Харків'янка народила дитину вдома
Тепер, щоб дитину визнали народженою та зареєстрували, доведеться подати більше паперів, ніж це було потрібно раніше.
Хто вони – прихильники домашніх пологів? На перший погляд здається, що це мають бути особи незаможні, нездатні заплатити за перебування в лікарні. Або ті, хто від медичної допомоги відмовляється з якихось релігійних або національних міркувань. Та виявилося, що більшість домашніх породілль – освічені, забезпечені та спроможні обрати собі будь-який престижний пологовий будинок. Одна з таких відчайдушних молодих матусь – Ганна – поділилася своїм досвідом. Їй 32 роки, обидва її малюки (одному чотири, другому – рік) побачили світ удома.
– У пологах найголовніше – спокій, душевна рівновага, умиротворення, – переконана наша співрозмовниця. – Цього, на жаль, не дають наші пологові будинки. Численні послуги, що там пропонуються, не компенсують переваги знайомої домашньої обстановки, не дозволяють просто розслабитися й цілком віддатися найважливішому для жінки процесу – народженню дитини.
Майбутня мама була впевнена, що ті не зовсім сприятливі умови, про які вона багато чула, як-от: прискорення пологів, стимулювальні уколи, не завжди коректне ставлення персоналу, суперечать самій філософії природних пологів. І дуже негативно відбиваються на немовляті, його самопочутті.
Як вони з чоловіком зважилися на такий неординарний крок? Ганна каже, що вони чимало часу обирали пологовий будинок і дійшли думки, що на жодному не можуть зупинитися. Передбачаючи можливу реакцію рідних і знайомих, не дуже розголошували свої наміри.
– Страшно не було, – посміхається Ганна. – Звісно, ми мали на увазі такий варіант, що, можливо, доведеться викликати «швидку» та все ж таки їхати до лікарні. Але я намагалася про це не думати, була впевнена, що все мине добре.
Повитухи – поза законом
З пологовим будинком усе зрозуміло – там лікарі, акушерки, а хто ж має допомагати породіллі вдома? Не кожна акушерка, не кажучи вже про лікаря, наважиться це робити. До того ж, краще, щоб це був кваліфікований і сертифікований фахівець.
Справа ускладнюється тим, що в Україні (на відміну, скажімо, від Росії) соціально і юридично статус домашніх акушерок не визначено, тому їхня участь у домашніх пологах є напівлегальною. Ганна розповіла, як цьому зарадили вони:
– Акушерку ми шукали довго. Оскільки офіційно кваліфікована медична допомога в домашніх пологах у нас не надається, це було непросто. Але вихід усе ж таки знайшовся. Моєю помічницею стала спеціаліст своєї справи – громадянка Росії, адже їхнім законодавством це дозволяється. Скажу, що окрім неї, дуже допомагав мені чоловік – і морально, і фізично. Мені було комфортно народжувати.
Чи складно тоді довелося «узаконювати» факт народження немовля?
– Ні, складно не було, – пригадує Ганна. – За тиждень після пологів я звернулася до жіночої консультації, щоб отримати довідку. До нас прийшла акушерка, засвідчила, що дитина народилася тиждень тому. По правді, добряче виговорила мені за таке, з її погляду, нечуване свавілля, але все ж таки видала довідку, за якою ми й зареєстрували дитину. Певна річ, нервів нам попсували, але обійшлося без особливих проблем.
Тетяна Матвієнко, матеріал з газети "Слобідський край" №12 від 26.01.2013
