Втратив ногу, але не віру: історія прикордонника, який опинився за крок від смерті
Ігор Лосич — прикордонник із Вінницької області, який став до лав бригади «Гарт» після мобілізації 14 вересня 2024 року. На передовій він провів десять місяців без ротації, взяв участь у п'яти контактних боях, пережив важке поранення, ампутацію та нині проходить реабілітацію.
Про це повідомляє Слобідський край із посиланням на пресслужбу бригади Гарт.
Найбільше він шкодує, що через високу ампутацію вже не зможе повернутися до війська, але переконаний, що й поза строєм зможе наближати Перемогу.
Перші десять місяців служби Ігор виконував бойові завдання як навідник СПГ-9. Щодня працював на позиціях, однак, коли виникла потреба терміново посилити піхоту, не вагаючись виконав наказ.
«Треба було терміново «закрити» важливу позицію в зоні відповідальності нашого підрозділу, а людей у моменті не вистачало», — згадує боєць.
Позиція прикордонників знаходилася у лісосмузі на узгір'ї. Нижче простягалася пересічена місцевість. Основна лінія оборони російських військ була за 350–400 метрів, а всього за 60 метрів від українських окопів знаходилася ще одна посадка, куди окупанти періодично просочувалися, після чого починалися стрілецькі бої.
Окрім постійних спроб промацати українську оборону, ворог регулярно обстрілював позиції з артилерії, мінометів, СПГ та атакував дронами. У деякі дні по прикордонниках прилітало до двадцяти разів.
Саме в таких умовах Ігор готувався до свого першого бою у складі піхоти. Перебуваючи у бліндажі, він готував кулемет МГ-42 і придумав, як працювати з ним без помічника: розділив стрічку з набоями на три частини — приблизно по тридцять набоїв у кожній.
Пригадує, що під час однієї з пауз між обстрілами вирішив вийти покурити, але в цей момент пролунав наказ командира: «До бійниць!».
«Близько двадцяти орків бігли просто на нас. Я зарядив першу «тридцятку», перекинув стрічку через ліву руку, прицілився і почав навалювати короткими чергами. Зліва і справа працювали побратими. Орки попадали, як підкошені», — розповідає військовий.
Саме той бій назавжди закарбувався у його пам'яті.
«То був мій перший бій у піхоті. І він був особливим. Адже кожною клітиною тіла я відчув себе справжнім козаком. Відчув неймовірний приплив духу. Відчув гордість за те, що я військовий і захищаю Батьківщину», — говорить Ігор.
Через кілька місяців під час ще одного стрілецького бою російська розривна куля влучила йому у стегно та розірвала артерію. Боєць опинився на межі життя і смерті.
«Мене врятував «дозорівець» Іван, дай Боже йому довгих років життя. Він наклав мені два турнікети й зупинив кровотечу», — згадує прикордонник.
Після поранення розпочалася виснажлива евакуація. Спочатку Ігор десять годин пролежав у бліндажі, після чого четверо побратимів майже вісім годин тягнули його на санях до місця евакуації. Потім був стабілізаційний пункт і госпіталь.
Втім, врятувати ногу лікарям не вдалося.
Сьогодні Ігор Лосич проходить реабілітацію в одному з відомчих санаторіїв Державної прикордонної служби України. Він зізнається, що найбільше шкодує через неможливість повернутися до війська після високої ампутації. Водночас боєць переконаний, що навіть поза строєм продовжить робити все можливе, аби наближати українську Перемогу.
Нагадаємо, що ми писали про розвідника 4-го штурмового батальйону 92-ї окремої штурмової бригади з позивним «Школьнік», який з початку 2024 року виконує бойові завдання на передовій. Головна робота бійця — виявляти позиції противника та передавати координати операторам ударних дронів.
Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».
