Першотравень у Харкові. Спогади учасників демонстрацій

05.05.2014 14:39 Суспільство

У Харкові вперше відсвяткували Першотравень ще в 1900 році.

 До свята харківські соціал-демократи готувалися довго і ретельно. У місто привезли близько 2000 прокламацій і брошур, надрукованих у Катеринославі. Вранці 1 травня робітники залізничних майстерень не приступили до роботи. Вони вирушили до Кузинського мосту, де була призначена зустріч для всіх робочих району. Оскільки навколо нишпорила поліція, мітинг проводили своєрідно: робочі співали пролетарські пісні на кшталт «Дубинушки», часом хтось викрикував з натовпу одну з вимог, що містилася в прокламації. Решта кричали «ура», розмахуючи імпровізованими червоними знаменами. За даними радянських істориків, було заарештовано 137 осіб. І що цікаво, біля Благовіщенського собору на набережній Лопані стоїть пам’ятник. На ньому протягом довгого часу не було жодних написів, він відсутній у довідниках і покажчиках, і лише небагато знають, що поставлений цей монумент на честь харківської маївки 1900.

Здавалося, першотравнева феєрія триватиме завжди. Та сьогодні лише спогади старшого покоління можуть повернути нас у минуле. Для них це був особливий ритуал, що потребує серйозної підготовки.

– Першотравнева демонстрація – для нас це була подія, до якої готувалися заздалегідь, – пригадує ветеран праці Любов Ткаль. – Пам’ятаю, у мене тоді і в думках не було не піти, пропустити таке свято. Ми з чоловіком працювали тоді на ФЕДі, він – майстром, я – складальником, складала знамениті фотоапарати ФЕД. Збиралися ми зазвичай на заводі, адже він розташований на Сумській, і звідти, вишикувавшись колоною, йшли в центр. Обов’язково з музикою, з піснями. До речі, чоловік мій дуже добре малював, і на прохання профкому писав гасла на транспарантах – їх зазвичай несли в колонах. А ще обов’язково випускали стіннівку до свята.

Обновку – на останні гроші

Важливе значення мав дрес-код – усі намагалися підготувати до свята особливий наряд.

– Жили ми після війни бідно, але до Першого травня жінки й дівчата намагалися обов’язково придбати якусь обновку, щоб виглядати нарядно, святково, – продовжує розповідь Любов Антонівна. – У нас було по 2-3 сукні на весь рік, і я пам’ятаю, як збирала гроші, щоб придбати відріз маркізету або штапелю (про шовк і крепдешин не могло бути й мови!), щоб пошити обновку. Шили самі, у крайньому випадку – віддавали кравчині. У мене була синя в білу цяточку сукня з білим комірцем, і «скандинавки» – це такі білі босоніжки, дуже модні в 50-ті роки. Чоловік обов’язково одягав костюм, білу сорочку, краватку, ретельно голився – тобто збирався, як на велике торжество.

Особливо Любові Антонівні запам’яталася маївка 1950-х років. І не лише демонстрації та паради закарбувалися у свідомості пенсіонерки, а й сама атмосфера свята. Після офіційної частини люди збиралися у сімейному колі та продовжували відзначати Перше травня. Накривали на стіл, їздили на пікніки, в походи.
– Господині починали готувати напередодні, а коли приходили з демонстрації, швидко накривали стіл. Збиралися гості, і кожен обов’язково приходив з чим-небудь своїм, – згадує Любов Антонівна. – Ніяких особливих різносолів у 50-ті роки не було. Обов’язково готували холодець, це була головна страва. Про олів’є тоді ми поняття не мали, воно з’явилося у нас на столах пізніше. Готували картоплю з м’ясом і ставили соління – огірки, помідори – що було. Вина не було, зазвичай ставили пляшку горілки на всіх: багато тоді не пили. А замість тортів і печива моя мама завжди пекла пироги до чаю – це було солодке.

Подивитися на все зсередини

Першотравневі паради довоєнних років дуже чітко запам’ятала 85-річна харків’янка Алла Солощук. Тоді ще вона була дівчинкою, але та атмосфера свята не забудеться ніколи.


– Маївка тоді для людей асоціювалася із приходом весни. Звісно, ми знали, що це міжнародне свято трудящих, але все одно панувала якась особлива атмосфера. Нам, дітворі, дуже хотілося потрапити на парад. Навкруги стояла міліція, охорона, адже на саму демонстрацію потрапляли ті, хто працював на заводах. Нам же було цікаво подивитися на все це зсередини. І одного разу ми пробралися на площу. На власні очі я побачила духовий оркестр, багрові прапори, військовий парад, колони робітників. Дійсно, тоді це було свято, – каже Алла Михайлівна.

1 травня 1990 року Михайло Горбачов востаннє піднявся на трибуну, аби офіційно відкрити травневу демонстрацію. Тоді на Красній площі востаннє прогримів парад. А потім почалася перебудова. Від всенародного свята залишилося тільки два вихідні дні. Називатися воно стало Святом весни і праці. Демонстрації на вулицях сіл і міст припинилися. Але до цього часу багато хто пам’ятає легендарні «Мир! Труд! Май!». І що б не стояло за цим гаслом, нехай 1 травня всім нам принесе лише позитивні емоції.

Олена Красько, матеріал з газети "Слобідський край" № 52-53 від 03.05.2014

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта