Воює за майбутнє сина: історія воїна з Харківщини
До повномасштабної війни життя Ігоря із Криштопівки було таким, як у тисяч українців: освіта технолога, робота на заводі, плани на майбутнє та сімейні мрії.
Про це повідомляє Слобідський край із посиланням на пресслужбу 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
Сьогодні у 113-й окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ його знають за позивним Майстер. Це ім’я побратими дали не випадково — за звичку доводити будь-яку справу до кінця та не відступати перед труднощами. Коли війна прийшла в Україну, Ігор зробив свій вибір без вагань — стати на захист рідної землі, дому та родини.
За час служби боєць пройшов Белгородський, Сумський та Донецький напрямки. Для нього це не просто назви на карті, а важкі дороги війни, бойові виходи, втрати, братерство та випробування, які назавжди змінюють людину.
Та найболючішим для Ігоря стали не бої, а моменти розлуки з родиною. Після одного з боїв він дізнався, що його сину Матвійку виповнилося чотири роки. У той самий час боєць оговтувався після поранення під Вугледаром. Усвідомлення того, що він не поруч із дитиною у важливі моменти життя, стало для нього особливим болем.
Саме тоді, зізнається військовий, він остаточно зрозумів, за що тримає зброю в руках. Не за нагороди чи гучні слова, а за те, щоб його син ріс у мирній країні, не чув вибухів і не знав, що таке війна.
Сьогодні Матвійку вже п’ять років. Ігор каже: кожен його день на фронті — це ще один крок до безпечного майбутнього для сина.
«Моя головна справа тепер — будувати майбутнє. Майбутнє, в якому моя дитина житиме без страху, а Україна буде вільною», — говорить Майстер.
Раніше ми розповідали про вчителя історії з Вовчанська на Харківщині, який після початку повномасштабної війни пішов до війська. Нині він служить у Нацгвардії та згадує рідне місто і своїх учнів, частина з яких загинула на війні.
Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».
