Як підтримати ветерана після повернення: поради й приклади
РекламаМи звикли бачити героїв на полі бою. Але боротьба триває і після повернення з війни: у лікарняних палатах, у реабілітаційних центрах, у розмовах, які складно почати, у щоденних зусиллях. Повернення до мирного життя, особливо після серйозного поранення, — це не крапка. Це нове речення, у якому багато чого доводиться писати заново. Це складний шлях. І найчастіше його не проходять самі.
За кожним ветераном, який проходить адаптацію, стоїть коло підтримки. Саме це коло і є тією точкою відновлення, звідки починається шлях до себе
У цій статті Олена Шмідт (віцепрезидентка благодійного фонду «Громадянин») і Марія Семенова (фандрейзерка фонду «Громадянин») розкажуть кілька історій наших захисників, які, сподіваємося, надихнуть інших не опускати руки та йти далі. Ми також віримо, що ці історії стануть практичною опорою для тих, хто чекає і зустрічає вдома, допомагаючи зрозуміти, як важливо бути поруч із захисником після повернення.
Історії тих, хто захищав — і кому ми, у фонді «Громадянин», мали честь допомагати:
Сергій «ЛІНЬ»: коли мама тримає рівновагу разом із сином.
Черепно-мозкова травма змінила життя Сергія. Але поряд була його мама. Вона не полишала його навіть тоді, коли сама потребувала підтримки. Її щоденна турбота, терпіння й любов стали основою відновлення сина. Завдяки підтримці медиків, родини та фонду Сергій зробив свої перші кроки до нового життя.
Анатолій «Внучок»: коли поруч спільнота
Після травми хребта Анатолій отримав шанс на нове життя — п’ятимісячна реабілітація, підтримка близьких, спільноти та спортивного середовища. Сьогодні
Анатолій — у складі паралімпійської збірної України. Бо поруч були ті, хто вірив у нього навіть тоді, коли він сам не міг.
Роман Кашпур: бігти, щоб бути разом
Роман втратив ногу, але не мотивацію. Благодійний фонд «Громадянин» підтримав ідею Романа пробігти всю шестірку топмарафонів світу й став першим українським ветераном на протезі, що подолав їх. Поруч з Романом завжди була дружина — її підтримка і віра в чоловіка стали тим фундаментом, який і досі надихає Романа підкорювати нові рекорди та допомагати своїм пораненим побратимам. У кожній країні, де Роман брав участь у забігах, його зустрічали з особливою теплотою — люди щиро підтримували українського захисника, що надихав своєю історією.
Вислів Романа «Не перемикайте — далі буде!», — уже став крилатим серед його друзів і команди нашого фонду.
Психологічна перспектива: що допомагає, а що — ні:
Після поранень ветерани не просто лікуються — вони заново навчаються жити. І часто вирішальним фактором у цьому процесі стає не лише якісна реабілітація, а й людська підтримка: родина, друзі, спільнота, волонтери, благодійні організації. Саме коло небайдужих допомагає не впасти у зневіру, відчути себе потрібним і зробити перший крок у нове життя.
Ось кілька важливих принципів, як надати цю підтримку коректно:
- Слухати без тиску. Не треба вимагати розповідей про фронт — краще дати зрозуміти, що ви поруч і готові підтримати.
- Створити безпечне середовище. Звичний ритм дня — це основа стабільності. Чіткий режим сну, харчування, фізична активність та побутові справи допомагають створити відчуття безпеки і контролю над власним життям.
- Заохочувати до терапії. Професійна допомога — не слабкість, а важливий ресурс.
- Не порівнювати минуле й теперішнє. Людина після війни може змінитися — зовнішньо, емоційно, поведінково. Не намагайтесь повернути «колишнього», дайте простір для того, ким ветеран є зараз.
- Говорити через дію. Не завжди треба багато слів. Маленькі вчинки — приготована вечеря, разом переглянутий фільм чи тиха прогулянка — можуть бути ефективнішою підтримкою, ніж розмови. Головне — присутність. Без тиску, з терпінням і турботою. Маленькі жести — краще за великі промови.
- Просити дозволу. Якщо хочете проявити фізичну підтримку — обійняти, доторкнутись, — завжди спитайте дозволу. Це важливо для збереження особистих кордонів, які часто є особливо вразливими після травматичних переживань.
- Проявляти витримку. Відновлення — це не лінійний процес. У ветеранів можуть бути емоційні спади, дні, коли нічого не хочеться.Важливо не тиснути і не змушувати, а просто бути поруч.
- Підтримувати зв’язки з іншими. Залучення до спільнот, груп підтримки чи просто спілкування з друзями і родичами допомагає уникати ізоляції.
- Не ігнорувати власні емоції. Не забувайте, що ви також змінились за цей час. Ресурсна родина — це також про турботу про себе. Пам’ятайте: підтримувати іншу людину можна лише тоді, коли ви маєте сили на себе, коли в самі маєте ресурсний стан. Тож турбота про рідних не виключає турботу про себе.
Якщо підсумувати, то чек лист для родичів і друзів виглядатиме так:
Варто робити:
- Запитати «як ти?» і бути готовим слухати.
- Допомогти з побутовими дрібницями.
- Бути присутнім, навіть мовчки.
- Заохочувати рух — прогулянки, спорт, активності.
- Підтримувати контакти зі спільнотою.
Краще уникати:
- Не змушуйте говорити про війну.
- Не применшуйте почуттів («іншим ще гірше»).
- Не квапте з одужанням.
- Не говоріть «все буде добре» — краще: «я поруч».
Кожен прояв турботи — частина великої сили. Ім’я їй — єдність. Вона здатна перетворити травму на новий початок.
Єдність як запорука повернення
Ці історії — не про окремих людей, а про силу єдності. Родичі, друзі, лікарі, тренери, донори, фонди — всі вони творять простір, де можливо не лише вижити, а й знову жити.
Якщо у вашому житті є ветеран — ви можете стати частиною цього кола підтримки. Іноді достатньо просто сказати: «Я з тобою. Ми впораємось разом».
