«Робимо все, що можемо»: боєць харківської бригади про ситуацію на фронті
34-річний Олексій – боєць 22 окремого мотопіхотного батальйону, що входить до складу 92 ОШБр. На початку повномасштабного вторгнення чоловік займався волонтерством. Попри те, що може не служити, адже має трьох дітей, він вже понад рік боронить свою країну.
Історію військовослужбовця пресслужба 92-ї ОШБр виклала на своїй сторінці у Facebook, повідомляє медіа «Слобідський край».
До війська Олексій доєднався добровільно, каже, вирішив, що настав час звільнитися з цивільної роботи й наступного дня прибув у військкомат. З початком повномасштабного вторгнення він не лише годував сім'ю – дружину та трьох дітей, а й волонтерив – знаходив та привозив автівки знайомим військовим, а коли пішов воювати сам, ще більше зрозумів, чому захисники постійно збирають то на «пікапи», то на «буси», то на їх ремонт.
«Машина «живе» два дні або тиждень, війна жорстока і, на жаль, ворог має безмежну кількість дронів, які цілодобово «полюють» на наші «колеса», відтак потреба у них постійна», – розповідає захисник.
З перших днів служби Олексій потрапив у піхоту бригади ТРО. Спочатку тримав фронт на Донеччині, там пройшов бойове хрещення, зрозумів, що таке побратимство. Командир, який ділився досвідом та з яким йшов у бій, став другом і наставником. Разом штурмували, брали в полон бурятів і росіян, переживали найважчі моменти.
«Зараз ми тримаємо передмістя Торецька. Це урбаністична місцевість – і приватний сектор, і багатоповерхівки. Росіяни лізуть не зупиняючись, в них немає браку в людях та озброєнні. Єдине – брак в мізках. Адже людина розумна не йшла б вбивати й катувати інших тим паче знаючи, що скоріш за все, не виживе, а вони – йдуть. Сподіватися на те, що вони зупиняться не варто. Вони хочуть нас знищити», – ділиться чоловік.
Олексій говорить, що йому дуже щастить з побратимами, за час служби він знайшов справжніх, відданих друзів.
«Тут ніхто не дивиться на звання чи статуси, тут всі роблять одну справу, тут – родина. Я пишаюся, що захищаю країну з такими людьми, адже кожен їхній крок – героїзм. Це розумієш, коли, наприклад, противник дістався будівлі заводу, де ми тримаємо позицію, а хлопці роблять все можливе і неможливе, щоб вистояти, втримати. Це не передати словами. Ніхто з нас не хоче, щоб ворог просувався. Кожен боронить найцінніше – родину, Батьківщину, право жити на своїй землі», – зазначає військовий.
Раніше ми писали про Сергія з позивним «Штурман» — військовослужбовця 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. До повномасштабного вторгнення він був експедитором та менеджером з продажів, але з перших днів великої війни став на захист України.
