Андрій Пеньков: «Робити чи не робити щеплення – це як гра у лотерею»
У трьох областях з найбільшим числом захворілих – Івано-Франківській, Одеській і Тернопільській – діти, не щеплені від кору, не допускаються до відвідування дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів, що є одним з основних способів попередження поширення спалаху інфекції.
Нагадаємо, на початок вересня в Україні зареєстровано 1627 випадків кору, двоє дітей в Одеській області померли. Найбільше випадків зареєстрували в Івано-Франківській (747), Одеській (589) і Тернопільській (70) областях. Харківщину небезпечна хвороба оминає, проте через низький рівень вакцинації медики припускають збільшення захворюваності й у нашому регіоні.
Епідемія кору, кажуть медики, – явище циклічне. Протягом останніх 15 років зростання захворюваності у країні спостерігалося тричі – у 2001 (22 000 хворих), 2006 (46 000) та 2012 (13 000) роках.
Чому батьки виступають проти щеплення, а також про всі тонкощі вакцинації «СК» говорив з кандидатом медичних наук, харківським лікарем-педіатром вищої категорії Андрієм Пеньковим.
Недовіра криється в історії
– Причиною низького рівня вакцинації дітей, у тому числі від кору, є недовіра батьків. На вашу думку, чому виникла така проблема саме в Україні?
– Історія цього питання комплексна і почалася зовсім не сьогодні. Раніше ми щепили вакцинами, які виготовлялися в Радянському Союзі. Тоді обов’язково всі робили щеплення.
Звичайно, те виробництво відрізнялося від технологій, які використовують при розробці вакцини зараз. І дійсно, тоді реакції на вакцини були частіше, ніж сьогодні. Але після того, держава швидко знаходила винних, а винними завжди були лікарі (хоча лікар не тестує і не виробляє вакцину, більш того, її в лікарню постачають за згодою вищого органу). Уже до кінця 90-х років у нас більш ніж 50 % дітей були не щеплені. Тоді в багатьох були медичні відводи або ж «намальована» вакцинація. Але на фоні того, що попередні покоління робили щеплення, картина мала інакший вигляд. І потихеньку люди перестали вакцинуватися. На тлі противакцинальної пропаганди й через те, що самі лікарі перестали бути адвокатами вакцинації, маємо низький рівень щеплених сьогодні.
– Навіщо потрібна вакцинація, адже вона не дає стовідсоткової гарантії захисту?
– Жодна вакцина не має 100 % ефективності. Залежно від того, наскільки штам відповідає тій мутації, яку містить препарат, захищеність може сягати до 75 %. Але робити чи не робити щеплення – це як гра у лотерею. Якщо ви вакцинуєтеся, ви не знаєте, чи відбудеться реакція організму на препарат, чи підвищиться температура. Але також ви не знаєте, захворіє ваша дитина на кір, грип чи ні. Не знаєте й того, чи можна буде уникнути в разі хвороби смертельних ускладнень. Цього ніхто не знає, але якщо ми подивимося на статистику, то побачимо, що в довакцинальній ері з 1000 народжених тоді помирало 200–300. Зараз, завдяки нашій медицині, дитяча смертність зменшилася і складає на таку кількість 7–8 смертей.
– Чи можна сказати, що раніше на першому плані був природний відбір, і люди хворіли менше?
– З одного боку – так, але внаслідок природного відбору не завжди помирали слабкі діти. І ніхто не хоче, щоб саме його дитина брала участь у цьому «відборі». Причиною смертності колись були інфекції, а зараз це – вроджені вади. Адже тоді банальний отит мав смертельні наслідки, а частка летальних випадків від пневмонії в дітей сягала до 50 %, у дорослих – 13 %. Але, на мій погляд, якщо ви вирішуєте не робити щеплення або ж не давати антибіотики, загалом, коли людина відмовляється від речей, які роками напрацьовувала медицина, то ви повинні знати, що свідомо берете участь у природному відборі.
Стимулятори імунітету
– Батьки відмовляються від щеплень, бо бояться ускладнень або навіть летальних випадків. Назвіть абсолютний міф, який існує про щеплення.
– Я займаюся вакцинацією 30 років, і, на щастя, летальних випадків у моїй практиці не було. Жахалки, які існують, дуже перебільшені. Приміром, міфом є те, що щеплення від кору може викликати аутизм у дитини.
– Чи виникали якісь реакції або ускладнення у ваших пацієнтів?
– Більшість реакцій закономірні, і вони не становлять жодної загрози для дитини. Але в одному випадку на мільйон може трапитися якесь ускладнення. Проте, ускладнення та реакція – це різні речі. Слід пам’ятати, що всі ускладнення, які можуть бути пов’язані зі щепленням, виникають протягом 72 годин.
Із власного досвіду розповім, що колись на вакцинацію привів свого сина. На момент щеплення він поводився як абсолютно здорова дитина з прекрасним настроєм, а під вечір у дитини піднялася температура до 40. Наступного дня в нього повністю розігрується клініка ГРЗ – кашель, нежить. Як лікар я чудово розумію, що вакцина не вміщувала вірусів застуди, вона мала знешкоджені збудники або їх частини й не могла викликати ГРЗ у дитини. Тобто, це означає, що коли робили дитині щеплення, організм уже був в інкубаційному періоді або ж був латентним переносником якого вірусу.
– Чи варто батькам хвилюватися, якщо після щеплення піднялася температура?
– Переживати з цього приводу не потрібно, адже імунітет дитини може одночасно боротися з десятками, а то й і з сотнями тисяч збудників. Ми сьогодні живемо разом з трильйонами мікробів, і ці мікроби як на внутрішніх органах, так і на поверхні шкіри відіграють важливу роль у стимуляції і формуванні імунної системи. Тому введення трьох і навіть чотирьох комплексних вакцин для організму – це ніщо.
Повторювати кожні десять років
– Як правильно підготувати дитину до щеплення?
– Немає ніяких схем медикаментозної підготовки, які б підтверджували ВООЗ та інші медичні організації. Приміром, з приводу того, що дитині можна давати ті ж самі антигістамінні препарати перед вакцинацією або ж якісь каплі – і все буде гаразд. Але, безумовно, на щеплення дитина має іти абсолютно здоровою. Приміром, якщо в неї висока температура й гостра стадія ГРВІ – це перше з протипоказань, друге – наявність якогось хронічного захворювання у фазі загострення. Також протипоказанням саме для «живих» вакцин є імунодефіцитний стан, СНІД.
– Є лікарі, які радять робити аналіз крові перед вакцинацією. Чи потрібно це?
– За медичними рекомендаціями аналіз крові не є показником при вакцинації, адже її показники можуть змінюватися протягом дня кілька разів. Але бувають випадки, коли лікар може знайти деякі зміни в організмі дитини у клінічному аналізі крові або ж сечі. Приміром, лейкоцитоз. У моїй практиці були подібні випадки. Починаєш копати, а в дитини виявляється латентна інфекція сечовивідних шляхів. З одного боку, нічого страшного немає, але з іншого – після вакцинації інфекція може перейти в активну фазу.
– Окрім дитячих щеплень, є і вакцинація для дорослих. Це стосується не тільки грипу, а й профілактичних щеплень проти дифтерії та правцю. Яка кількість дорослих людей робить щеплення?
– Правдивої статистики ніхто не може надати. На мою думку, дуже мало дорослих роблять щеплення – до 10 %. Але слід пам’ятати, що резервуаром інфекцій для дітей часто є саме доросла людина. Це 100 % стосується кашлюку та дифтерії. Коли я був студентом, під час навчання я не зустрічав хворих з діагнозом правець, поліомієліт чи дифтерія. Це були якісь страшні історії, які траплялися раніше. Але вже на початку 90-х у країнах колишнього Радянського Союзу – Білорусі, Росії, Киргизстані – стався значний спалах дифтерії, було понад 50 000 хворих. В Україні захворіло близько 8000. Причому хвороба уражала саме доросле населення. Цей фактор свідчить, що вакцинацію від дифтерії та правцю потрібно робити кожні десять років.
Довідка "СК". За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, для ефективного результату вакцинація має охопити 95 % населення. Це той відсоток, який дозволяє говорити про колективний імунітет і уберегти ті 5 % людей, у яких є протипоказання до щеплення.
Марина Проценко, спеціальний кореспондент