Від стрільця до командира підрозділу: історія бійця з харківської бригади
Артем з позивним «Вільнюс» командир підрозділу в 113-й окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ. Чоловік одружений, має двох синів. До війни був власником будівельного магазину.
Історію військовослужбовця на своїй сторінці у Facebook виклала пресслужба 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, повідомляє медіа «Слобідський край».
Коли почалася повномасштабна війна, його перша турбота була про родину. Він забезпечив їх необхідними продуктами, паливом для генераторів і іншими речами, які могли знадобитися в умовах воєнного часу. Після цього Артем зібрав свій рюкзак і пішов до військкомату. Прийшов простим стрільцем, але пройшов шлях до командира одного з підрозділів 209-го окремого батальйону територіальної оборони.
Перші бої були на Золочівщині, там бійці тримали позиції в напівоточенні, без належного підвозу. На позиціях збирали набої, а їжею були банки трофейного паштету, який не відрізнявся свіжістю. Саме з того часу Артем більше не їсть паштет.
– Особливо запам’ятався випадок на Донеччині, коли перед позиціями заглух російський БМП-1. Рашисти пристріляли машину, але не знищували. Нашим хлопцям вдалось підкрастись і завести БМП, виїхати на ній буквально за секунди до того, як прилетіли снаряди, – згадує чоловік.
Був ще випадок, коли Артем відправився перевірити позицію, але вона вже була захоплена ворогом.
– Наші міномети почали крити цю позицію. Вільнюс був за 200 метрів від неї і бачив, як розрахунок кинув свій кулемет ПКМ і втік в укриття. Мій друг мріяв про такий кулемет, – посміхається Артем.
Йому вдалось підбігти, забрати кулемет і безпечно відійти. Але не завжди було так просто, був момент, коли за 20 хвилин закопувався за допомогою алюмінієвої кружки.
– Під Бахмутом мені потрібно було завести групу саперів. Ми майже дійшли до цілі. Я повернувся і побачив спалах на багатоповерхівці в Бахмуті. Ракета вибухнула недалеко, почув як хруснули ребра. Ми усі були поранені, в мене були зламані 4 ребра і пробиті легені. Виходили пішки по мінному полю. З рота йшла кров. Йшов і думав про те, чого я в житті зробити не встиг. На стабілізаційному пункті лікар дав покурити, з боку пішов дим. Лікар сказав: «Давай спочатку зашиємо, потім будеш курити». Зажив швидко за 12 днів, спішив на день народження сина. Шви знімав сам удома, – згадує військовий.
Головним своїм досягненням Артем вважає те, що у нього у взводі не було побратимів «на щиті».
Раніше ми писали про Дмитра на псевдо «Барон» – пілота у прикордонній бригаді «Гарт». Нині він виконує бойові завдання на Вовчанському напрямку.
