруть участь у виборчих перегонах. А завдяки друзям Оленки ми не тільки вивчили питання гендерного балансу в українському парламенті, а я ще й лекцію щодо гендерних квот провела в дитячому таборі.
Чи рівні можливості?
Як ви знаєте, 21 липня наша Оленка вперше голосуватиме. Тож тема виборів у нашій родині обговорюється майже щодня. Донька дуже відповідально підійшла до цього питання, а завдяки їй і ми – я, тато Сан Санич, дідусь Степанич – вникаємо в усі тонкощі виборчого процесу.
Нещодавно до Оленки приходили в гості її друзі, які ще навчаються у школі. Підлітки почали обговорювати гендерний аспект виборів. Одна з дівчаток сказала: «А ви знаєте, що право голосувати жінки отримали пізніше за чоловіків? Сьогодні вже всі можуть голосувати, однак пробитися у велику політику жінкам все одно складніше, ніж чоловікам». Молодь почала жваво дискутувати стосовно цього. До їхньої бесіди приєдналася і я, розповіла про гендерні квоти, які сьогодні застосовуються в українській політиці.
– Запровадження квот – це вирівнювання можливостей, бо історично до парламенту проходили тільки чоловіки, а в жінок шансів було мало. Тому сьогодні це один з найкращих інструментів для залучення жінок, – пояснила я.
Підлітків так зацікавила ця тема, що вони запросили мене виступити перед ними та іншими дівчатами і хлопцями в літньому таборі, куди вони збиралися через кілька днів, і розповісти, як запровадження квот змінило обличчя української політики.
Через кілька днів мені зателефонував директор дитячого табору: «Пані Тамаро, хочу вас запросити з лекцією щодо гендеру в політиці до дискусійного клубу, який щочетверга проходить у нашому таборі. Діти дуже хочуть вас послухати, вже 30 заявок адміністрації закладу надіслали. Що скажете?»
Я погодилася на цю пропозицію і почала готуватися до лекції. Щоб самій краще розібратися в питанні, зустрілася зі своїми друзями з харківської Громадянської мережі ОПОРА. Вони мені надали інформацію, як завдяки гендерним квотам змінилася ситуація на Харківщині.
Недосконале законодавство
В актовому залі табору зібралися старші загони – підлітки 14–16 років. Після привітання та знайомства я перейшла до справи.
– Як ви гадаєте, яке співвідношення чоловіків і жінок наразі серед українських парламентаріїв? Я маю на увазі тих, які обиралися у Верховну Раду в 2014 році, – запитала я в аудиторії.
Варіантів було багато, але жодного правильного, у відповідях молоді відсоток жінок у Верховній Раді не опускався нижче за 30 %.
– Сьогодні український парламент приблизно на 12 % складається з жінок, порівняно з практикою в інших демократичних країнах це низька частка. Хоча для України це вже рекорд. У попередніх скликаннях жінок було й того менше.
Збільшення жіночого десанту у Верховній Раді фахівці пояснюють змінами до законодавства. Так, у 2013 році було внесено зміни до Закону України «Про політичні партії в Україні», що передбачали гендерну квоту 30 %. Тобто представництво однієї статі у списку загальнонаціональної партії мало бути не менше від 30 %. Цю норму виконала лише «Самопоміч» (36 % жінок і 64 % чоловіків), і за це вона отримала додаткове державне фінансування.
– Чому ж інші політсили не дотрималися норми закону? – запитав хлопчина із залу.
– Тому що виборче законодавство не було до кінця врегульовано, у законах залишилися прогалини. Хоч у Законі України «Про політичні партії в Україні» й передбачені гендерні квоти, але фактично в більшості списків зареєстрованих партій, поданих до ЦВК, кількість жінок була меншою від передбаченої законом. Така ситуація склалася у зв’язку з відсутністю відсилання в Законі «Про вибори народних депутатів» до Закону «Про політичні партії в Україні».
Закон «Про вибори народних депутатів» чітко визначає сім підстав для відмови в реєстрації, серед яких немає вимоги слідування квотам. Тобто хоча ця норма має обов’язковий характер, але в Законі «Про політичні партії в Україні» немає механізму її застосування, і вона залишається декларативною.
Нова картинка
– А сьогодні ситуація якось змінилася? Якісь партії, що балотуються зараз до парламенту, дотрималися квоти? – допитується дівчинка.
– Кілька партій дотрималися цієї норми. Відповідно до тих списків, що вони подали в ЦВК, найбільше жінок наразі в партіях «Соціальна справедливість» (44 %), «Сила людей» (43 %), у Радикальній партії Олега Ляшка (41 %) та в «Опозиційному блоці» (38 %). Трохи менше кандидаток – у «Всеукраїнському об’єднанні «Факел» (37 %), «Самопомочі» (36 %), «Українській стратегії Гройсмана» (35 %), у виборчому списку партії «Слуга народу» (33 %), в «Опозиційній платформі – За життя» (32 %). В інших партій кількість кандидаток у списках менша за встановлену законом квоту. Найменше кандидаток у списках «Свободи» (17 %) і «Патріота» (19 %).
Хоча є нюанси. Потрібно розуміти, до парламенту пройдуть не всі кандидати й кандидатки, що зазначені у списку. Кількість представників політичної партії у Верховній Раді залежатиме від того, скільки голосів на виборах набере політсила. І якщо подивитися на першу десятку списків, то картинка змінюється. Наприклад, у Радикальної партії Олега Ляшка лише дві жінки, до речі, одна з них – представниця Харківщини Альона Кошелєва.
У «Слуги народу» в ТОП-10 – три жінки, і знову ж таки є представниця Харківщини – Ірина Венедиктова. В «Опозиційній платформі – За життя» – лише одна кандидатка. А от в «Опозиційному блоці» в першій десятці взагалі жодної жінки, перша кандидатка розташувалася на 21-й сходинці.
Тоді як у першій десятці «Об’єднання «Самопоміч» шість жінок, серед яких і представниця Харківщини Тетяна Бідняк. Партії, у першій десятці яких половина жінок, – це «Голос», «Всеукраїнське об’єднання «Факел», «Соціальна справедливість»
– А в парламентах яких країн дотримуються гендерного балансу? – захотів дізнатися хлопчина.
– Наприклад, у країнах ЄС жінок у парламентах у середньому 26 %. А у Швеції, Фінляндії, Іспанії – понад 40 %.
– Але ж склад майбутньої Верховної Ради складатиметься не тільки з тих кандидатів, які за списками йдуть. Їм компанію складуть мажоритарники, – уважно зазначила дівчина із залу. – Наприклад, по нашому Холодногірському району Харкова багато жінок балотується.
– Ви все правильно кажете, у Верховній Раді скликання 2019 року будуть переможці виборчих перегонів по одномандатних округах. До речі, під час парламентських виборів 2014 року кількість жінок-кандидаток у мажоритарних округах Харківської області становила 20 з 205 кандидатів, тобто приблизно 10 %. На позачергових виборах до Верховної Ради 2019 року це вже 30 жінок зі 160 кандидатів і кандидаток.
А ваш Холодногірський район входить до 174-го виборчого округу, там балотується найбільша в області кількість кандидатів і кандидаток – 25, з них 8 – це жінки. Взагалі в Україні найбільша кількість жінок-кандидаток (по 10 осіб) балотується в 221-му окрузі Києва (Печерський район) і 95-му окрузі Київської області (Ірпінь).
А от, наприклад, на виборчих округах Харківщини № 173, № 177, № 178 немає жодної кандидатки. Нагадаю, усього на території нашої області створено 14 одномандатних виборчих округів.
Хоча станом на сьогодні гендерна політика у сприйнятті влади та політичних партій існує здебільшого у вигляді нормативно-правових актів, проте приєднання Харкова до Європейської хартії рівності жінок і чоловіків, призначення при Харківській міській раді та обласній державній адміністрації радниць з гендерних питань допомагають актуалізувати питання участі жінок у політиці на місцевому рівні.
– Все одно не зовсім розумію, чому жінок у нашій владі мало? Наприклад, у нашій сільраді – здебільшого саме жінки, – зауважив хлопчина.
– Так, ви праві, за результатами останніх місцевих виборів у селищні та сільські ради потрапило близько 46 % жінок. Однак чим вищий орган влади, тим менше там жінок. Наприклад, уже в обласні ради пройшло тільки 28 % жінок. А в ради великих міст, обласних центрів – 15 %. І, як я вже казала на початку нашої зустрічі, в український парламент пройшло 12 %. До речі, тільки 6 % жінок в Україні обіймають посади міністрів і заступників міністрів.
Вітаємо, ми родина Слободенків!
Тато й чоловік Сашко, а для друзів Сан Санич, ветеран військової служби. Мама й дружина Тамара, учителька історії у школі. Тато Сашка та дідусь Олександр Степанович (Степанич), переїхав до родини з невеличкого містечка на Донбасі, з якого довелося тікати через війну. Донечка й онучка 18-річна Оленка.
Ми живемо в невеличкому селищі нашого краю. Цього липня ми всією родиною збираємося йти голосувати на парламентські вибори. Та в нас, як і в багатьох із вас, накопичилося чимало запитань. Наприклад, Оленка голосуватиме вперше й нічогісінько не знає про цей процес. Наш дідусь змінив місце проживання та голосування і не знає, як зробити, щоб його голос зарахували. Тато на війні отримав поранення, і як результат – інвалідність, пересувається на візочку, таким людям можна голосувати на дільниці? А якщо взяти подарунок від депутата, той же продуктовий набір, це правильно чи ні, цікавиться наша мама.
Ми хочемо знайти відповіді на ці та інші запитання, аби 21 липня зробити правильний, свідомий і, головне, корисний для нашої країни вибір, бо нам у ній жити.
Для цього разом з експертами розберемося в основних політичних моментах, фіксуватимемо на карті порушення в нашому краї та вестимемо свій блог у Фейсбуці. Також підписуйся на наш перший політичний комікс в Інстаграмі - slobodenky.
Долучайся до нас, якщо, як і ми, хочеш не помилитися з вибором політиків, бо всі кажуть красиво, а на ділі маємо те, що маємо. Надсилай нам свої запитання і думки поштою або електронним листом на [email protected].
Зробімо свідомий вибір 21 липня.