Корупція не в кабінетах. А тоді де?

Але корупційний «віз» хоч і скрипить на політичних поворотах, та все ще їде справно. Сьогодні наше суспільство має унікальний шанс здвинути його з «наїждженої колії». Чи використаємо ми його?

Її вивчають у вишах

Вивченню феномену української корупції присвятили увагу безліч науковців і фахівців – як вітчизняних, так і іноземних. Правда, такі прізвища, як Багрій-Шахматов, Виноградов, Гаращук, Кальман, Кальныш, Новаков, Серьогін, Трунцевський, Шамрай, Кауфманн, Сатаров,  Солтман і багато інших мало що скажуть пересічному громадянину, хоча й належать відомим і авторитетним фахівцям у галузі права та соціальних дисциплін, які серйозно займаються проблемами корупції в Україні. Більше того, десь із 2005–2006 років ґрунтовні дослідження причин виникнення та шляхів подолання корупції в Україні почали проводити й відомі міжнародні структури.

Так, базове дослідження для «Порогової програми», розробленої Урядом України, в якому також було задіяно Агентство США з міжнародного розвитку, розпочалося саме в той період. У рамках масштабного проекту Київський міжнародний інститут соціології провів загальнонаціональне опитування населення України стосовно поширення корупційної діяльності та її видів у наших умовах. На жаль, у наступні роки можна було спостерігати деяке згортання вивчення такого складного питання, як причини та протидія корупції в умовах пострадянської трансформації суспільства. Але, незважаючи на політичні перипетії, абсолютно нанівець вони не пішли.

Тож, до якої думки дійшли фахівці? Що думають провідні експерти з приводу можливості подолання корупції в Україні?

Її рахують служби статистики

Цікаво, що, згідно з опитуваннями, близько третини українців були готові до захисту власних прав, зокрема й тих, які порушують корумповані чиновники чи представники правоохоронних структур. З них переважну більшість складали чоловіки, передусім середнього віку, молодь, люди з вищою освітою та відносно високим доходом – вони і є соціальною базою для реальної протидії поширенню корупції у країні. Соціологічне опитування 2013 року, яке в рамках дослідження «Барометр світової корупції» проводили Transparency International та Gallup International Association, показали вже суттєво іншу картинку.

Протестувати проти корупції зараз готові вже 68 % українців, з них вийти на вулицю здатні 36 %. Ширшає і соціальна база антикорупційного руху. До неї дедалі більше долучаються люди середнього та старшого віку, яких корупція, як кажуть у народі, «дістала». Якщо ж казати про найновітніші тенденції, то аналіз преси та опитувань показує, що в суспільстві ширяться не просто антикорупційні настрої, а прямі вимоги люстрації корумпованих чиновників (від лат. lustratio – очищення) – це заборона впродовж певного часу або довічно працювати на державній службі діячам високого рангу, які себе скомпрометували.

Термін зазвичай вживається щодо процесів у посткомуністичних державах Європи з кінця 80-х років XX століття, де люстрацію застосовували до високопосадовців комуністичного режиму, колишніх агентів таємної поліції, іноді – до всіх членів комуністичних партій. Зокрема, люстрація була проведена в Чехії, Польщі, Німеччині, Угорщині, Румунії, Грузії, Литві, Латвії, Естонії та інших державах. В Україні вимоги люстрації стосуються не стільки представників тієї чи іншої партії, скільки держслужбовців і чиновників високого рангу, які брали участь в організації великомасштабних фінансових афер, розкраданні бюджетних коштів і створенні таких умов ведення бізнесу, які провокували підприємців і громадян «купувати» різноманітні «дозволи», «сертифікати» чи можливість ухилятися від сплати податків тощо.

Наразі Верховна Рада із жаром сперечається щодо прийняття закону про люстрацію суддів, а саме законопроекту № 4378 «Про відновлення довіри до судової системи України» або одному з альтернативних варіантів цього законопроекту – № 4378-1 і № 4378-2. Можливо, коли ця газета дійде до читача, цей закон вже буде прийнято. Хоча, можливо, і навпаки.

Вона проростає з глибини віків

Ще одне запитання, на яке повсякчас намагаються відповісти різні експерти: чому корупція так пишно розквітла саме в нас? За однією з точок зору, відповідь потрібно шукати в історії. Українці століттями жили в чужих державах. Здавалося б, яка різниця, юрисдикції якої країни ти підкоряєшся? Виявляється, є. Якщо ви живите в чужій державі, ви ставитеся до неї негативно, не поважаєте її законів. А якщо немає поваги до законів, то заради індивідуального виживання використовують геть усі підхожі засоби. Таким чином корупція стає природним засобом виживання. Радянська влада не змінила власне процес, вона лише виключила монетарну складову. Замість грошових хабарів з’явився «блат». З появою незалежності теж нічого суттєво не змінилося (адже народ у широкій масі так і не отримав «своєї» держави, якій він міг би довіряти).
Здавалося б, подібні рефлексії стосуються минулого, а боротьба із корупцією – це справа побудови майбутнього. Напевне, так, але без аналізу минулого ми вкотре можемо наступити на ті ж самі «граблі».

Артем Богдан, матеріал з газети "Слобідський край" №35 від 22.03.2014