Усе, про що мріяла

05.06.2017 08:12 Суспільство
Фото: із особистого архіву героїв Фото: із особистого архіву героїв
Дана Романовська з Печенізького району у 26 років наважилася взяти дитину на виховання. Сьогодні вона вже мешкає у Харкові й сама, без чоловіка, виховує дев’ятьох дітей. Про цю надзвичайну жінку – наша розповідь до Всесвітнього дня матері.

Без роздумів
“Вона ніколи не думала довго, брати дитину чи ні, це було миттєво. Ніж нею і дитиною, неначе щось спалахувало… І це усе вирішувало” - розповідає про Дану Романовську начальниця служби у справах дітей Печенізької райдержадміністрації Лілія Мозгова. Якось десять років тому, після тривалих поїздок по дитячим будинкам, Дана прийшла до пані Лілії і сказала, що хоче взяти дитину на виховання. Чиновниця тоді їй сказала: “Ти розумієш, як це буде складно? Тобі ж треба свою родину створювати!”- на що Дана їй відповіла: “Я молода - впораюсь!”
Але усе розпочалося набагато раніше, коли дівчинці ще не було  й 15 років. У Печенігах, недалеко від будинку її батьків був розташований дитячий будинок. Вона часто туди ходила, збирала свої іграшки й відносила у будинок діткам. Одного разу Дана принесла мамі із дитячого будинку немовля і попрохала: “Нехай вона буде жити із нами!”. Батьки, довго поміркувавши, зважилися, але тоді був дуже складний процес передачі дитини у інші руки, тому від цієї ідеї довелося відмовитися. Минуло багато років, і вже у дорослому віці, після “вироку лікарів” дівчина уперше зважилася взяти дитину. Тоді Дані було лише 26 років.
- Мені тоді, після операції, лікарка сказала, що я не можу мати дітей. Ви ж знаєте, вони також помиляються?! Я дуже люблю дітей і хочу присвятити їм своє життя. Ось це і стало моєю мотивацією, - розповідає Дана Романовська.
Проте лікарі тоді, на щастя, помилилися, адже згодом у жінки народилася донечка Луїза.
Першою дитиною, яку жінка взяла у дитбудинку, був хлопчик трьох рочків Вітя. Він у цьому віці не міг ані говорити, ані ходити. Лікарі ставили діагноз “безнадійний”,  а молода та упевнена у власних силах мама уперше запротестувала. На лікування вони витратили сім років, змінили безліч лікарень та вклали купу грошей. Діагноз і справді був важким. Ліки довелося замовляти за кордоном,  у нас таких  немає. Проте сьогодні, у день інтерв'ю, уже 13-річний Вітя, який гарно навчається, поїхав доглядати бабусю, яка прихворіла. Сам попросився.
Молода та успішна підприємиця, у якої свій бізнес, автівка та житло, на одній дитині не зупинилася. Згодом після вже народження власної дитини Луїзи, мати  взяла на опіку ще кількох дітей, а незабаром - ще. Протягом півроку у жінки в голові визріла ідея - створити Дитячий будинок. Вона не знала ані де брати ресурси, ані як це оформити законодавчо. Проте одного ранку їй подзвонили із управляння у справах дітей і сказали: “Є можливість створити будинок сімейного типу, хочеш? Ти подумай про це…” На що Дана відповіла: “Я не буду думати - я згодна!”

Не приймали до школи
Всього два роки тому родина переїхала до нового помешкання. У цьому допоміг Харківський обласний благодійний фонд Соціальна служба допомоги. Фонд Романовським надав в оренду двоповерховий будинок у Харкові, із усіма необхідними речами: меблі, ліжка, побутова техніка, трьома санвузлами і телевізорами. Проте родині цього не вистачало і вони вже власними силами докуповували м'які ковдри, величезний диван у вітальню, щоб вистачило місця для усіх, холодильники, які інколи не витримують перепадів електрики й ламаються. До речі їжу закуповують буквально мішками, а готують разом усією сім'єю.
Перше завдання, яке прийомна мати собі поставила - це зробити усе, щоб дітки забули знущання рідних батьків, стіни дитячого будинку та усі пережиті жахіття. Кожного разу вона їм повторює: “Є речі, які просто можна забути. Головне - те, що у нас є зараз, і те, якими людьми ми зможемо стати. Треба дивитися уперед”.
Для Дани не було жодних критеріїв відбору майбутніх дітей, окрім поклику серця. Коли брала на виховання, після обстеження у діток виявився цілий “букет хвороб”.
- Ви ж розумієте, це діти, батьки яких вели аморальний спосіб життя - наркоманія, алкоголізм, були й ті, хто жив просто на вулиці. У дітей, у всіх проблеми зі здоров'ям: у кого із психікою, нервовою системою, серцем, а у кого зі шлунком, у когось не було зовсім зубів... Чим вони там харчувалися     - що знайшли? Є ті, хто і на вулиці жив, - розповідає Дана. - Навіть уже через роки, ми досі лікуємося. І зараз у нас проводжується дієтичне харчування, інакше ніяк.
Школа на деякий час стала взагалі “виживанням”. Там, де здавалося не повинно було б виникнути перешкод, виявилося чи не найважчим із етапів. Деякі учительки не хотіли приймати дітей. Мами говорили, що не хочуть, щоб ці діти навчалися поруч із їхніми, а у класах їх могли назвати “приймаками”. Одна із донечок довго плакала через це, соромилася та опускала голову, проте довгими розмовами та поясненнями Дана показала дитині, що вона нічим не гірша за усіх інших. А “мамочкам” відповідала: “Мої діти ще будуть краще навчатися, аніж ваші!”. І була права.
Хоча на початку в це складно було повірити. За правилами передачі дитини, її потрібно відразу влаштовувати у школу, проте діти не були готові до навчальної програми. Прийомна мати пригадує ці моменти із гіркотою, але водночас - і з гордістю за те, що вони вистояли.
- Коли ми прийшли до школи, нас не хотіли брати. Учительки “махали рукою” і говорили, щоб діток переводили у спеціалізовані школи. Виявилося, що діти не те, що букви не знають, а навіть днів тижня і пір року! – пригадує багатодітна мама. - Я була категорично проти такого розвитку подій. Брала довідки у лікарні, і сама сиділа із ними по три місяці вчила і підтягувала. Навчалися у процесі готування, гри, фізичних вправ. Молодших пізніше навчали всією родиною. Ну, а тепер, звісно, після численних нагород, гран-прі, школа змінила свою думку!

Смачно готують, тепло і є мама
Ті часи позаду. Сьогодні діти успішні та щасливі. Якось Дана у маленького хлопчика запитала, що йому подобається у їхній родині: «Тут смачно годують!» - щиро відповів хлопчик. «І все?» - запитала Дана. «Ну, тут ще тепло і є мама».
Усі дітки займаються спортивними бальними танцями, привозять додому “срібло” та навіть “золото” із обласних та всеукраїнських конкурсів. А вдома разом навчаються ліпленню із глини та малюванню - до них приходять вчительки. Майже у кожного є своя домашня тваринка - у домі кіт, три собачки та морська свинка. На вихідних їздять на шашлик та риболовлю. Влітку ж держава надає дітям безкоштовні путівки у табори біля моря. Їздять, звичайно, не разом, а по черзі по двоє-троє, бо у когось іспити, у когось тренування.
Дана побоюється, що діти відчуватимуть різницю між своїми однолітками, які мають маму, тата, бабусю та дідуся, “а у них є лише я…” - зауважує жінка. Саме тому намагається зробити усе, щоб їм було затишно та вони не замислювалися над цими речами. Головна життєва мета жінки - щоб її діти відчували себе рівними у суспільстві.
- Діти не хочуть згадувати минуле. Перші півроку вони ще пам'ятають про це, але потім позитивні події затирають погані спогади. Є навіть родичі, які хочуть спілкуватися з дітками і якщо дитина не проти - ми спілкуємося. Зазвичай, це бабусі. Я тільки заохочую такі прагнення, бо як не як, а рідні люди. Але щоб дитині було не так важко, зустрічаємося із ними, коли гуляємо, - каже Дана.
Жінка розповідає, що зараз не примушує дітей навчатися - вони самі цього прагнуть. Іноді вночі прокидається і бачить, як о другій годині хтось готується до контрольної роботи. От Костю навіть прозвали рефератом після того, як усі хотіли спати, а він до другої ночі писав реферат. Наступного дня, коли прийшов додому, Дана запитала: “Ну як, захистив реферат про метеликів?”. На що хлопець відповів: “Ти знаєш, мам, він не на сьогодні, він на четвер”.
- Я вивчаю своїх дітей, - розповідає жінка. - Щоб знати, як їм допомогти,куди їх спрямовувати у навчанні та житті. Коли забираєш дитину із дитячого будинку, іноді від дитини залишається лише оболочка - вона зламана. Ввечері проходиш біля кімнати і чуєш, як хтось плаче - то значить, щось погане пригадує. Я підходжу, сідаю біля дитини і ми розмовляємо, поки не переконаю, що все залишилося в минулому і дитина ні в чому не винна.
У будинку Романовських є вже і зовсім дорослі, один із них - 22-х річний Іван. Юридично він уже не вважається членом родини, але фактично, він залишився із ними. Приїжджає, щоб допомагати у вихованні, по домогосподарству, садити город. Також родина Романовських планує розширюватися і шукає нових діток. Тепер, щоправда, процес вибору дитини дещо змінився. Оскільки родина велика - приймають рішення усі разом.
- Зараз ми дружно всією сім'єю їздимо по дитячих будинках, знайомимось із потенційними новими членами нашої родини. Я вже не сама вибираю, адже тепер у мене з'явився критерій - щоб у сім'ї дітки уживалися й були дружніми, - розповідає Дана. - У нас весь колектив активний і творчий, і тому шукаємо тих, кому буде комфортно із нами. Хоча на початку один хлопчик теж не хотів нічим займатися, а коли побачив досягнення інших - змінив своє рішення.    
От нещодавно Романовські познайомилися із 12-ти річної дівчинкою. У якої також є хобі - вона займається музикою і досить успішно - здобуває у конкурсах перемоги. Поки що не вирішили, чи візьмуть дівчинку до себе у родину, зараз йде обговорення.

П’ять батьківських зборів за вечір
Із Даною і її родиною кореспонденту «СК» вдалося зустрітися лише увечері. Того дня у неї  було п’ять батьківських зборів. Побувати на усіх їй допомогла найстарша донька Валерія, яка була присутня паралельно на зборах у інших класах та записувала усе сказане. Вона для матері зараз опора. Дівчинка розповідає, що їй у родині дуже подобається і зовсім усвідомлено та по-дорослому говорить: “Мати - не та, яка народила, а яка вклала у тебе душу  та виховала”. До речі, із днем матері дітки уже привітали Дану: тортом, букетом квітів та власними поробками.

Як купували автівки у минулому столітті у Харкові

Дана Романовська, попри певні стереотипи, на справляє враження втомленої,  знесиленої жінки, в якої нема часу на себе. Вона активна, життєрадісна, красива жінка. Своїм бізнесом вона поки що не займається - часу не має, офіс здає у оренду. Дана розуміє, що далеко не кожний чоловік захоче розділити із нею таке життя. Воно не легке, й позбавлене спрощень. Але чоловік, який не полюбить її дітей, жінці не потрібен.
- Я маю все, про що мріяла, - підкреслює жінка.

Аліна Курлович, кореспондент

 

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта