Магія для дітей Харківщини, які втратили дитинство

Для дітей Харківщини зараз дуже важлива будь-яка підтримка. Багато хто з них втратив не лише нормальне дитинство, а й дім і навіть своє рідне село чи місто. Тому вони щиро радіють новим друзям, які хочуть зробити для них щось корисне. Один з них – французький ілюзіоніст Вінсент Келлі, який зараз приїхав у прифронтовий регіон, щоб подарувати дітям своє мистецтво та хоч трохи позитиву в умовах війни.

Заходи «Фьюжн: творимо дива» проходили у Харкові в люті морози, коли на вулиці було -20°C та нижче. До того ж не вщухали обстріли. Проте дива з великим успіхом відбулися у декількох локаціях міста.

У Харківському міському центрі комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Промінь» фокусник виступив для підопічних Центру – дітей із аутизмом, синдромом Дауна та складними порушеннями розвитку, для яких кожна зустріч з мистецтвом, творчістю є критично важливою. Музичний керівник Центру Тетяна Суменко наголошує, що для такої категорії дітей реабілітація має бути безперервною.

«Якщо відбувається перерва, дитина може регресувати. Те, що ми напрацьовували роками, може зникнути за місяць. Тому працюємо щодня, незважаючи на обстріли», – розповідає пані Тетяна.

Саме тому батьки дітей, попри мороз і небезпеку, везли дітей звідусюди, аби лише їх дитина побачила чарівника Вінсента.

В. о. директора Центру Ірина Андросова зазначає: «Такі заходи витягують їх із власного світу. Діти вчаться контролювати себе, реагувати на музику, спілкуватися. Це і є справжня соціалізація».

Разом із французом та волонтеркою-мисткинею Оленою Десюшкою до підопічних завітали студенти гуманітарно-педагогічної академії, які теж роблять свій внесок в інтеграцію особливих дітей у суспільство – зокрема, граючи для них музику.

Вінсент з Оленою працювали із дітьми підгрупи А – тими, хто потребує постійного догляду. Були фокуси з мильними бульбашками та чарівними парасольками, що змінюють кольори, був творчий майстер-клас із пластилінографії. А найголов­ніше – діти змогли максимально включитися та бути не просто глядачами, а й учасниками дива.

Морози не зупинили і більш ніж 20 дітей, батьки яких – українські захисники і захисниці – загинули на війні. Дітлахи зібралися у ТРЦ «Французький бульвар» у межах програми «Щасливий день» благодійного проєкту «Ротарі – Дітям Героїв». Під час зустрічі діти не лише спостерігали за магічними трюками Вінсента Келлі, а й самі навчалися фокусам та спілкувалися з артистом. Організатори кажуть, що такі події мають особливе значення для дітей, які пережили втрату близьких через війну, адже допомагають повернути відчуття дитинства, безпеки та радості.

А ще Вінсент встиг виступити у Харківській гуманітарно-педагогічній академії, яка зараз стала прихистком для 34 дітей-переселенців із Куп’янська, Вовчанська, а також тих дітей з Північної Салтівки, у яких більше немає рідних домівок.

Проректорка академії Інна Рєбко розповіла, що заклад робить усе можливе для реабілітації дітей, тож візит французького ілюзіоніста був для них справжньою подією. До того ж головна магія відбувалася не на сцені, а в самому ставленні Вінсента до глядачів.

Микита та Денис були вражені не лише трюками, а й самим фактом: людина приїхала аж із Франції саме до них. Хлопці не просто дивилися шоу, а й намагалися розгадати секрет кожного трюку. Особливий захват викликав «літаючий столик», який піднімався у повітря без жодних видимих опор.

«Виступ Вінсента захопив не тільки дітей, але й нас, дорослих. Дуже приємно було спостерігати за дітьми. Їхні очі світилися радістю, щастям і надією», – каже завідувачка кафедри фортепіано Оксана Цуранова.

«Мені сподобалося все-все! Я навіть думаю, чи не стати мені фокусником у майбутньому», – зізнається Микита.

Такі слова для Вінсента важать більше за будь-які нагороди. «Адже така мрія дитини, яка пережила жахи окупації чи обстрілів, це ознака того, що її душа почала зцілюватися», – впевнений фокусник.

Взагалі Вінсент Келлі у Франції працює на заводі, у величезному промисловому рефрижераторі. Але майже з перших місяців великої війни «розбавив» спокійне життя небезпечними подорожами Україною.

Все почалося з новин, які на початку 2022 року приголомшили світ. Тоді Вінсент відчув, що повинен щось робити. Спершу він поїхав до Польщі – допомагав біженцям на кордоні, але що більше спілкувався з українцями, то чіткіше розумів: його місце там, де найважче. Там, звідки всі тікають.

І він зробив вибір. Вибір професії ілюзіоніста для поїздок у зону бойових дій. Вінсент не знає української, наші діти не знають французької. Але магія – це універсальна мова емоцій.

Магію він опановував самотужки. «Вчителем» стали YouTube та платні онлайн-курси. Кожен фокус, кожен рух пальців відшліфовував годинами, а весь реквізит: від магічних кілець до «літаючого столика» – купував власним коштом. Як власним коштом кожного разу приїжджає до України: у Франції за температури -25°C розвантажує важкі мішки, аби накопичити достатньо коштів для цього.

«Ця робота важка, вона виснажує фізично, але за неї добре платять. А це означає, що я знову зможу купити квитки та привезти нові фокуси дітям у Харків, Ізюм, Краматорськ, Миколаїв чи Херсон. Від початку війни я вже сім разів побував в Україні. Скільки провів шоу, не знаю. Я їх не рахую», – пояснює ілюзіоніст. І каже, що його «гонорар» – це можливість побачити, як дитина, яка місяць не виходила з укриття, вперше за довгий час починає сміятися.

Його перша зустріч із дітьми в Україні стала справжнім іспитом. Це був притулок для дітей-переселенців на Закарпатті. Діти, травмовані війною, не сиділи чинно в очікуванні шоу. Вони буквально «напали» на гостя: стрибали, переплутали реквізит, ховали елементи фокусів. Тоді Вінсент ледь не здався. Але саме той хаос навчив його головному: дітям потрібна не ідеальна картинка, а людина, яка не боїться їхнього болю та активності.

Сьогодні він помічає сумну особливість українських дітей у прифронтових зонах. Маленькі українці часто дуже тихі. Війна, відсутність шкіл та соціальна ізоляція змушують їх замикатися в собі. Вони розучуються спілкуватися. А Вінсент своїм шоу хоче «витягнути» їх із цього кокона, змушуючи знову реагувати на зовнішній світ.

На Харківщині його шоу стають не розвагою, а способом реабілітації, соціалізації та повернення позитивних емоцій дітям.

Цього разу поїздка до Харкова принесла французу не лише впевненість, що його діяльність корисна, але й складне випробування. Вінсент сильно захворів на грип і був прикутий до ліжка три доби.

Як написав ілюзіоніст на своїй сторінці у Фейсбук, він опинився в чужій квартирі у повному блекауті – без електрики, гарячої води, опалення та навіть без питної води.

Саме в цей момент він отримав знімки від словацької журналістки Яни Кавойської, зроблені під час його виступу в Херсоні. Яна обрала незвичний ракурс: вона знімала не ілюзіоніста, а обличчя дітей у залі.

«Зазвичай фотографи фокусуються на мені, але в мене вже достатньо власних фото. Справжнє диво, справжня магія чи­тається на обличчях дітей», – каже Вінсент.

Побачивши ці погляди – повні щирого подиву, радості та хоч на декілька хвилин забуття про війну, ілюзіоніст зрозумів: усе, через що він пройшов, варте того. Робота при -25°C на заводі, три дні марення в холодній харківській квартирі, небезпечні дороги під обстрілами – все це ніщо порівняно з тим світлом, яке сяє на обличчях дітей під час його виступів.

Вінсент часто намагається розповісти про Україну вдома, у Франції чи в інших країнах Європи, де він буває. Але зізнається: це не так просто. Прірва між мирним життям і реальністю війни надто глибока.

Інколи реакції на його розповіді бувають вкрай дивними. Наприклад, коли розповідав, як просто перед ним розірвався російський дрон, його запитали не про стан душі, а про фінанси: «І що, ти платиш за все це сам?».

«Деякі люди не розуміють. Але я і не очікував, що всі зрозуміють. Це як моє уявлення про життя в Китаї: я теж можу не розуміти їхнього побуту. Тому не ображаюся, а просто продовжую робити свою справу за власні гроші», – розповідає ілюзіоніст.

Вінсент Келлі не вважає себе героєм. Він каже, що отримує від подорожей Україною набагато більше, ніж дає сам. Коли через два роки він повертається у Харків чи Ізюм, а діти впізнають його, кидаються обіймати, це і є його справжнє життя.

До війни він знав про Україну лише прізвища спортсменів Бубки та Шевченка. Тепер він знає її через розбиті будинки, через силу волонтерів і, головне, через очі дітей, які бачили забагато для свого віку. Він бачив руїни, які спочатку шокували, а тепер стали фоном для його праці. Але він вибрав не рефлексувати над руйнуваннями, а концентруватися на тому, чим може допомогти.

Вінсент планує приїжджати в Україну до самої перемоги. А після неї – приїжджатиме ще, бо знає: попереду роки відновлення дитячих душ. У його планах зараз – Харківщина та Донеччина. Він знову поїде туди, де небезпечно, де холодно, де бракує світла.

Але там, де з’являється цей француз зі своєю чарівною паличкою та щирою посмішкою, на сорок хвилин війна відступає. Залишаються тільки магія, сміх і незламна віра в те, що дива можливі – навіть тоді, коли світ навколо здається розбитим на друзки.