Подарували дітям родину: історія двох прийомних сімей з Харківської області

Кореспондентка медіа «Слобідський край» поспілкувалася з родинами і почула їхні історії.

Коли син виріс, Сергій і Тетяна Ребрикови з Ізюмщини все частіше стали задумуватися над тим, щоб узяти на виховання прийомних дітей. Для цього вони мали не тільки бажання, а й можливості: 15 гектарів землі в обробітку, великий добротний будинок, різна домашня живність, овочі та фрукти зі свого саду-городу.

Родина Ребрикових

Подружжя Ребрикових завжди намагається допомагати тим, хто поруч. Розвозять «гуманітарку» односельцям, з перших днів війни підтримують військових. Солдати жили в їхньому домі, пані Тетяна згадує, що за день, бувало, до шести разів закладала пральну машину їхнім обмундируванням. Коли бійці з боями пішли вперед, Ребрикови з продуктами і медикаментами неодноразово навідувалися до них на передову. Воїни навіть стали звертатися до Тетяни «наш комендант» і настільки поріднилися з нею та її чоловіком, що перемогу пообіцяли відсвяткувати разом.

– Так хотілося когось ощасливити, тож звернулися до районного центру в справах дітей та молоді. Нас вислухали і порадили зібрати необхідні документи. Було це в січні цього року, а вже у квітні наша родина поповнилась трьома дітками: дванадцятирічним Ростиславом, десятирічною Маргаритою і семирічною Софійкою, – розповідає пані Тетяна про бажання збільшити свою родину.

Жінка згадує, що, коли їй зателефонували і повідомили, що можна поїхати до однієї з харківських лікарень і познайомитись з дітьми, вона саме перебувала в медичному закладі біля хворого сина. Коли загроза його здоров’ю минула, поїхала знайомитись з дітворою. Братик і сестрички були здоровими. В лікарні, а не в дитбудинку вони опинилися через війну. 

Найбільша радість – смаколики від волонтерів

Діти вийшли до неї разом. Стояли мовчки, переминаючись з ноги на ногу. Поступово розговорились. Діти розповіли, що найщасливіше почувалися на початку війни, коли їх разом із мамою волонтери вивезли на Львівщину. Доброчинці вділили їм дещо з одягу й взуття, підгодовували смаколиками. Через деякий час родина повернулась додому, і мама знову взялася за своє: подовгу не з’являлася вдома, залишаючи дітей самих.

Свої часті відлучки пояснювала коротко: «Я у справах». Через неналежне виконання батьківських обов’язків дітей у жінки відібрали. «Та ви не хвилюйтеся за нас, ми й драники вміємо готувати, й оладки пекти», – заспокоїла Маргарита вражену Тетяну.

До приїзду дітей Ребрикови підготували дві кімнати – для дівчат і для Ростика, купили шафу-купе для речей. Та найбільше діти зраділи планшетам, з якими їм ще не доводилось мати справу. Втім, вони їх швидко освоїли, як і купу настільних ігор, якими їх порадували Сергій і Тетяна. А ще діти й досі дивуються, що батьки, хоч якими б не були втомленими, щовечора складають їм компанію в дитячих розвагах.

– Ростик, і це помітно, тягнеться до Сергія. Хлопчикові не вистачає батька. Нещодавно Сергій брав його на риболовлю. Навудили дві маленьких рибки котові на забаву, та хіба у тому суть? Добре їм удвох, комфортно, – розповідає Тетяна.

Тетяна і Сергій виросли в селі, змалку привчені ходити за худобою, працювати на городі, в саду. Діти прибули до них з великого міста, тому спершу їм у дивовижу були корови, телята, качки, кури. З цікавістю до всього приглядалися і навідріз відмовлялися пити домашнє молоко, бо звикли до магазинного.

Дівчата з родини Ребрикових

– Забувайте про молоко з пакетів, тепер ви їстимете кашу, зварену тільки на цільному молоці, – говорила їм прийомна мама. 

Не ходили ні до школи, ні до дитсадка

Два роки діти не ходили ні до школи, ні до дитячого садка, тож очевидні серйозні прогалини у навчанні. Та прийомні батьки сподіваються, що за літо вдасться надолужити відставання. Вчителі місцевої школи щодня займаються з дітьми навіть зараз, на канікулах. «Ростику легко дається математика, Риті важче справлятися із задачками, та нічого, впораємось. Головне, що вчителі в нас хороші, відповідальні», – розповідає пані Тетяна.

Перед сном жінка читає дітям українські народні казки. З цікавістю слухає їх не тільки семирічна Софійка, а й підліток Ростик.

– Так колись виховувала мене бабуся, вже від згадки про яку стає тепло на душі. Так я заколисувала свого старшого сина, тепер надійшла черга і цих дітей, – ділиться прийомна мама.

Тетяні, як кожній мамі, шкода своїх дітей. Щоранку тихесенько збирається, щоб не сполохати їхній сон. Та діти, щойно підвівшись з ліжок, уже за лічені хвилини опиняються поряд на подвір’ї. Вона намагається все робити сама, але коли розсаджувала полуницю, напросилися в помічники – поливали з лійки. Цікаво їм, особливо дівчаткам, дивитися, як мама чаклує над домашньою випічкою.

За словами Тетяни, діти не називають їх із Сергієм мамою і татом, та вони до того їх і не примушують. «Головне не те, як вони нас називають, а те, що вони до нас відчувають», – мудро зауважує жінка. 

Опікувались, як рідною

Оксана Торяник з Краснокутщини разом з чоловіком виховує трьох своїх і п’ятеро прийомних дітей. Жінка згадує, що коли їй виповнилося 10 років, батьки все частіше стали прикладатися до чарки. Звільнитись від згубної звички вони так і не змогли. Рідна тітка, мамина сестра, забрала її до себе. В тітчиній родині її любили, нею опікувались нарівні з рідними дітьми. «Я навіть не думала, що так буває», – говорить Оксана.

Шкільна дружба з ровесником Сергієм переросла у взаємне почуття. Молодята побралися, народилися діти – Анастасія, Нікіта та Софійка.

Діти підростали, а Оксану не полишала думка взяти дитину з притулку, хоча родина довго на це не наважувалася. У серпні 2022 року їм зателефонували і запитали: «Ви готові взяти на виховання трьох дітей із Золочева?». Від несподіванки вони дуже розхвилювалися, але швидко взяли себе в руки і почали готуватися до зустрічі з дітьми. Так у родину увійшли чотирнадцятирічна Вікторія, десятирічна Ангеліна і семирічний Артемчик. Діти переходили до Торяників від попереднього опікуна. Шістдесятирічна жінка через серйозні проблеми зі здоров’ям не могла далі займатися ними. 

«Покатайте на гойдалці, купіть ролики»

Діти, які увійшли в родину, потребували всієї уваги прийомних батьків. «Покатайте на гойдалці, купіть ролики!», – просили вони повсякчас. Дівчата запитували: «А чи можна нам проколоти вушка?». В Артема була своя мрія – він хотів бінокль. Оксана пригадує, що задоволення таких скромних забаганок розцінювалося ними як щось майже недосяжне.

Останній місяць літа минув швидко, настав час сісти за уроки. Тут і з’ясувалося, що Артемчик має займатися в інклюзивному класі. «Хлопчик зупинився у своєму психічно-розумовому розвитку на рівні трирічної дитини», – пояснили прийомним батькам лікарі.

Непокоїть подружжя Торяників і стан здоров’я Ангеліни. Свого часу дівчинці було діагностовано важке захворювання. Оксана із Сергієм моляться, щоб хвороба більше ніколи не нагадала дитині про себе.

Вікторія, на щастя, виявилась абсолютно здоровою, але вона довго не сприймала прийомних батьків. Знаходила себе у створенні зачісок собі і дівчатам з родини. Поступово звиклася, заприязнилась з усіма і понад усе мріє зустрітися зі своєю мамою. «Ми з чоловіком розуміємо це її бажання», – говорить Оксана. 

Нове поповнення

Вікторія і Микита – рідні брат і сестра з Харкова. До того, як потрапили в прийомну родину, перебували в реабілітаційному центрі для дітей з неблагополучних сімей. Їхня мама зловживала алкоголем, у березні її не стало.

– Діти спершу почувалися насторожено, а тепер передружилися з усім нашим великим колективом і наче завжди в нас були. З ними немає проблем. Навчаються добре, особливо Вікторія, – каже Сергій Торяник.

Вікторія і Микита з родини Торяник

Глава великої родини говорить, що їхні серця готові прийняти ще не одну дитину, чого не можна сказати про житлово-побутові умови.

– Наразі добудовуємо кухню, а поки що в одній з кімнат поставили великий диван, стіл і там за спільною трапезою проводимо час. До окремого приміщення переносимо котельню, ванну кімнату. Мріємо добудувати другий поверх. Нам допомагають волонтери, зокрема, Благодійний фонд «Дорослі – дітям», віряни нашої церкви, але все одно шукаємо кошти на перекриття даху, – розповідає чоловік.

На роботі Сергієві не раз закидали: «Навіщо тобі це треба? Своїх троє та ще й прийомних купа». Чоловік тільки посміхнеться: «Хто сказав, що вони чужі? Чужих дітей не буває. Вони всі наші».

Нагадаємо, зараз у місті Ізюм готуються до опалювального сезону. Експерти продовжують установлювати ступені руйнувань житлових будинків. 

Нагадаємо також, що у селищі Краснокутськ Харківської області з 5 червня року відділ «Центр надання адміністративних послуг» розпочав надавати послуги з державної реєстрації актів цивільного стану.

Більше новин Ізюм та Краснокутськ читайте на нашому сайті.