Крадіжка мобільного у Харкові. Куди іти і що робити
Кількість охочих мати бездротовий зв’язок невпинно збільшується, як і кількість кишенькових злочинців. Є думка, що втрачену «мобілку» повернути майже нереально. Так це чи ні, кореспондент «СК» дізнався у майора міліції, начальника сектора по боротьбі з майновими правопорушеннями відділу карного розшуку Харківського міського управління ГУ МВС України Олександра Кобця.
Частішають крадіжки, прогресують злочинці
– Чи не кожний українець зіштовхувався з проблемою втрати мобільного телефона, але не кожен знає, що робити у цій ситуації першочергово.
– Однозначно слід одразу звернутися до міліції. Чергові частини в усіх підрозділах міліції працюють цілодобово. Тому вам приділять увагу і о третій ночі, і о сьомій ранку. Відповідно, чим швидше людина звернеться до правоохоронних органів, тим оперативніше буде розкрито злочин. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні є державним озброєним органом виконавчої влади, який, у першу чергу, захищає життя і здоров’я громадян, потім їх права і свободи, а потім уже власність від протиправних посягань. І коли навіть ми знаходимо телефон, але не знаходимо зловмисника, для нас цей злочин вважається нерозкритим.
– Олександре Івановичу, скільки вже знайдено викрадених мобільних телефонів з початку року?
– За ці півроку по Харкову зареєстровано 1713 крадіжок мобільних телефонів, із них вдалося розкрити 654. Тенденція така, що з кожним роком ми розкриваємо більше злочинів, однак скоюють їх також більше.
– З чим пов’язана така закономірність?
– Харків – велике місто, заяв з кожним днем більшає. До того ж, розвиваємося ми, і так само прогресують злочинці. Якщо раніше викрадений телефон правопорушник здавав, наприклад, до ломбарду під своїм ім’ям, міліції було легше знайти його. Нині ж злодюги пристосувалися продавати техніку без документів або через посередників, які за пляшку оковитої чи десять гривень готові здати телефон під своїми документами. У такому разі початкового правопорушника знайти дуже важко.
Мобільні оператори – у поміч
– Яким чином правоохоронці викривають крадіжки?
– Маємо свої методи. Існує спеціальна міліцейська база, до якої вноситься інформація про всі вкрадені речі. Це не тільки мобільні телефони, але й ті речі, які можна ідентифікувати за серійним номером, наприклад, фотоапарати, ноутбуки, відеокамери тощо. Час від часу ми направляємо запити до ломбардів, інколи звідти приходять позитивні відповіді.
– Чи допомагають мобільні оператори в оперативно-слідчих заходах, коли, наприклад, потрібно «вирахувати» місцезнаходження телефону?
– Міліція співпрацює з трьома основними українськими операторами мобільного зв’язку. Однак на таку взаємодію потрібний спеціальний дозвіл суду, і можлива вона в особливо важких випадках, таких як убивство, грабіж, розбійний напад тощо.
– Скільки часу займають пошуки вкраденого мобільного?
– По-різному. Інколи і за лічені години можна знайти, а інколи потрібен і рік. Вимкнений телефон узагалі дуже важко відслідковувати, це дійсно, що шукати голку в копиці сіна.
Жодна заява пилом не припадає
– Де найчастіше крадуть мобільні телефони?
– Як правило, це маршрутні таксі, тролейбуси, трамваї, метро. Особливо у час пік, коли, наприклад, людині зателефонували, вона витягла телефон, поговорила, поклала назад і забула закрити сумку.
– Нерідко громадяни, боячись, що міліція не буде шукати загублений особисто телефон, вигадують обставини, за яких начебто річ украдено. Що за це може отримати брехун?
– Якщо людина звертається до міліції і чесно каже, що у неї зник телефон за невідомих обставин, чи то загубився, чи то його вкрали, ми все одно зобов’язані прийняти заяву. Однак, якщо людина пише неправдиву інформацію, вигадує сцену нападу тощо, вона відповідатиме за ст. 384 – свідомо неправдиве показання. У моїй практиці був випадок, коли людина впевнено казала, що її мобільний вкрали, а потім увечері знаходила техніку вдома. Чи з’ясовується, що телефон просто загубили, а водій таксі чи добропорядний громадянин знайшли його. За те, що людина знайшла техніку, а не вкрала, ми не можемо притягнути її до відповідальності. Такі випадки зустрічаються дуже часто. З одного боку, ми повинні прийняти заяву від будь-якого громадянина, але з іншого боку, люди ставляться до міліції недостатньо сумлінно. За кожне звернення від громадян відповідальний конкретний співробітник міліції. Це або слідчий, який розслідує кримінальне порушення, або співробітник кримінального розшуку, який виконує доручення слідчого. І не буває такого, що заява лежить, припадає пилом і нічого не робиться.
– Тобто нерідко причиною затримки у пошуках техніки є власне потерпілий?
– Звичайно, хочеться, аби люди допомагали нам, а не ставили палиці в колеса. Часто, наприклад, залишають заяву, а потім самі не з’являються у відділення, не відповідають на дзвінки слідчого. Ми звикли ловити злочинців, а не потерпілих. А виходить – ганяємося за останніми, аби з’ясувати обставини злочину.
– Люди скептично ставляться до того, що правоохоронці зацікавляться річчю, яка коштує, скажімо, 200 гривень. Чи впливає вартість вкраденої техніки на те, шукатиме її міліція чи ні?
– Будь–яка крадіжка підпадає під ст. 185 КПК України. І нехай ціна телефона 200 грн чи 3 тис. грн – усе одно заводиться кримінальне провадження, і по ньому займаються співробітники оперативних служб і слідчий. Є у нас і спеціальні органи, прокуратура, які контролюють хід роботи. За це ми несемо дисциплінарну відповідальність.
Попереджений – отже, озброєний!
1. Не купуйте техніку у незнайомців. Якщо ви придбали крадене, не виключено, що у вас його конфіскують і віддадуть законному власнику.
2. Не давайте телефон незнайомцям «на хвилинку». Велика імовірність не побачити його більше ніколи.
3. Будьте особливо уважними у громадському транспорті у час пік. Не залишайте речі без нагляду.
4. Запишіть ІМЕІ-код (15-цифровий серійний номер техніки, який висвітиться на екрані мобільного, якщо набрати комбінацію *#06#) і збережіть документи, чек на придбаний телефон. Наявність цих документів суттєво допоможе міліції у пошуках вкраденого.
5. У разі крадіжки – одразу ж звертайтеся до правоохоронних органів.
Тетяна Василець, матеріал з газети "Слобідський край" №103-104 від 31.08.2013