Чим вразив Ватикан ліквідатора аварії на ЧАЕС із Лозової (ФОТО)
Чоловік розповів "СК", що протягом останніх трьох років лозівське об’єднання чорнобильців тісно співпрацює із німецьким освітнім центром. Цього року ще й за сприяння священиків із Західної України вдалося організувати таку поїздку.
- Мені як лозівчанину було дуже приємно потрапити у Ватикан, на площу Святого Петра, - ділиться враженнями Олександр Дяченко. - На виступі Папи Римського нам виділили місця у першому ряду, це вже, думаю, про щось та говорить. Саму ж промову Понтифіка його помічник, один із єпископів, зачитав українською. Це також вразило.
Найбільше нашому земляку запам’яталася із проповіді понтифіка промова про наслідки Чорнобильської катастрофи, які сьогодні відчуває і Європа. Як розповів Олександр Дяченко, враження про особистість Папи у нього склалося як про людину мудру та урівноважену. Говорив Глава церкви коротко і доступно для розуміння. Кожне слово Франциска виважене.
Читайте також статтю про: ВТІКАЧІ ВІД РАДІАЦІЇ
Українських ліквідаторів і Папу Римського бачила і слухала вся Європа і багато інших країн світу. За словами нашого земляка, він нарахував понад 57 відеокамер різних телеканалів, які знімали цей процес. У подарунок українсько-білоруській делегації зробили фотографію на пам’ять із Папою. Це фото не звичайне, а з авторським правом Ватикану.
Крім зустрічі із понтифіком, лозівського ліквідатора також вразила атмосфера храму Петра і Павла, де вони побували. Там він побачив унікальну ікону Святого Володимира, на якій є зображення нашого державного тризуба. Виявляється, Україна - єдина країна світу, чий герб зображений у цьому соборі в Римі. 
Коли 26 квітня 1986 року сталося непоправне, Олександру Дяченку було 22 роки. Молодого чоловіка призвали Лозівським військкоматом на так звані збори. Уже у травні його і ще десятки лозівчан, багатьох із яких сьогодні вже нема в живих, відправили на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС. Олександр Дяченко має 34 виїзди на зруйновану станцію. Там він працював в основному у допоміжній службі реакторного обслуговування. Працювали на станційних відмітках (умовно поверхи) як нульовій, так і -3 (це підвальні приміщення), а також на дахах третього і четвертого блоків.
- Виконували різні роботи: будівельні, із дезактивації, знімали так званий, як ми його жартома називали, «тещин язик» - це бетонний покрив до 12 м, який утворився, коли його скидали у перші дні аварії, - пригадує Олександр Дяченко. - Мені довелося його знімати, тоді ми не знали, що у тому бетоні...
Страшна робота на станції, і не менш небезпечний відпочинок після, адже після зміни ліквідатори поверталися ночувати до школи у селі, що знаходилося за 8 км від самої пекельної станції.
А ще Олександр Дяченко згадав жахливий факт для Лозівщини. На першотравневій демонстрації у райцентрі військовий комісар прямісінько зі свята забирав хлопців, а головне тих, хто пройшов Афганістан. Саме воїнів-інтернаціоналістів, перевірених війною, кращих із кращих, забрали першими у Чорнобиль...
- Це зараз кажуть, «можна було б не поїхати», а на той час була інша ідеологія, інші поняття про Батьківщину і ключове слово «треба», - підсумовує герой-ліквідатор.
Тетяна Василець