З вати, стеклярусу та картону: на Харківщині відкрилася виставка старих ялинкових прикрас
Ялинкові іграшки в будинку Вікторії були завжди, але започаткувала власне колекцію подруга, яка років вісім тому подарувала п’ять стареньких ватяних ляльок для ялинки. За ці вісім років новорічне «населення» невеличкої двокімнатної квартирки Вікторії збільшилося не в сотні, а в тисячі разів і продовжує прибувати. «У мене 350 картонажних іграшок, 60 ватяних, близько 200 із стеклярусу, близько тисячі тематичних скляних – ну, і 200 підставних Дідів Морозів і Снігуроньок. Скільки їх усього – не скажу, тому що зараз, у «сезон полювання», їх з кожним днем стає все більше», – говорить Вікторія. Вона розповідає, що в основному купує іграшки на інтернет-аукціонах, іноді – на блошиних ринках. І, купуючи, почала цікавитися історією новорічної іграшки. Інформацію збирала буквально по крихтах: про багато фабрик були відомі тільки назви, адже тоді ще були артілі, які займалися «святковим виробництвом».
Фото надано Вікторією Кацай
Для виставки у Пархомівці колекціонерка представила вироби з богемського та вітчизняного стеклярусу , ватні іграшки, бонбоньєрки (або сюрпризниці), іграшки з дрезденського картонажу початку ХХ століття та вітчизняного картонажу , а також цілу «армію» Дідів Морозів та Снігуроньок.
Фото надано Вікторією Кацай
«Колекційною вважається новорічна іграшка, зроблена до 1966 року, – її робили і розписували вручну, далі пішло штампування. І це розумієш, ледь доторкнувшись до неї. У тому, що зроблено до 1966 року, видно роботу майстра, його руку. Це особлива енергетика, як у будь-якої речі, до якої додається ручна праця», – каже Вікторія. За ці вісім років вона стала справжнім експертом у питанні історії виробництва новорічних іграшок на території СРСР.
Фото надано Вікторією Кацай
Які таємниці зберігає ялинкова іграшка
«На межі ХІХ і ХХ століть блискуча мішура вийшла з моди, і на ялинках з’явились фігурки з паперу і картону – так звані картонажні. Виготовленням таких прикрас прославилися фабрики Дрездена і Лейпцига, тому їх називають «Дрезденський картон». Особливо привабливими були картонні іграшки зі срібним або золотим покриттям. Цей ефект досягався шляхом ламінування картону металевою фольгою. Картонні іграшки були легшими, дешевшими, не розбивались, тому полюбилися всім. Їх популярність зберігалася і в першій половині ХХ століття», – розповідає колекціонерка.
Про те, як змінювалася мода на іграшки, як впливала політика на їх виробництво, Вікторія може розповідати годинами, і іноді це зовсім не святкова історія, адже відомо, що у 1920-х роках влада розпочала боротьбу з релігійними святами, і ялинка підпала під заборону. Виробництво ялинкових прикрас перервалося на період з 1927-го по 1935-й – адже в цих святах керівництво країни вбачало ідеологічну загрозу для радянської влади.
«Я знайшла у журналі «Безбожник» кінця 20-х років листи дітей, які розповідали, як вони в пориві боротьби з релігією розправлялися з ялинковими іграшками. Хтось писав, як він їх спалював, хтось – скільки він їх розбив, а один хлопчик написав, як він нарядив ялинку і розстріляв іграшки, що висіли на ній, з батьківської зброї. Мене як холодним душем облили – незадовго до того я купила ватяну лялечку, в якої було дивне пошкодження голови – дірка наскрізь.
Я все думала, чому – і тепер я розумію, що мою ватяну лялечку теж, може, хтось розстрілював», – говорить Вікторія.
Тільки після статті в газеті «Правда» (від 28 грудня 1935 року) – «Давайте організуємо до Нового року дітям гарну ялинку!» – почалася реабілітація улюбленого народного свята, а з ним – і ялинкових прикрас.
Фото надано Вікторією Кацай
Ватяні персонажі
Іграшки зі скла, картону і мішури з мерехтливим блиском вважалися найпридатнішими для прикраси ялинки. Однак проблеми із сировиною та знаряддями праці обмежували їх асортимент. «Це можна було компенсувати виробництвом ватяної іграшки, для якої використовували доступну дешеву сировину і ручну працю. Податливий, зручний у роботі матеріал дозволяв виготовляти велику кількість іграшок, що відображали нову радянську тематику. Здорових, рум’яних лижників, ковзанярів, прикордонників, полярників, піонерів, фігурки звірів і персонажів улюблених дитячих казок випускали в основному підприємства Москви і Ленінграда. Основою для фігурки ватяного чоловічка служив дротовий каркас, обмотаний ватою, обличчя у вигляді маски формували з мастики, пап’є-маше або воску, потім ґрунтували, фарбували і пензлем вручну малювали очі, брови, губи, ватяним тампоном рум’янили щоки. Костюм викроювали з білої або заздалегідь пофарбованої вати. Готову фігурку покривали клеєм, зазвичай це був крохмальний клейстер, і посипали скляним снігом, котрий надавав ваті схожість з мерехтливим іскристим сніговим покривом», – розповідає колекціонерка. За її словами, ватяні іграшки випускали у СРСР до початку 60-х років.
Сама собі реставратор
Колекціонерка говорить, що доволі часто до неї потрапляють іграшки, які потребують реставрації – адже зберігають їх десь на горищі, тому вони брудні, порвані. «Одного разу на барахолці я знайшла Діда Мороза 50-х років з пап’є-маше. Він валявся під ногами, і здогадатися, що це, було неможливо – він був сплющений, як млинець, розкішна плюшева синя шуба була порвана, та й навіть обличчя було пошкоджене. Я півроку з ним поралася – відпарювала, перемотувала, чистила, шубку підклеювала, обличчя підмалювала-розписала – і Дідусь отримав друге життя!» – розповідає Вікторія і жартує: «Я з Морозами та Снігуроньками вже все можу: і шубу з вати почистити-відремонтувати, і личко нове зробити. От із скляними іграшками складніше…».
Фото надано Вікторією Кацай
Скляний посуд та різноманітні годинники, овочі та фрукти, музичні інструменти та ялинки, фігурки космонавтів та клоунів, пожежників та лижників – усе це цілий світ, неймовірно різноманітний, яскравий та крихкий. Своїми найулюбленішими іграшками Вікторія називає скляні фігурки героїв казок або літературних творів. Вона говорить, що збирання таких серій дуже захоплює. От, наприклад, персонажі казки «Морозко»: мачуха, Настенька, Марфушка та сам Морозко; ось – Мавпочка та Ведмідь з байки Крилова «Квартет»; а ось – персонажі пушкінської «Казки про золотого півника»: Шамаханська цариця, цар Додон і Звіздар. Таких серій у Вікторії вже півтора десятка.
Фото надано Вікторією Кацай
Увесь рік іграшки зберігаються у шухлядах і шухлядках, а з наближенням Нового року колекціонерка влаштовує їм вишкіл. Другій рік поспіль частина її колекції відправляється до Пархомівського художнього музею ім. А. Луньова. І дорослі, і діти мають можливість наблизитись до чарівного світу новорічних іграшок та здивуватися їх різноманіттю. І якщо малеча із захопленням та подивом роздивляється експонати, то старше покоління зітхає: «О, у мене теж таке було колись...».
Читайте також: Як на Харківщині вдихнули життя в старовинне ремесло