«Найважче – сумувати за донькою»: історія Наталі з бригади «Гарт», що служить на Харківщині
Наталя мріяла про білий халат і військову форму ще зі шкільних років. Сьогодні вона служить у бригаді «Гарт» Держприкордонслужби, поєднуючи службу на фронті з роллю матері та дружини.
Історію військовослужбовця пресслужба бригади «Гарт» ДПСУ виклала на своїй сторінці у Facebook, повідомляє медіа «Слобідський край».
Наталя закінчила медколедж, прослужила три роки у прикордонному загоні та стала мамою донечки. Коли почалося повномасштабне вторгнення, вона звернулася до територіального центру комплектування, але отримала відмову. Тоді Наталя виїхала за кордон, працювала в Чехії та Німеччині, проте бажання повернутися до служби виявилося сильнішим.
Урешті вона підписала контракт із бригадою «Гарт» Держприкордонслужби, де зустріла свого майбутнього чоловіка Олександра.
«Познайомилися ми під час злагодження. Олександр то ягід у лісі назбирає, то каву зварить. І закрутилося. Потім служили в різних регіонах – він на Сумщині, я на Харківщині. Але відстань нічого не змінила. У першу відпустку я поїхала до нього, а далі вже брали відпустки разом. Так і одружилися», – розповідає Наталя.
Служба Наталі непроста. Вона потрапляла під обстріли на Чернігівщині та Харківщині. Одного разу під час евакуації поранених поруч із машиною впав «шахед». Тоді Наталя подумала, що на позиціях, мабуть, безпечніше, бо є бліндаж.
Попри небезпеку, Наталя не шкодує про свій вибір.
«Мене підтримує чоловік, і я знаю, що тут не сама. Найважче – це те, що я дуже сумую за донькою. Хочеться додому, вона дзвонить, сумує і питає: «Коли ви вже будете вдома?» Але я вірю, що, коли вона виросте, буде мною пишатися», – розповідає Наталя.
Раніше ми розповідали про «Борзяка» – прикордонника бригади «Гарт». Нині чоловік пілот підрозділу розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів «Фурія».
Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».
