Як військовий медик «Еней» рятує життя на Вовчанському напрямку

Історію військовослужбовця на своїй сторінці у Facebook розповіла і виклала пресслужба прикордонної бригади «Гарт», повідомляє медіа «Слобідський край».

Ще у 5–6 класі Іван вирішив, що стане лікарем. Вплинув на нього дядько — військовий медик, чиї розповіді надихнули хлопця рятувати життя. Згодом Іван об’єднав дві мрії — медицину і службу в прикордонних військах. Вступив до Української військово-медичної академії, а після її завершення — до бойового прикордонного загону «Гарт».

Саме в Академії за Іваном закріпився позивний «Еней» — бо, як у «Енеїді», був «парубок моторний», бігав не гірше за молодших курсантів. Тепер він — лікар-терапевт польового медпункту підрозділу «Скорпіон», що працює на одному з найгарячіших напрямків — Вовчанському.

«У нас у команді є три водії. Усі досвідчені, з набутим серйозним бойовим досвідом. Допомагають в усьому – і в евакуації, і в наданні медичної допомоги. Всі відмінно знають свою роботу. Всі знають, що вони везуть життя», — розповідає прикордонник.

У їхній команді є ще один важливий «боєць» — евакуаційна машина на прізвисько «Черепашка». Назвали так не випадково, вона – невеличка, маневрована, може «пролізти» будь-де — навіть там, де доріг немає зовсім. А ці напрямки — під постійною загрозою дронів, бо саме евакуаційні машини часто стає ціллю номер один для ворога. Тож іноді пораненого вдається забрати за годину, а буває — й кілька діб не підійти.

У критичні моменти рятують знання побратимів, говорить Іван, усі пройшли бойову підготовку і можуть надати першу допомогу — накласти турнікет, стабілізувати стан. А далі вже працює медпункт, а якщо треба — стабілізаційний або польовий госпіталь.

Окрема роль — психологічна. Іван завжди намагається тримати пораненого при свідомості: говорить з ним, жартує. Один із типових діалогів: «Лікарю, тільки штани не розрізай — вони 4000 гривень коштують» — «Життя дорожче!». І далі — сміх, як спосіб не втратити надію.

Еней каже, ця війна вчить пристосовуватись. Нові методи ведення бою, нові поранення — і кожне життя вимагає професійного вдосконалення. Але головне — бути поруч, коли це потрібно.

Їхній бліндаж — і житло, і медпункт, прийшов у спадок від попереднього підрозділу: хлопці просушили його, облаштували полички, умивальник, утеплили. Готують по черзі, а іноді — за натхненням. Все необхідне — від їжі до ліків — постачає бригада.

Живе з ними й кіт Бегемот, якого знайшли поблизу і залишили. Тепер це повноправний мешканець бліндажа. Муркотіння біля голови після важкого дня стало для Енея найкращим заспокійливим.

Прикордонник ділиться, що єдине, чого бракує — персоналу: лікарів, фельдшерів. Бо роботи вистачає — від бойових поранень до наслідків хронічного перевантаження. Зокрема, проблем з опорно-руховим апаратом, бо бронежилети й боєкомплекти військові носять цілодобово, не знімаючи. Але Еней не скаржиться, каже: він на своєму місці. Там, де мрія дитинства стала реальністю. 

Раніше ми писали про Андрія з позивним «ХАООС» — військовослужбовця 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Чоловік народився в Прилуках на Чернігівщині, а у 1995 році переїхав до Харкова, де закінчив НТУ Харківський політехнічний інститут і створив сім’ю.