Урятував два життя і цілий завод. Шлях успіху відомого близнюківця Володимира Лисяка
Перша цигарка і врятована дівчина
Володимир Іванович Лисяк – знакова постать для Близнюківщини. Свого часу він буквально з колін підняв місцевий комбікормовий завод, який згодом високо котирувався в Радянському Союзі. Крім сильних лідерських якостей, його вирізняли спортивні досягнення і золоті руки. І це не дивно, адже батьки в нашого героя були дуже талановитими. Цей той випадок, коли вираз «Яблуко від яблуні недалеко падає» звучить виключно в позитивній конотації.
Тож батько нашого ювіляра Іван Лисяк був майстром на всі руки. Він повернувся з Другої світової війни інвалідом І групи, але жодного дня не сидів без діла: працював на млині, у вільний час допомагав односельцям зводити будинки. Був чудовим столяром, теслею, будівельником, шив взуття, ремонтував шкіряні вироби. Крім усіх цих сильних сторін, за словами Володимира Івановича, його батько мав ще один козир.
– У тата був просто чарівний голос – він мав високий альт, близький до жіночого. Одного разу він лежав у полтавському госпіталі, і я його прийшов провідати. Виходжу з палати, до мене підходить якийсь чоловік і каже: «Іван Нестерович Лисяк – це ваш батько?» – «Так». – «Ви знаєте, я все життя пропрацював капельмейстером, у вашого батька рідкісний голос», – згадує ювіляр.
Мама цього сімейства, Уляна Гаврилівна Лисяк, теж була успішною жінкою – славно працювала в колгоспі, за що її нагороджено кількома медалями. Але повернемося до ювіляра, який народився 23 червня 1937 року в селі Піщаному, що в Полтавській області.
У початкових класах Володимир вчився не надто добре. Його батьки були занурені з головою в роботу, і часу займатися чадом у них зовсім не залишалося. Тому майже весь свій час Володя проводив на вулиці, одним словом, байдикував. А з першого класу майбутній директор Близнюківського комбікормового заводу набув шкідливу звичку – паління. Хлопчик не витягав сигарету із зубів аж до третього класу, до одного з перших переломних моментів у своєму житті.
– Якось ми наробили самокруток і запалили. Однокласники вийшли на вулицю, а я почав зачиняти двері на висячий замок: сигарета в зубах, очі сльозяться від диму, а я ніяк не накину замок, щоб замкнути двері. І раптом чиясь рука виймає з мого рота цигарку.
Я розгубився й кажу: «Та почекай, я ще й сам не покурив». Повернувся – батько, – згадує наш герой. – Він мені спокійно, дохідливо пояснив про шкоду куріння, не лаяв, не бив, не ставив у кут на коліна, і я зрозумів, що це дійсно отрута, яка губить моє здоров’я. Після цього я зав’язав із сигаретами й ніколи не палив.
За словами чоловіка, після цього моменту у своєму житті він схаменувся і взяв себе в руки – почав добре вчитися і займатися спортом. Володимир непогано розбирався в різних предметах і розумівся на різних іграх, але найбільше його душа лежала до математики та волейболу. Хлопець сам уже в 9 класі почав вивчати вищу математику. До речі, о тій самій порі з парубком трапилася одна історія, яка стоїть осібно в його пам’яті й донині.
– Це, напевно, найяскравіший момент і спогад з мого дитинства, – підкреслює Володимир Іванович. – Після закінчення 9 класу ми заготовляли зелені корми для тварин. І коли поверталися після збирання зеленої маси, пішли на ставок купатися. Я добре плавав і пірнав, міг перепливти з одного берега на інший. Й от купаюсь, а раптом чую шум, крик – потопає дівчина Ліда, яка вчилася в паралельному класі. Я швидко підплив до неї, пірнув, витягнув, але вона вже не дихала. Почали її відкачувати, і, на щастя, врятували!
Сувора дисципліна – не для нього
Змолоду Володимир Лисяк був небайдужим до сільського господарства, і перші серйозні здобутки в цій галузі він зробив ще під час навчання у школі.
Учням було доручено на невеликій земельній ділянці вирощувати гібридну кукурудзу. Володя в цій новій справі взяв найактивнішу участь, вивчивши ази технології вирощування. Учні виростили високий урожай посівного матеріалу першого покоління, насіння якого побувало на ВДНГ в Москві, а ланкового Володю Лисяка було нагороджено Золотою медаллю ВДНГ.
…У 1956 році юнак закінчив школу і за порадою викладача фізкультури, який високо оцінював його спортивні здібності, вступив у Харківське авіаційне училище, але залишався там недовго. Так вийшло через дуже сувору, як на парубка, дисципліну: у туалет за дозволом, прийом їжі за розкладом тощо. Це все вкрай не сподобалося Володимиру, і коли він проходив медкомісію, усвідомив, що це «не його» і забрав документи. Того ж року в інший виш наш герой вступити не встиг, тому його призвали на службу, яку він і пройшов у столиці і найбільшому місті Узбекистану, Ташкенті. Володимир Лисяк був радіотелеграфістом, і життя в чоботях пройшло для хлопця добре. За хорошу службу він спершу отримав звання єфрейтора, а потім і молодшого сержанта. Також він був переможцем і призером різних спортивних змагань. Апогеєм військового життя став знімок під червоним прапором військової частини, це було найбільшою його солдатської нагородою.
Після служби перед юнаком постало серйозне питання: яку обрати професію, що стала б сенсом усього його життя? А оскільки любов до техніки народилася у хлопця чи не раніше за нього самого, то й обрати потрібний фах не викликало проблем. Володимир Лисяк вступив до Харківського інституту механізації та електрифікації сільського господарства без жодних проблем, адже математика була його улюбленим предметом. У виші він продовжував
займатися спортом і робив це дуже успішно – встановив чотири спортивні рекорди інституту та став чемпіоном України у стрибках з жердиною, метанні списа, штовханні ядра.
Підняв завод з колін
Після закінчення вишу в 1964 році випускника було направлено на посаду начальника потокової лінії Близнюківського хлібоприймального пункту (ХПП), яку тільки-но почали будувати і ввели в дію вже після дозрівання кукурудзи. Цього ж року було прийнято й обмолочено, просушено й покладено на зберігання 28 000 тонн кукурудзи.
Одного разу під час приймання чергової партії кукурудзи працівник, що обслуговував лінію, випадково потрапив на транспортер, покритий залізними жолобами. Людина транспортувалась разом з кукурудзою до подрібнювача. Завдяки хорошій спортивній підготовці Володимир дуже швидко перебіг на верхній поверх (приблизно 30 м), зупинив лінію і врятував життя робітникові.
У 1973 році Володимир Іванович став директором Борівського ХПП. Згодом там, у Боровій, наш герой отримав за надвисокі показники в роботі чергову важливу нагороду – Грамоту та нагрудний знак «Переможець соціалістичного змагання».
Фото з особистого архіву героя публікації
Талант Володимира Івановича як директора найкраще виявився, коли чоловік у 1978 році очолив Близнюківський комбікормовий завод, що був тоді ще в стадії будівництва. За часи роботи біля керма підприємства він допоміг звести багато будинків, забезпечивши житлом працівників заводу.
До слова, комбікормовий завод значно допоміг матеріально в будівництві Свято-Іллінського храму. Не припиняє Володимир Іванович підтримувати храм і зараз.
Новозбудований комбікормовий завод було розраховано на виготовлення 150 тонн комбікормів за добу, та згідно з внесеними Володимиром Лисяком пропозиціями завод почав виробляти за добу до 600 тонн кормів високого ґатунку.
Цим високоякісним комбікормом користувалися сільськогосподарські підприємства 16 районів області. Комбікорми використовували не тільки на теренах України, а й у Росії, Прибалтиці, Білорусії тощо.
Серед споріднених підприємств України Близнюківський міжколгоспний комбікормовий завод практично був беззмінним переможцем у соціалістичному змаганні, а Володимира Івановича було обрано представником комбікормового заводу в асоціації «Укркомбікорм» (м. Київ).
Фото з особистого архіву героя публікації
Зараз, попри поважний вік (80 років), він продовжує трудитися на благо Близнюківського району. У центрі Близнюків він побудував кафе, яким керує його донька Наталія. Ювіляр регулярно запрошує всіх робітників, які раніше працювали на заводі, до кафе. Такі заходи збирають велику кількість однодумців, партнерів, друзів, які з теплотою згадують спільні роки праці. На ці та інші заходи Володимир Іванович запрошує артистів з Харкова, Києва.
Володимир Лисяк також є президентом Федерації волейболу Близнюківського району та надає всіляку допомогу, у тому числі і матеріальну, волейболістам та іншим спортсменам Близнюківщини. Наш герой і сам на початку цього століття захищав честь Харківського району на чемпіонаті України з волейболу серед ветеранів. До речі, за словами його земляків, Володимир Іванович і досі займається цим видом спорту.
А 23 червня з 80-річчям ювіляра прийшли привітати колишні та нинішні голови Близнюківської РДА та райради, їх заступники. І, звісно, імениннику вручили подарунки: квіти, картину з національною символікою та вишиванку.
Фото: facebook.com/NewLifeBliznjuki
За допомогу в підготуванні матеріалу висловлюємо подяку близнюківській газеті «Нове життя».
Олександр Гаркавець
Урятував два життя і цілий завод.
Шлях успіху відомого близнюківця Володимира Лисяка
Володимир Лисяк, якому 23 червня, виповнилося 80 років, народився на Полтавщині, але понад 40 років працює на благо Близнюківського краю. Й, без огляду на свій поважний вік, він донині продовжує всіляко допомагати односельцям.
Перша цигарка і врятована дівчина
Володимир Іванович Лисяк – знакова постать для Близнюківщини. Свого часу він буквально з колін підняв місцевий комбікормовий завод, який згодом високо котирувався в Радянському Союзі. Крім сильних лідерських якостей, його вирізняли спортивні досягнення і золоті руки. І це не дивно, адже батьки в нашого героя були дуже талановитими. Цей той випадок, коли вираз «Яблуко від яблуні недалеко падає» звучить виключно в позитивній конотації.
Тож батько нашого ювіляра Іван Лисяк був майстром на всі руки. Він повернувся з Другої світової війни інвалідом І групи, але жодного дня не сидів без діла: працював на млині, у вільний час допомагав односельцям зводити будинки. Був чудовим столяром, теслею, будівельником, шив взуття, ремонтував шкіряні вироби. Крім усіх цих сильних сторін, за словами Володимира Івановича, його батько мав ще один козир.
– У тата був просто чарівний голос – він мав високий альт, близький до жіночого. Одного разу він лежав у полтавському госпіталі, і я його прийшов провідати. Виходжу з палати, до мене підходить якийсь чоловік і каже: «Іван Нестерович Лисяк – це ваш батько?» – «Так». – «Ви знаєте, я все життя пропрацював капельмейстером, у вашого батька рідкісний голос», – згадує ювіляр.
Мама цього сімейства, Уляна Гаврилівна Лисяк, теж була успішною жінкою – славно працювала в колгоспі, за що її нагороджено кількома медалями. Але повернемося до ювіляра, який народився 23 червня 1937 року в селі Піщаному, що в Полтавській області.
У початкових класах Володимир вчився не надто добре. Його батьки були занурені з головою в роботу, і часу займатися чадом у них зовсім не залишалося. Тому майже весь свій час Володя проводив на вулиці, одним словом, байдикував. А з першого класу майбутній директор Близнюківського комбікормового заводу набув шкідливу звичку – паління. Хлопчик не витягав сигарету із зубів аж до третього класу, до одного з перших переломних моментів у своєму житті.
– Якось ми наробили самокруток і запалили. Однокласники вийшли на вулицю, а я почав зачиняти двері на висячий замок: сигарета в зубах, очі сльозяться від диму, а я ніяк не накину замок, щоб замкнути двері. І раптом чиясь рука виймає з мого рота цигарку.
Я розгубився й кажу: «Та почекай, я ще й сам не покурив». Повернувся – батько, – згадує наш герой. – Він мені спокійно, дохідливо пояснив про шкоду куріння, не лаяв, не бив, не ставив у кут на коліна, і я зрозумів, що це дійсно отрута, яка губить моє здоров’я. Після цього я зав’язав із сигаретами й ніколи не палив.
За словами чоловіка, після цього моменту у своєму житті він схаменувся і взяв себе в руки –
почав добре вчитися і займатися спортом. Володимир непогано розбирався в різних предметах і розумівся на різних іграх, але найбільше його душа лежала до математики та волейболу. Хлопець сам уже в 9 класі почав вивчати вищу математику. До речі, о тій самій порі з парубком трапилася одна історія, яка стоїть осібно в його пам’яті й донині.
– Це, напевно, найяскравіший момент і спогад з мого дитинства, – підкреслює Володимир Іванович. – Після закінчення 9 класу ми заготовляли зелені корми для тварин. І коли поверталися після збирання зеленої маси, пішли на ставок купатися. Я добре плавав і пірнав, міг перепливти з одного берега на інший. Й от купаюсь, а раптом чую шум, крик – потопає дівчина Ліда, яка вчилася в паралельному класі. Я швидко підплив до неї, пірнув, витягнув, але вона вже не дихала. Почали її відкачувати, і, на щастя, врятували!
Сувора дисципліна – не для нього
Змолоду Володимир Лисяк був небайдужим до сільського господарства, і перші серйозні здобутки в цій галузі він зробив ще під час навчання у школі.
Учням було доручено на невеликій земельній ділянці вирощувати гібридну кукурудзу. Володя в цій новій справі взяв найактивнішу участь, вивчивши ази технології вирощування. Учні виростили високий урожай посівного матеріалу першого покоління, насіння якого побувало на ВДНГ в Москві, а ланкового Володю Лисяка було нагороджено Золотою медаллю ВДНГ.
…У 1956 році юнак закінчив школу і за порадою викладача фізкультури, який високо оцінював його спортивні здібності, вступив у Харківське авіаційне училище, але залишався там недовго. Так вийшло через дуже сувору, як на парубка, дисципліну: у туалет за дозволом, прийом їжі за розкладом тощо. Це все вкрай не сподобалося Володимиру, і коли він проходив медкомісію, усвідомив, що це «не його» і забрав документи. Того ж року в інший виш наш герой вступити не встиг, тому його призвали на службу, яку він і пройшов у столиці і найбільшому місті Узбекистану, Ташкенті. Володимир Лисяк був радіотелеграфістом, і життя в чоботях пройшло для хлопця добре. За хорошу службу він спершу отримав звання єфрейтора, а потім і молодшого сержанта. Також він був переможцем і призером різних спортивних змагань. Апогеєм
військового життя став знімок під червоним прапором військової частини, це було найбільшою його солдатської нагородою.
Після служби перед юнаком постало серйозне питання: яку обрати професію, що стала б сенсом усього його життя? А оскільки любов до техніки народилася у хлопця чи не раніше за нього самого, то й обрати потрібний фах не викликало проблем. Володимир Лисяк вступив до Харківського інституту механізації та електрифікації сільського господарства без жодних проблем, адже математика була його улюбленим предметом. У виші він продовжував
займатися спортом і робив це дуже успішно – встановив чотири спортивні рекорди інституту та став чемпіоном України у стрибках з жердиною, метанні списа, штовханні ядра.
Підняв завод з колін
Після закінчення вишу в 1964 році випускника було направлено на посаду начальника потокової лінії Близнюківського хлібоприймального пункту (ХПП), яку тільки-но почали будувати і ввели в дію вже після дозрівання кукурудзи. Цього ж року було прийнято й обмолочено, просушено й покладено на зберігання 28 000 тонн кукурудзи.
Одного разу під час приймання чергової партії кукурудзи працівник, що обслуговував лінію, випадково потрапив на транспортер, покритий залізними жолобами. Людина транспортувалась разом з кукурудзою до подрібнювача. Завдяки хорошій спортивній підготовці Володимир дуже швидко перебіг на верхній поверх (приблизно 30 м), зупинив лінію і врятував життя робітникові.
У 1973 році Володимир Іванович став директором Борівського ХПП. Згодом там, у Боровій, наш герой отримав за надвисокі показники в роботі чергову важливу нагороду – Грамоту та нагрудний знак «Переможець соціалістичного змагання».
Талант Володимира Івановича як директора найкраще виявився, коли чоловік у 1978 році очолив Близнюківський комбікормовий завод, що був тоді ще в стадії будівництва. За часи роботи біля керма підприємства він допоміг звести багато будинків, забезпечивши житлом працівників заводу.
До слова, комбікормовий завод значно допоміг матеріально в будівництві Свято-Іллінського храму. Не припиняє Володимир Іванович підтримувати храм і зараз.
Новозбудований комбікормовий завод було розраховано на виготовлення 150 тонн комбікормів за добу, та згідно з внесеними Володимиром Лисяком пропозиціями завод почав виробляти за добу до 600 тонн кормів високого ґатунку.
Цим високоякісним комбікормом користувалися сільськогосподарські підприємства 16 районів області. Комбікорми використовували не тільки на теренах України, а й у Росії, Прибалтиці, Білорусії тощо.
Серед споріднених підприємств України Близнюківський міжколгоспний комбікормовий завод практично був беззмінним переможцем у соціалістичному змаганні, а Володимира Івановича було обрано представником комбікормового заводу в асоціації «Укркомбікорм» (м. Київ).
Зараз, попри поважний вік (80 років), він продовжує трудитися на благо Близнюківського району. У центрі Близнюків він побудував кафе, яким керує його донька Наталія. Ювіляр регулярно запрошує всіх робітників, які раніше працювали на заводі, до кафе. Такі заходи збирають велику кількість однодумців, партнерів, друзів, які з теплотою згадують спільні роки праці. На ці та інші заходи Володимир Іванович запрошує артистів з Харкова, Києва.
Володимир Лисяк також є президентом Федерації волейболу Близнюківського району та надає всіляку допомогу, у тому числі і матеріальну, волейболістам та іншим спортсменам Близнюківщини. Наш герой і сам на початку цього століття захищав честь Харківського району на чемпіонаті України з волейболу серед ветеранів. До речі, за словами його земляків, Володимир Іванович і досі займається цим видом спорту.
А вчора з 80-річчям ювіляра прийшли привітати колишні та нинішні голови Близнюківської РДА та райради, їх заступники. І, звісно, імениннику вручили подарунки: квіти, картину з національною символікою та вишиванку.
За допомогу в підготуванні матеріалу висловлюємо подяку близнюківській газеті «Нове життя».