Непомічені чемпіони. Чемпіон світу з бодибілдингу, інвалід-візочник з Харківщини живе на просту пенсію (ФОТО)
Цей вид спорту не є параолімпійським, а отже, залишається непоміченим державою. «Можна красиво й пафосно говорити про спорт інвалідів, але я не бачу в цьому сенсу. Я кажу про реальні речі», – ці відверті слова Олександра задали тон нашій розмові, яка відбулася на лавці біля Ізюмської районної державної адміністрації.
Символічно, що перед нашим спілкуванням до Олександра вийшов голова Ізюмської райдержадміністрації Валерій Білокудря і вони розмовляли так само на лавці, без кабінетних формальностей. Така відкритість головного чиновника району, на нашу думку, є прикладом європейського ставлення до людей з обмеженими можливостями.
«Однією сорочкою усіх не обігріти»
Перший раз Олександр виборов перемогу у 2010-му, а в цьому році підтвердив чемпіонське звання на чемпіонаті світу з бодибілдингу, який пройшов восени у словацькому місті Брусно Купель.
– У Європі не розділяють виступів інвалідів і здорових людей, – розповідає Олександр Голуб. – У нас у групі виступають усі разом – і професійні спортсмени, і люди з обмеженими можливостями. Проживаємо ми також в одному готелі. Змагання проводяться одночасно, окремим є лише суддівство.
Отримавши офіційне запрошення на чемпіонат, Олександр зіштовхнувся з проблемою – треба було знайти кошти на поїздку. У цьому році допомогу надав Валерій Білокудря, голова Ізюмської районної державної адміністрації.
На переконання Олександра Голуба, залучення до спорту може врятувати інвалідів від замкненості в собі, зацикленості на своїх фізичних вадах, але інвалідам необхідно створити необхідні умови, зацікавити їх займатися спортом, а це – завдання суспільства.
– За статистикою, 75 % інвалідів узагалі не виходять із будинку, квартири. Причини різні: це і власні комплекси, і непристосованість будинків. На жаль, у нас поняття «доступність для інвалідів» – це лише гасло. Насправді, ті ж пандуси, якими зараз облаштовуються деякі будівлі, у багатьох випадках встановлюються «для галочки» – мовляв, роботу виконано. Людина на візку не може самостійно ними піднятися, – розповідає Олександр.
Спортсмен зазначає, що дуже велика проблема – відсутність місць для інвалідів у громадському транспорті, а також мала кількість тротуарів, через що Олександру доводиться пересуватися містом лише по проїжджій частині. Більшість водіїв з розумінням ставляться, об’їжджають, пригальмовують, але непоодинокими є випадки, коли після дощу автівки пролітають, обливши з ніг до голови брудною водою з калюжі. Звісно, ніхто не вибачається. Та є й позитивні моменти. За словами Олександра, пасажирські залізничні вагони зручні, адаптовані для інвалідів.
Та головна проблема в тому, що на державне фінансування можуть розраховувати лише параолімпійські види спорту.
– Мій вид спорту не є параолімпійським, і жодної копійки на нього не виділяється, – каже Олександр Голуб, – Яскравий приклад. Нещодавно я отримав лист із Міністерства соціальної політики України. У ньому йдеться, що, мовляв, ти гарний хлопець, робиш добру справу, прославляєш Україну, Прапор якої піднімається над спортивним майданчиком, але, нічим допомогти тобі не можемо. Наприклад, я не маю права на підвищення пенсії за заслуги перед Вітчизною, адже мій вид спорту не входить до необхідної категорії. Місцеві органи влади, безумовно, надають підтримку, але ситуація в місті й так доволі складна, тож допомога обмежена. Я не один інвалід в Ізюмі і розумію, що однією сорочкою усіх не обігріти.
Разом з тим, в Ізюмі потроху розвивається спортивна інфраструктура, яка пристосована для потреб інвалідів. За словами Олександра, у торговельно-розважальному центрі «Новий вік» відкрили спортивний зал, де є тренажери. У будівлі немає східців і є ліфт, тому інваліди-візочники можуть без перешкод дістатися до тренажерки.
Юрій Борщ, матеріал з газети "Слобідський край" №144 від 01.12.2012
