«Хочемо якось їх захистити»: «павучихи» та підприємець з Біляївської громади допомагають ЗСУ

28.12.2023 13:22 Біляївка
Підписані військовими прапори для підприємця Підписані військовими прапори для підприємця

Підприємець з Біляївської громади Харківської області віддає значну частину своїх коштів на ЗСУ – самостійно закуповує автівки, дрони та тепловізори. А пенсіонерки плетуть маскувальні сітки та кікімори, аби захистити військових. 

Харків’яни були налякані

У Дениса (ім’я змінено на прохання героя матеріалу) є продуктовий магазин у Біляївській громаді. Не маючи дітей та дружини, майже весь свій час чоловік проводить у власному сільському магазині. Там він не тільки керівник, а й продавець, прибиральник і водій-експедитор. 24 лютого 2022 року для Дениса розпочалося зі дзвінка колеги, яка живе в сусідньому селі. Жінка в сльозах промовила: «Той виродок розпочав війну проти нас».

– Це був шок. У той час якраз збирався на роботу. Вийшов у двір, аби випустити курей, та почув, що насувається незвичний гул… Відійшов від сараю, підвів очі вгору та побачив, як наді мною летить ракета, – ділиться спогадами Денис.

Згодом вже всі сусіди вийшли на вулицю. Стоячи на дорозі, люди дивилися, як одна за одною летять ворожі ракети. Так почалася повномасштабна війна для підприємця з Біляївської громади.

– Мій магазин не зачинявся ні на одну годину. Єдине – працював лише до 13:00, бо о 14:00 починалася комендантська година. Тож цю годину я витрачав на дорогу додому, бо живу в сусідньому селі, – каже чоловік.

Підприємець сам виїздив у Первомайський і закупляв там товар. У сусідньому місті багато виробництва – є хліб, ковбаси, макарони та крупи. Тож на той час полиці в його продуктовому були завалені консервами, печивом, цукерками та іншими товарами.

А тим часом у маленькому селі більшало переселенців, які евакуйовувалися переважно з Харкова.

– Коли в магазин заходили харків’яни, вони були в шоці від кількості продуктів. Я не розумів тоді, чому жіночка гребе по дві сумки продуктів і потім приходить ще за кількома. Лише згодом дізнався, що в Харкові полиці величезних супермаркетів були порожніми. Люди були дуже налякані. Я намагався їх заспокоїти, казав, що все буде добре, але в їх очах бачив великий страх, – згадує Денис.

«Із собою все це не заберу»

Тоді ж навесні Денис прийняв для себе рішення допомагати військовим. Утім не хотів передавати гроші фондам і волонтерам – боявся, що до тих, кому потрібно, вони не дійдуть.

– Я прийняв таку позицію, що буду допомагати сам. Корупція, фейкові волонтери – дуже багато ризиків. Тож першою моєю допомогою була купівля автівки для захисників. Потім купив дрон за дві тисячі доларів, – розповідає підприємець.

Також Денис допомагав зі зборами іншому землекористувачу громади, своєму доброму товаришу. На той час цей аграрій ремонтував і модернізував автівки захисникам, а також виготовляв бронежилети.

– Тоді я передав йому п’ять тисяч доларів на автівки для військових 86-ї танкової бригади. Через нього купив ще одну автівку, а потім із зібраного врожаю передав ще 50 тисяч гривень, – каже Денис.

Також постійні закупівлі для захисників проводила Біляївська сільська рада. Ці збори завжди підтримували підприємці ТГ та Денис, який передав на автомобіль тисячу доларів.

– Одного разу до мене в магазин зайшов староста нашого села. Він розмовляв по телефону і казав щось про збір, що обов’язково допоможе. Я перепитав, про що мова, виявилося, що треба терміново купити обладнання для захисників під Куп’янськ. Тоді я сказав, що ніяких зборів відкривати не треба, я сам куплю та передам все, що хлопцям треба. Так і зробив, – ділиться підприємець.

Чоловік розповідає, що про потреби військових зазвичай дізнається, коли сидить у соцмережах. Бачить, що бригади просять про допомогу та купляє необхідне. Влітку, наприклад, він наштовхнувся на пост захисників про потребу в тепловізорах – одразу й замовив.

– Хлопці завжди дуже задоволені. На знак подяки передають мені підписані прапори, я їх розвісив у магазині. Тут проводжу багато часу, хочу бачити їх завжди. Люди питають, чому я так багато віддаю грошей? А що мені робити, я ж в могилу це все із собою не заберу. Залишаю собі на життя, на ведення бізнесу, а все інше – хлопцям, їм потрібніше. Тож, поки працюю, буду допомагати, – зазначає Денис.

30 «кікімор» та сітки для військових

Тим часом у старостинських округах Біляївської громади продовжується інша допомога військовим. Небайдужі жительки сіл плетуть маскувальні сітки для українських воїнів. Одна з волонтерок, Валентина Віцотенко, розповідає, що їх команда почала працювати у квітні минулого року. Спочатку вони збирали тканини для «павучих» з іншої громади, а потім вирішили виготовляти окопні свічки.

– І ось так, зі свічок, ми перейшли й до маскувальних сіток. А зараз уже виготовляємо «кікімори» та маскувальні такі «шапочки» на каски. За рік зробили до 30 «кікімор», а сітки тільки зараз почали рахувати. Свічок у нас за місяць виходила тисяча, – каже Валентина Віцотенко.

Тканину для маскувальних сіток волонтери збирають самі або купують за донати від місцевих жителів. До роботи долучаються колективи дитячого садка та школи, а іноді навіть школярі. В основному на виготовлення однієї сітки йде два дні.

– Ми працюємо з волонтерами, вони дають нам запити. І наші хлопці із сіл, які зараз на фронті, також звертаються та кажуть, що та скільки їм потрібно сплести, – зазначає волонтерка.

Поки жінки плетуть сітки, у тому ж приміщенні проходять репетиції дитячих творчих колективів. Тут лунають українські пісні, усюди висять українські прапори. Жінки жартують і розмовляють, поки не звучить питання: «Ви це робите для своїх рідних на фронті?» Одна з жінок починає тихо плакати. Інші волонтерки одразу підбігають до неї та заспокоюють. Лише нещодавно вона поховала свого сина, який загинув, захищаючи нашу державу від окупантів…

Ще один колектив «павучих» працює в сусідньому старостинському окрузі. Волонтерка та організаторка цього руху Анна Красова каже, що матеріали для маскувальних сіток збирають по всій Україні. Хтось надає їх безкоштовно, а щось доводиться купувати.

– Наші постійні спонсори – це наші ж «павучихи», які з кожної пенсії складають по 200 гривень. Місцеві також допомагають: коли дуже треба, просимо їх, – каже Анна Красова.

Волонтерка зазначає, що матеріал потрібен завжди, та й робочі руки зайвими не будуть.

– У нас стабільно працює близько десяти осіб, в основному пенсіонери. Дуже багато сіток вже наплели, у нас є три підрозділи, яким ми постійно допомагаємо. Є і військові, які періодично звертаються, – їм також допомагаємо, чим можемо, – зазначає волонтерка.

«Павучихи» наразі виконують великі замовлення, адже для зими необхідні білі маскувальні сітки. А ще заливають окопні свічки та в’яжуть шкарпетки, килимки та рукавиці. Одна з них каже, що турбується, аби захисники не сиділи на холодному.

– Цей килимок невеличкий, його можна постелити в окопі або в танку. Щоб було тепліше та м’якіше сидіти. Там же, на фронті, дуже холодно, – зазначає волонтерка.

Коли починають говорити, як важливо зараз допомогти військовим, волонтерки дають волю емоціям. Жінки витирають сльози, а одна з них ледь чутно каже: «Шкода, що ми не можемо допомогти всім воїнам. Ми просто хочемо хоч якось їх захистити». 

Автор: Анастасія Хушану