Ювілей олімпійського волейболу з харківським відтінком
До того, як волейбол увійшов до олімпійської програми, він подолав непростий шлях. Хоча перші офіційні правила гри було опубліковано у 1897 році, а більш-менш сучасного вигляду волейбол набув у 20-х роках минулого століття, цей вид спорту було визнано олімпійським лише у 1957 році. Відбулося це на 53-й сесії Міжнародного олімпійського комітету, що проходила в Софії. Однак до програми літніх Олімпійських ігор 1960-го в Римі волейбол включено не було, адже змінювати схему та календар змагань було вже пізно.
Таким чином, лише на XVIII Іграх у Токіо – 1964 (які хоч і вважалися літніми, але були проведені наприкінці жовтня) волейбольні команди розіграли перші – історичні – комплекти нагород. У чоловічому турнірі брали участь 10 збірних, у жіночому – шість.
Першим олімпійським чемпіоном з волейболу серед чоловіків стала збірна СРСР. У 1964-му, як і на наступних Іграх 1968 року, олімпійські змагання з волейболу проводилися за коловою системою – кожна команда грала з кожною. Радянська чоловіча збірна, зігравши дев’ять матчів, посіла перше місце, випередивши головних конкурентів лише за додатковими показниками. Кількість очок у неї і в команди Чехословаччини виявилася рівною. Щоправда, у драматичній очній зустрічі з головним опонентом радянська команда все ж таки була сильнішою за збірну ЧССР – 3:2.
Приємно, що свій вагомий внесок у цю видатну олімпійську перемогу зробили і два харків’янина – Юрій Венгеровський і Юрій Поярков, які входили до «золотого» складу тієї команди.
На жаль, Венгеровський пішов з життя ще наприкінці 1998 року. А от Поярков, незважаючи на солідний вік, і досі активно працює і дає користь українському спорту. 77-річний Юрій Михайлович, як і раніше, завідує кафедрою спортивних ігор Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди, є одним з керівників Харківського обласного відділення НОК України. Крім того, він є Почесним громадянином міста Харків, а його ім’я внесено до Книги рекордів Гіннесса. Загалом на його рахунку три олімпійські нагороди: «золото» на Іграх 1964 та 1968 року, а також «бронза» Олімпіади 1972 року.
У нещодавньому розширеному інтерв’ю Юрій Поярков так розповів про дебютний олімпійський успіх радянських волейболістів 50-річної давнини:
– Звичайно, радянська збірна була тоді грізною силою у світовому волейболі, та все ж таки ми обережно розцінювали свої шанси. Чоловічі команди, насамперед із країн соцтабору (Болгарії, Чехословаччини, Румунії, Польщі), також були надзвичайно міцні, і наші матчі з ними на першостях світу та Європи складалися вкрай непросто. Найважчим і найпринциповішим суперником була саме Чехословаччина. Але, мабуть, на нашу користь зіграло те, що в чехословаків тоді намітилася зміна поколінь, і новачки не встигали освоїтися. Та вже в наступному матчі ми поступилися господарям тих Ігор. Японія на той час вже примірювала на себе роль лідера у волейболі, зокрема, мала дуже сильну жіночу збірну, яка і здобула на тій Олімпіаді «золото» (радянські волейболістки були другими). Їхній чоловічій команді також пальця в рот не клади! Першу партію ми виграли, та все ж поступились у трьох інших… Пощастило, що це не був останній тур – до кінця турніру залишалися три зустрічі, в яких був шанс виправити ситуацію. Однак, нам не тільки не можна було більше програвати, а й навіть втрата зайвої партії мала означати прощання із золотими нагородами. Із чехословаками йшли нога в ногу, та вони все ж припустилися помилок в останніх матчах. А ми три останні зустрічі виграли з рахунком 3:0 й у підсумку обійшли своїх найближчих переслідувачів за додатковим показником.
Загалом чоловіча збірна СРСР за свою історію шість разів піднімалася на олімпійський п’єдестал, з них тричі – на вищу сходинку. Але саме та перемога в Токіо рівно 50 років тому назавжди закріпила за радянською командою та двома її харківськими гравцями звання перших у світі олімпійських чемпіонів з волейболу.
Підготував Олексій Білобровко, матеріал з газети "Слобідський край" №134 від 08.11.2014