Харківська Надія в ЄС. Заради науки українка переїхала до Німеччини
Презентувати себе
29-річна Надія Соклакова, яка вже п’ятий рік як перебралася до Німеччини, зараз працює над докторською дисертацією і найближчим часом планує її захистити. Вона працює у провідному німецькому науковому закладі – Центрі ім. Гельмгольца із дослідження інфекційних захворювань. А свого часу дівчина закінчила магістратуру біологічного факультету ХНУ імені В. Н. Каразіна на кафедрі фізіології людини та тварин. Усе почалося з того, що студенткою Надія виграла грант на стажування в Німеччині. Тоді дівчина зрозуміла, що бачить себе в європейській науці, і вирішила шукати можливість для безкоштовного навчання в аспірантурі. Пошуками займалася самостійно, через Інтернет. Так знайшла чимало програм, у яких можна взяти участь, подавала заявки. Далі їздила на кілька співбесід до різних університетів.
Надя розповідає, що конкуренція в європейських вишах висока. На ту програму, на яку вона подавалася, відібрали 40 осіб. А Надя була в списку 42-ю. Та дівчина не розгубилася і написати листа професорові, який їй сподобався як науковий керівник. У листі розповіла, що дуже хоче працювати в цьому закладі. Така наполегливість професора зацікавила, і після чергової співбесіди з Надею уклали робочий контракт, де вона отримувала не стипендію, а зарплатню – 65 % (так отримують усі аспіранти, адже 100 % вже у докторів наук).
500 євро за реактив
У країнах такого рівня економіки, як Німеччина, у науку вкладається чимало грошей з держбюджету. Адже там розуміють: щоб розвиватися, потрібно впроваджувати інновації. А локомотивом цих процесів саме й виступають учені і дослідники. До прикладу, середньостатистичний університет у світі отримує на рік фінансування в мільярд доларів США або євро. В Україні з роками обсяги фінансування науки лише танули: у 2014-му склали 1,9 % від ВВП нашої країни, у 2015-му – 1,7 %, цього року – 0,2 % (це 500 млн доларів на всю науку держави).
Відповідно, українські університети не мають змоги працювати нарівні з європейськими колегами.
– В Україні, на жаль, немає відповідної матеріально-наукової бази, зокрема такого сучасного обладнання, на якому зараз працюю я, – розповідає Надія. – Особливо реагентів, які необхідні для досліджень, але які коштують 500–1000 євро за одиницю! Інколи для роботи тобі потрібно використати не один раз такий реагент. У нашому Центрі ми витрачаємо колосальні суми на експерименти й обладнання.
В Україні місяцями можна чекати, поки надійде замовлений реагент для твого дослідження, а в Німеччині його можна отримати протягом тижня. Очевидно, що у країнах ЄС вищий стандарт, він світовий. Якби така база була в Україні, молоді науковці – такі, як Надя – не їхали б за кордон.
Не менш важливим є фактор грошового забезпечення науковця. На ту стипендію, яку отримує аспірант в Україні, неможливо прожити. Людина вимушена шукати підробіток, а не повністю віддаватися науці. Надія ж на отримувані гроші може орендувати однокімнатну квартиру, сплачувати за послуги ЖКГ, купувати одяг, їжу, подорожувати, ще й допомагати батькам в Україні. На свою стипендію аспірант того ж каразінського університету зможе хіба що зняти кімнату.
Надя досліджує сальмонельоз, вивчаючи перебіг інфекції на молекулярному рівні. Над цим вона працює в інтернаціональній команді, разом зі вченими з Бразилії, Канади, США, Португалії.
– Масштаби досліджень великі, і тільки спільна робота людей може до чогось привести, – пояснює науковець.
Інша особливість європейської науки – потрібно бути мобільним. Затримуватися на одному місці не прийнято.
– Я почала свою докторантуру в іншому місті, потім шеф знайшла собі кращу роботу в іншому місті. Мені довелося переїхати разом з нею. У Німеччині, та й не тільки тут, а в усій Європі, Америці дуже важлива мобільність. Якщо ти шукаєш роботу, це не означає, що ти знайдеш її у своєму місті. Коли люди тут відправляють заявку на роботу, вони відправляють її по всій країні. До слова, роботодавці доволі часто цікавляться, наскільки працівник готовий переміщатися, – говорить Надія.
Оренда житла
Надія Соклакова живе у Брауншвейгу – у місті за 250 км від Берліна з населенням понад 200 тис. осіб. Вона винаймає тут однокімнатну квартиру. Знайти житло, каже, заняття не з легких, тому німці, більшість яких знімає квартири, не полюбляють змінювати місце приживання. За оренду вона сплачує певну фіксовану суму щомісяця, і додатково – за електроенергію.
– На кінець року мені приходить рахунок, у якому комунальні служби роблять перерахунок. Якщо я більше сплатила – якісь гроші повертаються, якщо менше – доводиться доплачувати. Дуже дороге тут опалення. На першій квартирі я переконалася в цьому на ділі, коли дуже часто вмикала вечорами опалення. Тоді прийшов рахунок з двома нулями, – ділиться Надя.
Крім того, орендатору потрібно сплатити залог – своєрідна страховка власнику. У неї це 500 євро. Робиться це на випадок, якщо раптом ти щось накоїш. Якщо ж усе пройшло без ексцесів – ці гроші повертаються. Проте, якщо раптом ти вирішив з’їхати з найманої квартири, у Німеччині потрібно попередити власника житла за три місяці. Тоді залог повертається. Якщо потрібно з’їхати терміново, його можуть не повернути, або ж орендарю потрібно шукати людину собі на заміну.
Медицина
У Німеччині діє обов’язкове медичне страхування, на яке йде приблизно п’ята частина доходу громадянина. Без нього ти не зможеш офіційно працювати. Його посвідчує спеціальна пластикова картка. З нею приходиш до кабінету лікаря, її перевіряють, і тобі призначають чергу. Якщо це не термінова справа, а, наприклад, тобі потрібно пройти обстеження, здати аналіз – у лікарні призначать відповідну годину. Медстраховка в Німеччині покриває більшість витрат. Однак, бувають винятки, наприклад, щодо стоматологічних процедур. Тут немає жодних «шоколадок-конвертів» лікарям.
– Мені дуже подобається, що тут нема таких великих черг, як в українських лікарнях чи, наприклад, паспортному столі. Дуже хочеться, аби це прижилося в Україні, бо останній раз удома в черзі я просиділа шість годин. Німці люблять робити все заздалегідь, планувати, і це їхня така особливість, – говорить Надія.
Чи потрібно нам до ЄС? На думку Наді Соклакової, аби Україні стати частиною цієї спільноти, потрібно викорінити корупцію, навчитися плануванню, як у Німеччині.
Куди йдуть гроші
Третина зарплати Надії йде на податки: до пенсійного фонду, на безробіття тощо. У Німеччині діють різні податкові рівні. На те, скільки ти сплатиш податків, впливає і кількість членів родини, хто працює, скільки в родині дітей і навіть сімейний стан. Ті, хто не одружений, вимушені платити більше. Усе це зрештою впливає на розмір пенсії. У Німеччині навіть діє таке правило: якщо дружина домогосподарка, а чоловік працює, при розлученні чоловік вимушений сплачувати їй своєрідну зарплатню. Вважається, що якщо жінка сиділа вдома – вона теж працювала.
Таким чином, четвертину свого доходу українка сплачує за оренду житла та комунальні платежі. Окрім медстрахування, Надя має платити за страховку на помешкання, на випадок пожежі тощо. Німці платять за телебачення і радіо (за рік 210 євро). Є також страховка на велосипед у разі крадіжки, і навіть страховка у разі втрати ключів від роботи чи будинку. До речі, життя в німецькій багатоповерхівці побудоване так, що жилець, як от Надя, має один ключ, яким він відкриває під’їзд, пральню, квартиру, сміттєві баки свого будинку. І якщо ти втратив ключа, то доведеться міняти їх усім мешканцям під’їзду. Ось чому так необхідна страховка.
Викинути сміття в Німеччині – це окрема історія. Тут його розсортовують на органічне, пластик, папір, скло, є окремо контейнер для батарейок. Не так-то легко в цій країні викинути й непотрібні одяг, взуття, меблі чи техніку. Існує навіть спеціальний календар, де зазначено день – раз чи два на рік, коли ти можеш викинути стару шафу чи несправний пилосос. Якщо потрібно терміново це зробити, доведеться викликати службу і, звісно, доплатити за це.
– У нас є така людина – хаусмайстер, як домоуправитель. Він упорядковує газон біля будинку, фарбує, міняє замки тощо. За його роботу жильці також сплачують певну суму. Ще приходить жінка, яка двічі на тиждень прибирає у під’їзді, – додає Надія.
У Надії – тимчасове місце проживання. За бажанням, громадянство вона зможе отримати через вісім років.
Економія
Надя зізнається, що тут мимоволі вчишся економити. У її помешканні усі лампочки – енергозбережувальні. Надя намагається мінімально користуватися громадським транспортом, адже в Німеччині це велика стаття витрат, тому вже четвертий рік на роботу їздить велосипедом. Добре, що в Німеччині в багатьох містах є спеціальні смуги для велосипедистів. Вибратися до кафе, кіно тощо дозволяє собі приблизно раз на тиждень. Але це швидше не через економію, а тому, що багато працює і має інші пріоритети. Економить і на їжі, старається готувати собі обід сама. У ЄС же зовсім нормально дозволити собі щодня ходити обідати до ресторану. Надя стежить за появою різноманітних знижок у магазинах. У Німеччині заведено розсилати людям стос газет, у яких публікують купони на знижки. Тоді люди йдуть до цього магазину і купують акційні товари про запас.
А останнім часом дівчина почала купувати одяг і взуття в Інтернеті. Щодо цін, то, за її оцінками, в основному вони близькі до українських.
– Звичайно, щось дорожче, щось дешевше. У Німеччині так звані біо-, екопродукти, які в Україні можна купити на звичайному ринку, тут можна знайти в дуже дорогих магазинах. Наприклад, 100 г біосолі вартує 4 євро (приблизно 115 грн), – розповідає Надя.
Мінуси німецького життя
Криються вони, звичайно, у культурних розбіжностях. Українцеві непросто звикнути до того, як легко в тамтешніх школах розповідають про «нетрадиційні» стосунки між людьми. Також не пройшла повз і жіноча емансипація.
– Якщо, до прикладу, прийти на роботу в сукні чи красиво одягненою, тут колеги можуть спитати: «Чи в тебе свято якесь? Чому така святкова прийшла?» Хоча більшість українських жінок звично ходять так. Важко до цього адаптуватися, – зізнається Надія.
Серед інших, відмінних від нашого життя, особливостей – німці пізно одружуються, після 30–35 років. Народжувати дітей можуть і в статусі вільних стосунків. Одна подруга Наді одружилася тут у 20, то в університет ходила без обручки – боялася осуду однолітків. У Німеччині вважається, коли людина зробила кар’єру, має фінансове підґрунтя, тоді можна й одружуватися.
Тетяна Василець