Між невідомістю та порятунком

Евакуація з прифронтових громад Харківської області відбувається щоденно. Під обстрілами та дронами в умовах постійної небезпеки людей вивозять волонтери, благодійники, поліцейські та ДСНС. У регіоні є населені пункти, куди вже неможливо заїхати, тому людям часто доводиться самостійно долати десятки кілометрів, щоб дістатися безпечнішого населеного пункту. З настанням холодів дуже ускладнилася логістика, проте способи евакуювати охочих усе ж знаходять. Ключовим залишається тільки бажання людей.

67-річна Людмила Гриценко – переселенка з Куп’янської громади. Зі свого рідного села Пристін вони з чоловіком евакуювалися 30 грудня 2025 року. Каже, чоловік давно умовляв виїхати, але вона все ж сподівалася, що ситуація стане кращою.

Родина приїхала у Харків. Спочатку відвідали Координаційний центр, а потім зареєструвалися у Центрі підтримки куп’янчан та оселилися у гуртожитку.

«У нас є своя кімната на двох людей, душ та кухня на чотири кімнати. Звісно, у такому віці, а нам з чоловіком за 60, уже важко жити у гуртожитку, але ми й цьому раді. Сюди приїхали 30 грудня, і весь Новий рік я проплакала. Мені так важко було залишати свій дім, але я розуміла, що так більше не можна. Бо це вже був такий жах, щоночі лягаєш та не знаєш, чи прокинешся, адже летіло на нас усе», – говорить переселенка.

В їхній населений пункт уже не заїжджали ДСНС, швидка допомога та волонтери, гуманітарну допомогу теж неможливо було завезти. Та найбільшою проблемою були дрони, які реагували на будь-який рух, тому останніми місяцями неможливо були навіть вийти з дому.

Нині будинок Людмили знищений, та й від самого села, говорить вона, майже нічого не залишилося.

«Хто жив вище на горі – виїхали набагато раніше, а ті, що нижче, залишалися, це здебільшого пенсіонери. Жінку з чоловіком привалило у квартирі, їх витягали з-під завалів, на щастя, живі, теж виїхали, а казали, як і ми: «Будемо вдома сидіти». Загалом у селі зараз залишилося близько 20 людей. Його просто стирають з лиця землі, туди летить усе. Це я тепер розумію, що потрібно було їхати раніше, бо ми такий жах пережили за останні місяці та коли виїжджали. Але трималися за майно, та й страшно було їхати в невідомість. Але оте все майно нічого не варте, бо життя безцінне», – додає Людмила.

Наразі на території Куп’янської громади перебуває понад тисячу мешканців, з них приблизно 450 – у самому місті Куп’янськ. Вивозити звідти людей нині дуже складно, адже це територія активних бойових дій.

«На жаль, доля цих людей нам невідома. Сподіваємося, що всі живі й зможуть виїхати з території громади. Ми довго вмовляли їх евакуюватися. Я думаю, що там точно більшість хоче виїжджати. Але, на жаль, тепер це не так просто зробити. Тому що це фактично нуль, зона активних бойових дій. У Харкові ми робимо все можливе, щоб забезпечити людей місцями компактного проживання і необхідною допомогою, послугами», – зазначає начальник Куп’янської міської військової адміністрації Андрій Беседін.

Неможливо заїхати і у Дворічанську громаду, охочим евакуюватися нині потрібно самостійно дістатися до безпечного місця, а звідти їх заберуть поліція або волонтери. Так, у січні 2026 року дев’ятеро людей дійшли до сусідньої громади і вже звідти їх евакуювали.

За словами керівника робочої групи «Білі янголи» ГУНП у Харківській області Андрія Абросімова, найскладніше нині – вивозити людей з Куп’янського напрямку, а саме з Куп’янської, Дворічанської, Кіндрашівської та Курилівської громад. Також ускладнена евакуація у Вовчанській громаді.

Підготовка до кожної евакуації відбувається з урахуванням зростаючих ризиків, зазвичай вона триває від години до доби, а сам процес – близько доби з моменту отримання заявки. Вивозити людей стає все важче, каже поліцейський, адже росіяни запускають усе більше дронів, удосконалюють їх, знаходять способи закинути в глибокий тил.

Андрій Абросімов каже, що зараз 95 % евакуйованих – літні люди, люди з інвалідністю або одинокі. На день «Білі янголи» в середньому отримують від однієї до п’яти заявок. Інколи вдається опрацювати всі, а інколи – жодної, адже ситуація може змінюватися дуже стрімко.

«Зазвичай люди, які не мають дітей, родичів, не хочуть їхати, бо бояться, що не буде підтримки. Вони кажуть: «Кому ми там потрібні». На жаль, є ще така категорія людей, які виїжджають, отримують усі виплати та допомогу, а потім повертаються назад і розповідають місцевим, що виїжджати не варто. Їм вірять, сидять до останнього, а потім просять про евакуацію, коли вже дуже важко заїхати у населений пункт. Буває, що викликають евакуацію, коли у населеному пункті вже не залишається жодної вцілілої хати й жити ніде. Бо дуже часто відбувається так: прилетіло в одну хату, люди перейшли в іншу – і так поки не закінчаться будинки», – ділиться поліцейський.

Та найбільше, що дивує та обурює евакуаційні групи – перебування дітей у зоні бойових дій. Адже деякі батьки свідомо їх не вивозять або, навпаки, після евакуації повертають до небезпечних населених пунктів.

Керівник громадської організації «Троянда на руці» Олександр Гуманюк розповідає, що випадки з поверненням людей у небезпечні населені пункти бувають доволі часто. Особливо у теплий період. Люди їдуть саджати городи, доглядати двори та худобу.

Наразі в ГО «Троянда на руці» – 20 людей, які займаються евакуаціями. Щоденно з небезпечних громад області вони вивозять близько 70 людей.

«З настанням холодів збільшилася кількість охочих виїхати, проте заїхати не завжди вдається. Там величезна навала FPV-дронів, і будь-який рух – це мішень. Якщо автівка заїжджає, то за кілька хвилин треба чекати по ній удару», – зазначає волонтер.

Він говорить, що зараз їхня команда часто надає допомогу по телефону. Волонтери допомагають людям вибудовувати маршрути, розповідають, як краще дійти до більш-менш безпечної точки, що із собою краще взяти. А інколи доводиться розповідати, як надавати першу допомогу.

Волонтери, поліція та влада зазначають, чим раніше людина вирішить виїхати, тим більше шансів уникнути трагедії. Залишаючись у небезпечних населених пунктах, люди ризикують своїм життям та життям тих, хто потім приїжджає їх рятувати або завозить гуманітарну допомогу.

Голова благодійної організації «Координаційний гуманітарний центр» Євген Коляда зазначає, що зараз важливо системно пояснювати людям, що виїзд – це єдиний спосіб зберегти життя.

Він підкреслює, що дуже часто рішення про евакуацію ухвалюється в останній момент, тому важливо заздалегідь комунікувати з людьми. Це дасть можливість вивезти більше людей до того моменту, як оголосять про обов’язкову чи примусову евакуацію.

«Дуже важливо відпрацьовувати населені пункти, що потенційно можуть підпадати під евакуацію. Де ми бачимо, що евакуацію оголосять з дня на день. Треба проводити консультаційні сесії з людьми, щоб вони знали алгоритм дій, куди дзвонити», – додає голова КГЦ.

Охочі евакуюватися з прифронтових громад Харківщини можуть звертатися за телефонами:

Короткий номер 203, гаряча лінія діє з осені 2025 року та наразі є основною, працює цілодобово.

Гаряча лінія поліції 102.

Телефонний номер 0 800 33 92 91 (старий номер гарячої лінії «Координаційного гуманітарного центру», але він продовжує працювати).

Якщо немає мобільного зв’язку, потрібно звернутися до голови громади чи старости, які передадуть інформацію до «Координаційного гуманітарного центру», а згодом повідомлять про час та місце, звідки людину заберуть.