Голова БФ «Даруй добро» – про автівки, дрони та небайдужість

 Про діяльність Харківського обласного благодійного фонду «Даруй добро» розповідає його голова Юлія Овдієнко.

– З початку повномасштабних воєнних дій фонд передав на фронт лише з півтори сотні автомобілів різного типу і класу та співпрацює практично з усіма військовими частинами, які були задіяні на обороні Харкова. Незважаючи на високий ризик, коли в Харкові точилися вуличні бої і місто було під постійним прицілом ворожої артилерії, фонд не виїжджав на безпечні території. Всю ситуацію в руки взяли кілька чоловіків з нашої команди, які почали діяти у спільній для всіх стратегії оборони міста від окупантів, – зазначає Юлія Овдієнко.

Пані Юліє, як для Вас особисто почалася повномасштабна війна?

– Як і для всіх харків’ян: із нічних обстрілів 24 лютого 2022 року, які я зустріла на Салтівці, і усвідомлення абсолютно нової реальності. 

Які питання ставили собі?

– Спершу були емоції: заперечення, гнів, прийняття. Проте в практичній площині постало питання – в чому наша цінність. На ранок 24 лютого в Харкові життя різко змінилося, перестали діяти правила мирного часу, і ми зрозуміли, що ситуацію треба брати в свої руки. 

Як у таких екстремальних умовах визначилися з пріоритетами?

– Насправді визначилися відразу, бо найпершим пріоритетом стало людське життя. Оскільки ми всі родом з Харківщини, а територія Харківщини майже на 40 відсотків опинилася під окупацією рф, ми, перш за все, розуміли, що допомоги потребують наші найближчі люди: батьки, рідні, друзі. Чимало населених пунктів, звідки родом наші колеги, опинилися в зоні бойових дій на Балаклійщині та Ізюмщині, на лінії зіткнення або під окупацією. З перших днів ці території зазнали величезних проблем з логістикою, були заблоковані на в’їзд та на виїзд, утворився дефіцит продовольства, ліків та безпрецедентні гуманітарні проблеми, які треба було вирішувати негайно. Знаєте, нам це по-справжньому боліло, і просто заплющити очі на все це ми не могли. Незважаючи на ризик, за допомогою волонтерів ми почали доставляти до сіл та містечок гуманітарну допомогу. Нам дзвонили, писали в соцмережах родичі тих, хто опинився без зв’язку, світла і будь-яких засобів до існування. Ми намагались реагувати по максимуму. Хвилювалися? Це нічого не сказати! Ми дуже боялися, щоб волонтери доїхали живими, неодноразово вони потрапляли під обстріли в Дергачах, на Балаклійщині, в Харкові, іноді виїжджали на броньованому транспорті. Проте не минулося без втрат. У березні 2022 року під час ворожого обстрілу на Салтівці загинула наша колега Наталія, яка в найгарячіший період особисто опікувалася людьми похилого віку в своєму мікрорайоні. Разом з чоловіком вона їздила за продуктами для літніх людей і під час ракетного обстрілу отримала поранення, несумісне з життям. Ми захоплюємось мужністю місцевих волонтерів, які були з нами на зв’язку і доставляли односельцям гуманітарну допомогу  на території, де точилися бойові дії, і всіма, хто досі залишається поруч.

Ви співпрацюєте з волонтерськими та благодійними організаціями в Україні, Європі та США. Як організовувалася ця співпраця?

– Напевно, в плюс зіграла наша історія, оскільки в сфері благодійності на Харківщині «Даруй Добро» працює понад 10 років, а для більшості партнерів, як показав досвід, дуже важлива історія організації. Нас знали і нам довіряли. А по-друге, часу на роздуми не було, і все вирішувалося ніби само собою, ми почали комунікувати з різними волонтерськими організаціями – з Полтави, Дніпра, Львова, Франківська, Мукачева, згодом – Польща, Німеччина, Австрія, країни Балтії, Швейцарія, Америка, Канада – весь прогресивний світ, що підтримує Україну в боротьбі з неспровокованою збройною агресією росії. Ми отримували від партнерів продукти харчування, обладнання для лікарень, одяг, засоби для реабілітації – і все віддавали людям на місцях. Були навіть пиріжки з Горішніх Плавнів. Щодня ми доставляли їжу харків’янам, які в міру об’єктивних причин не могли виїхати з гарячих точок Харкова, передавали гуманітарну допомогу людям, які тимчасово мешкали в харківському метро. 

А головне – саме в ту пору ми вперше почали спілкуватися з нашими захисниками та забезпечувати харчуванням їх. Принаймні з цього все й почалось. Були періоди, коли за нашого сприяння харчуванням забезпечувалося близько двох тисяч осіб на день, у тому числі й військові. Трохи згодом наша допомога військовим набула вузької направленості: ми почали збирати кошти та передавати нашим захисникам те, чого вони найбільше потребують: автомобілі, дрони, тепловізори, генератори, старлінки, планшети, телефони, рації, броню, аптечки зразка НАТО, турнікети, тактичне спорядження, взуття для саперів і багато-багато іншого, чого критично потребує фронт. У момент, коли в багатьох опускалися руки, ми не опустили рук. Ми розуміли, що єдиний вихід у цій ситуації – взяти до рук зброю або допомагати нашим військовим. Мушу зазначити, що чимало чоловіків з нашої команди вступили до лав Збройних сил України, і уже в перші тижні повномасштабного вторгнення члени нашої команди передали війську кілька власних автомобілів.

Як працював фонд «Даруй Добро» до повномасштабного вторгнення?

– Офіційно фонд розпочав роботу 4 листопада 2011 року в Харкові. Ми працювали на території Харківської області, допомагали школам, лікарням, закладам культури та спорту, підтримували обдарованих дітей, ветеранів війни та праці. Основним видом діяльності в нас була підтримка соціальної сфери, і благодійні кошти спрямовувалися, в основному, в сфери, які вважаються некритичними і фінансуються за залишковим принципом або не фінансуються взагалі. Так, нашою візитівкою стали дитячі майданчики в селах, селищах та районних містах Харківщини. У селищі Андріївка, наприклад, за сприяння фонду територію центрального парку трансформовано до формату повноцінного культурно-дозвіллєвого простору, який слугує громаді навіть у ці складні часи. 

За рахунок чого існує фонд?

– Я б сказала так: фонд завжди існував на ініціативі небайдужості, бажанні підвищити рівень життя сільських територій, дати більше хорошого дітям. Наповнювався і продовжує наповнюватись за рахунок благодійних внесків від діяльності підприємств бізнесу та добровільних благодійних внесків приватних осіб, благодійних організацій. 

Яка активність спостерігається серед добровільних донаторів?

– Активність донаторів циклічна. Бувають сплески, особливо після резонансних подій в тилу або на фронті. У нас є своєрідний «пул» постійних донаторів серед громадян України, які донатять по 100, 200, 500 гривень на постійній основі. Є постійні донатори у бізнес-колах Харківської області, які довіряють нам і самі беруть участь у багатьох проектах, патріотично налаштовані і роблять все для Перемоги. Є вчителі, які постійно роблять благодійні внески з власної заробітної плати. Неодноразово донатили громади – Близнюківська, Барвінківська, Кегичівська. Є навіть діти! Сестрички-двійнята Марія та Іванна Іващенки з Харкова, навчаючись в одній зі львівських шкіл та продаючи власні поробки з бісеру, зібрали та перерахували на підтримку військових благодійний внесок у сумі 5000 грн. Взагалі, за нашими власними спостереженнями, наразі люди донатять не так активно, як раніше. Можливо, дається взнаки затяжний характер воєнних дій, складна економічна ситуація, втома. 

А де проходить межа терпіння для ваших волонтерів?

– Для мене це питання риторичне. Суто по-людськи можна допустити якісь прояви емоційного інтелекту. Але є реальність, і всі ми частина цієї реальності. Іде війна. Ця війна – про бути чи не бути, про нашу національну ідентичність, про право бути господарями на своїй землі. І в таких умовах треба мати орієнтири, які мотивують, а втома – це перший дизмотиватор. Люди нашої команди – глибоко вмотивовані, у нас ніхто не ниє, і ми просто йдемо вперед, працюємо з хлопцями, які цілодобово знаходяться в окопах, на передньому краї. Про втому мають право говорити вони. Проте, зціпивши зуби, вони борються за Україну. А ми – поруч з ними і це честь для нас.   

Хто ці люди, завдяки яким працює команда?

– Головна людина в нашій команді – це Анатолій Русецький, депутат Харківської обласної ради двох скликань, який з березня 2022 року служить в ЗСУ, відомий в Харківській області бізнесмен та громадський активіст. Це йому належить ідея створення благодійного фонду «Даруй Добро» і завдяки його зусиллям та авторитету фонд працює як своєрідний кластер, де об’єдналися зусилля підприємницьких структур, волонтерських та благодійних організацій, органів місцевого самоврядування, громадян України. Він допомагає нам координуватися з військовими та достеменно знати їх потреби. Взагалі, люди в нашій команді – це окрема тема. Частина – служать в ЗСУ, один – у Національній гвардії, частина активно волонтерить, частина стала головами військових адміністрацій на дуже складних територіях, які були деокуповані або на яких ведуться бойові дії, бо, повторюсь, ми всі родом звідси. Люди в нашій команді – дуже різні, але їхня сила й унікальність в тому, що вони знайшли своє призначення в охопленій вогнем країні.

Розкажіть, що передав благодійний фонд «Даруй Добро» Збройним силам України?

– Основні позиції – це автомобілі, дрони та інші високотехнологічні речі. ЗСУ, Нацгвардії, Силам спеціальних операцій передано 131 автомобіль різного типу і класу: позашляховики, пікапи, автомобілі швидкої допомоги, вантажні буси та банно-пральні комплекси. Цю війну називають війною дронів. Підрозділам аеророзвідки та іншим бойовим підрозділам 95 квадрокоптерів типу Mavic-3, Mavic-3 Fly More Combo, Mavic-3Т, Matrice-300 RTK, Matrice-30Т, а також 64 генератори, 7 старлінків, 158 планшетів, ноутбуків та планшетних ПК, 64 рації та смартфони, 45 тепловізорів різних модифікацій, 1 тепловізійний монокуляр, 10 теплових гармат дизельних,  74 пари тактичних навушників, а також бронежилети, маскувальні сітки, форма, взуття для саперів, тактичні окуляри та ін.

З якими підрозділами співпрацюєте?

– З початку повномасштабної війни ми співпрацювали практично з усіма частинами, які були задіяні в обороні Харкова та області. Загалом це понад 50 частин та підрозділів ЗСУ, Нацгвардії, добровольчих формувань. 

Як змінилося ставлення до благодійників, благодійних організацій за півтора року повномасштабної війни?

– Подекуди воно скептичне зі зрозумілих причин. Складна економічна ситуація породжує відповідні реакції на елементарний заклик  донатити. Але треба розуміти, що то не військовим потрібна машина, то нам потрібно, щоб у військових була машина. Втім, ми орієнтуємось на глобальні цілі.

Що плануєте зробити в День Перемоги?

– Згадаю всіх, хто боровся за нашу країну, вклонюся пам’яті всіх, хто віддав за неї життя, і загадаю бажання, щоб це більше ніколи не повторилося. 

Дякую за розмову.