Тварини війни: як рятують покинутих чотирилапих на Харківщині
Не залишили у біді
Від війни в Україні страждають не тільки люди та інфраструктура, а й тварини. Багато з них залишились сам на сам під обстрілами, у понівечених домівках, без їжі й піклування.
Залишатися в Харкові та далі реалізовувати своє покликання працівники «Порятунку тварин» вирішили ще до війни. Коли були «перші дзвіночки» щодо повномасштабного вторгнення, вони вирішили, що будуть працювати за будь-яких умов.
Зараз штат організації складає близько 20 людей, частина з них знаходиться у Полтаві. Звідти до Харкова доставляють корм, ліки, переноски.
– З початком війни дуже багато людей відгукнулось для допомоги. Якщо раніше наші підписники писали «як шкода собачку», то зараз – реально допомагають. Починають брати на перетримку, завжди цікавляться, чим допомогти. Ніби будь-які «але» просто відійшли, й люди готові брати на себе відповідальність. Корм, переноски, ліки, транспортування, оренда машини – це все люди, які нас підтримують з 24 лютого. Без них у нас би нічого не вийшло, – розповідає «Слобідському краю» представниця ГО «Служба порятунку тварин» Ольга Ілюніна.
У рятуванні тварин допомагають і харківські ветеринарні клініки. Деякі з них надають консультації, деякі проводять операції та прийоми.
– Ті ветклініки, з якими ми співпрацюємо, працювали під обстрілами. Ветеринари ночували в лікарнях, проводили операції, коли поруч бахало. В них дуже напружена робота, окрім наших тварин, до них привозять і багато важкопоранених, – зазначає Ольга.
Урятувати своїх
На околиці Харкова організацією був збудований Центр адопції, зокрема там перебували тварини після лікування. На початок війни там перебували 200 собак та 150 котів. Усі вони жили на облаштованій території з вольєрами та прибудовами. За чотирилапими доглядали два працівники організації. Через обстріли тварини були в стресовому стані, головне завдання опікунів було заспокоїти та підтримати їх.
7 березня прямо на подвір’я Центру адопції впав ворожий снаряд.
– Наш центр знаходився прямо на околиці міста. Коли почались обстріли, тварини були в шоковому стані, перелякані, – говорить представниця організації.
Унаслідок прильоту було пошкоджено п’ять вольєрів, один з них зруйнований повністю. Під завалами знайшли тіла п’ятьох собак, з іншого вольєра собаки втекли в ліс. Близько шести тварин отримали поранення.
– З цього моменту ми зрозуміли, що необхідно евакуюватися. Почали одразу шукати організації, які могли б нам допомогти, – зазначає Ольга Ілюніна.
На заклики харківських зоорятувальників відгукнулося чимало людей з-за кордону та України. Організації з Німеччини PETA Deutschland та Breaking The Chaince із Британії допомогли вивезти близько ста тварин за кордон. До речі, британська організація була створена колишніми військовими. Вони займаються евакуацією тварин з територій, де ведуться бойові дії.
За десять днів удалося евакуювати 300 тварин за кордон. Інших вивезли у відносно безпечні місця Харкова, де у домівках небайдужих людей та волонтерів вони очікували подальше влаштування.
– Наші старожили живуть за кордоном. Ті, які неконтактні, – зараз перебувають у притулку Дніпропетровської області. Це близько 20 собак. Наших тварин прийняли у сімох країнах: Польщі, Іспанії, Італії, Литві, Румунії, Німеччині та Латвії, – зауважує жінка.
Тварини під замком
У мирний час «Служба порятунку» займалася переважно збитими на дорозі тваринами або тими, які знаходилися у важкодоступних місцях – трубах, деревах, люках. Зараз усе це доводиться робити під обстрілами та за правилами воєнного часу.
– На початку війни, коли ще комендантська година починалась з 15:00, у нас були непередбачувані ситуації. Одного разу потрібно було голуба дістати на проводах, ми говорили з військовими, пояснювали, що ситуація екстрена, і нам допомагали, – розповідає Ольга.
Але основною роботою в перший місяць війни було визволення тварин із зачинених домівок та квартир, рятування з-під завалів. Служба опрацьовувала близько ста дзвінків на день. Тоді понад 40 % звернень були саме про рятування тварин із зачинених домівок.
– Ви тільки уявіть, який стрес тварина пережила, поки перебувала у зачиненій домівці. Спробуй спочатку того котика знайти, а якщо це робиться в «гучних» районах – небезпека набирає обертів. Такі райони, як Салтівка, потребують мобільності та оперативності. У перший місяць війни ми щодня визволяли від трьох до десяти тварин із квартир, – зауважує представниця організації.
Зоорятівники змогли знайти спільну мову з військовими, обмінялися контактами. Тепер їх повідомляють, коли можна приїхати, аби забрати чотирилапих. Як розповідає Ольга, в Салтівському районі міста Харкова військові й самі випустили багато тварин із зачинених квартир. У них навіть було місце для годування та свої улюбленці. Потім уже приїжджали зоорятівники, залишали військовим їжу для тварин та переноски про всяк випадок.
Тварини гинули під обстрілами, унаслідок руйнувань будівель, деякі просто від шоку. Але такі випадки були нечасті, більшість усе ж таки рятувалася втечею.
– Був випадок, коли у багатоповерхівку влучив снаряд. Сходовий майданчик склався повністю до першого поверху. В одній з квартир залишився кіт, він прожив там місяць! Вижив завдяки тому, що зміг знайти запаси «Мівіни» та їв її. Якось зміг здогадатися відкрити шафу та їсти хоч щось. Його ми відвезли власникам у Львів, – розповідає Ольга.
А ще був випадок, коли на гарячу лінію організації надійшов дзвінок від жительки Салтівського району. Вона попросила перевірити одну з квартир на наявність тварин.
– Наші хлопці виїхали туди, зайшли у квартиру, а вона просто знищена повністю. Тоді жінка розповіла, що у квартирі жив дідусь, і безпосередньо перед обстрілом випустив усіх своїх котів з квартири, а сам загинув. Котів ми не знайшли, квартира була порожня, – зазначає зоорятівниця.
«Служба порятунку тварин» закликає людей не кидати тварин сам на сам з війною. Для них це великий стрес.
Евакуація з передової
«Служба порятунку тварин» виїздила і на передові позиції для визволення чотирилапих. Із дозволу військових зоорятівники поїхали у Велику Данилівку.
– Це був як квест, є максимум одна година, аби знайти якомога більше тварин. У нас були адреси, які передавали люди, плюс усі тварини, яких зможемо самі відшукати. Трохи затримаєшся, потрапиш під обстріл, – розповідає жінка.
Допомогти чотирилапим змогли і в Чугуєві, звідти вивезли близько 20 собак. З Дергачівської громади також вивезли багато тварин.
– З Дергачами також була складна ситуація, на одній вулиці можна шукати, а наступна – під забороною. Військові нас одразу попереджали, де відбувається жах, а де можна працювати, – каже зоорятівниця.
Допомогти тваринам Служба змогла не тільки в Харківській області, а й в Запорізькій та Донецькій.
Відсоток знаходження власників дуже малий
З війною не зникли й безхатні тварини. Мало того, тепер їх стало ще більше – ті тварини, що рятувалися втечею, тепер залишилися на вулицях.
– Зараз продовжують надходити повідомлення про безхатніх тварин. Тих, яких можна було врятувати із зачинених квартир, ми врятували. Тепер шукаємо житло для тих, хто на вулиці. На жаль, у більшості випадків ми не можемо знайти їх власників, – зазначає Ольга.
Такі «безхатьки» знаходяться на перетримках у працівників, волонтерів, по домівках небайдужих людей. Центр адопції зараз не використовується, туди й досі «прилітає» та стан території невідомий. Зазвичай за 7–10 днів знаходять тимчасове місце перебування для тварини. А один собака поїхав служити на один з блокпостів Харківщини. Допомагають влаштувати тварин у родини і закордонні партнери.
Серед урятованих життів є не тільки собаки та коти, а й папуги, шиншили, пацюки, хом’яки.
Окрім виїздів на рятування, організація веде активну інформаційну роботу. Ведення соціальних мереж допомагає швидше відшукати нові родини для тварин або партнерів.
– Насправді інформаційна робота також дуже насичена. Особливо на початку війни, до нас надходило щонайменше по 50 повідомлень на кожну сторінку. З-за кордону люди писали, питали, як допомогти. Наші українці бачили десь якийсь пост про котика, хотіли допомогти, не знали кому писати й писали нам – і з Києва, і з Одеси. Треба було всім відповісти, всіх заспокоїти. Проте, знайти контакт з міжнародними організаціями, надати їм список наших потреб – це було дуже важко, – розповідає про свою роботу Ольга.
У перший місяць війни організація повинна була розписувати все ледь не по хвилинах. Комендантська година, безперервні обстріли, неможливість дістатися до деяких адрес – усе це ускладнювало роботу. Зараз навантаження трохи зменшилось.
– Наразі робочий день не такий важкий, ми моніторимо ситуацію на звільнених територіях, аби одразу туди поїхати. В основному зараз збиті на дорозі тварини та коти на деревах, – зазначає Ольга.
Історії чотирилапих
Один із перших постраждалих був пес, якого назвали Байрактар. Його знайшли на дорозі, уламком снаряда собаці поранило мордочку, були рани на спині.
– Він просто неймовірно добрий, соціальний пес. Його «усиновила» монахиня з Польщі, вона завжди мріяла про великого собаку. Але вийшло так, що в неї не було огорожі на подвір’ї. Зазвичай, коли виникають якісь труднощі – люди просто відмовляються від тварини. Але жінка передзвонила десь через пів години та сказала: «Я знайшла готель для тварин, він побуде там, а я поки зроблю огорожу на подвір’ї». Вона була готова заради цього собаки на все, – розповідає Ольга Ілюніна.
Близько 20 тварин, які пройшли через гарячу лінію організації, постраждали внаслідок обстрілів. Маленька собачка Сара жила на одному з підприємств Харкова з двома охоронцями. Почався обстріл, чоловіки встигли сховатися у сховище, а тварина – ні.
– Осколками їй відірвало лапи, вона доповзла до сховища, й охоронці надали тварині першу допомогу. Потім ми собачку забрали, їй ампутували дві передні лапи. Дуже багато людей почало писати – хтось хотів забрати її, хтось дати гроші на протези. Врешті-решт собачка поїхала в Польщу, тепер живе у люблячій сім’ї, – говорить Ольга.