Їх поєднала війна: історія кохання сурдоперекладачки з Балаклії та офіцера ЗСУ (фото)
Вона — мама двох синів Юлія Левчук, яка пережила евакуацію й самотність. Він — військовий Микола Левчук, який пройшов Бахмут і продовжує боронити Україну. Їх, як це часто буває у житті, звела випадковість.
Про це кореспондентці медіа «Слобідський край» розповіла сама Юлія Левчук.
За словами Юлії, уродженки Балаклії, ще до повномасштабного вторгнення вона перебралась із синами Кирилом і Максимом до Харкова. Вісім років жила сама, віддаючи всі сили дітям. Війна змусила її залишити дім і разом із дітьми виїхати до Європи. Два роки за кордоном дали відчуття безпеки, але не спокою. Улітку 2024-го Юлія вирішила ненадовго повернутися в Україну — і саме тоді в її долі відбулись особисті зміни.
«Я вже мала квитки назад, коли подруги вмовили мене прийняти кумедний виклик — піти на побачення з незнайомцем. Так у грудні 2024 року в затишній кав’ярні я зустрілась з Миколою — високим мовчазним чоловіком з добрими очима. Він говорив небагато, але щиро. Я не планувала нових стосунків, тим паче з військовим. Він неначе прочитав мої думки і спершу в цьому не зізнавався», — згадує Юлія.
Микола до війни працював юристом. З перших днів повномасштабного вторгнення став до лав ЗСУ. Пройшовши Бахмут і бойовий шлях від солдата до офіцера, залишився скромним і турботливим. Коли Юлія дізналася, ким він є насправді, відступати було пізно — її серце вже належало йому.
«Наші стосунки розвивалися тихо і спокійно. Я переживала, як Миколу сприймуть діти. Молодший Максим одразу прив’язався до нього, старший Кирило тримав дистанцію. Але поступово і він прийняв Миколу, переконавшись, що цей чоловік щиро про них турбується. Якось Кирило сказав: «Ти нормальний, але я все одно за тобою стежу». І це стало знаком прийняття», — розповідає жінка.
Коли навесні 2025 року Миколу перевели до іншої частини, Юлія могла залишитися в Україні або повернутися до Європи. Вона обрала третій варіант — поїхала за ним. Разом із дітьми вони створили новий дім у невеликому орендованому будинку.
«Пропозиція одружитися надійшла несподівано. Микола просто повів мене «подивитися на обручки», а коли сплатив за них, то я зрозуміла, що це серйозно, і від несподіванки розгубилася», — згадує жінка.
Весілля призначили на 25 жовтня 2025 року — у дзеркальну дату — без фати і звичної у таких випадках метушні: вона у білому спортивному костюмі, він — у чорному. Церемонія пройшла у Балаклії, у невеликому РАЦСі. Начальниця установи особисто провела весільний обряд. А після пара скромно відсвяткувала одруження в колі рідних та близьких.
Цей день став подвійним святом: друг Миколи Руслан також зробив пропозицію своїй коханій, на яку вона відповіла згодою. Так дата 25.10.2025 об’єднала дві щасливих пари.
Їхня історія — не про казку, а про справжність. Про сміливість кохати, навіть коли навколо війна. Про вибір — бути разом, попри страх і розлуку. Тепер у них спільне для обох прізвище — Левчук — і спільна доля. Поки чоловік служить, Юлія працює сурдоперекладачкою онлайн. Діти навчаються в школі у такий самий спосіб. Усі разом живуть очікуванням чергової зустрічі з чоловіком і батьком.
«Я полюбила Миколу за добро, турботу і підтримку, за те, що з ним мені безпечно. Ми розуміємо одне одного з пів слова. Він упевнений у собі чоловік», — так говорить Юля про свого обранця, мужнього захисника Миколу.
Раніше ми писали, як офіцер Залізної бригади одружився з коханою у Харкові.
Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».
