Дергачівщина – щит Харкова: як живе під час війни прифронтова громада

09.09.2022 16:22 Дергачі

Дергачівська громада Харківської області зустріла широкомасштабне вторгнення однією з перших. І до сьогодні тут «спекотно», російські військові обстрілюють громаду чи не щодня, кілька населених пунктів перебувають в окупації. Та, незважаючи на всі складнощі, громада готується до зими та можливої евакуації.

«Ми бачили, як палає Харків»

Приблизно о 5-й ранку 24 лютого російські війська почали завдавати ударів по Дергачівській громаді з глибини своєї території. Дергачівщина безпосередньо межує з російською федерацією та однією з перших узяла на себе ворожий удар. Місцеві жителі прокидалися від вибухів, дехто поспішно збирав тривожні валізи, забирав рідних та евакуйовував їх до Харкова або інших населених пунктів України. Це торкнулося й очільника Дергачівської ТГ Вячеслава Задоренка. Він з родиною жив у Козачій Лопані, де до кордону з росією близько двох кілометрів.

– Усі ці снаряди пролітали повз мій будинок. У населених пунктах Дергачівщини моментально зникло світло, бо ворог ударив по енергетичній системі нашої громади, перебивши електростанції та опори. Люди евакуйовувалися на власному транспорті в бік Харкова, я також зі своєю родиною виїхали на початку шостої ранку в бік обласного центру. Ми бачили, як палає під постійними ударами Харків, – згадує перші години вторгнення Дергачівський міський голова.

Дорогою до Харкова родина Задоренків зустрічала колони українських військових, які їхали стримувати ворога. Вони розмістилися в громаді за два дні до початку вторгнення.

– І вже на початку шостої ранку в Слатиному ми зустріли хлопців. Я зрозумів, що зараз ворог отримає відсіч з боку ЗСУ, і у людей буде деякий час, щоб виїхати на безпечну територію, – зазначає Задоренко.

Очільник Дергачівської громади довіз свою родину до окружної Харкова, а сам повернувся до громади. Відтоді для Дергачівської міської ради почалися місяці важкої роботи в умовах постійної небезпеки.

Снаряд, який влучив у землі у Дергачівській громаді

Дергачівщина в перші дні

Передусім міський голова зібрав своїх заступників, начальників відділів, які залишилися в громаді, та одразу визначали відповідальних за гуманітарні, логістичні та комунальні питання і план роботи.

У перші дні міська рада вирішила, що необхідно налагодити випічку хліба, оскільки всі підприємства громади зупинили свою роботу, а завозити продукти з інших громад можливості не було. Російські війська підійшли до Дергачів та стояли приблизно за три-чотири кілометри від міста. Звідти вони постійно завдавали ударів по Дергачах та Харкову.

– Місто кожної години обстрілювали. Магазини не працювали. Тож треба було випікати хліб самим. Місцевий підприємець дозволив налагодити випічку в його кондитерському цеху. Секретар міськради перекваліфікувалася на керівника цеху з випікання хліба. Взагалі багато наших спеціалістів стали фасувальниками, пекарями, вантажниками, опанували інші життєво необхідні професії, – розповідає очільник Дергачівської ТГ.

Адміністрація Дергачівської громади випікає хліб для населення під час війни

До широкомасштабного російського вторгнення в Дергачівській громаді проживало приблизно 45 тисяч людей. Зараз, за підрахунками голови, – від 8 до 10 тисяч жителів.

– Велика подяка колегам – очільникам інших громад, які прийняли наших переселенців до себе, у свої медичні заклади. Я знаю, що таких громад багато. Тому хоча ситуація складна, але я вірю, що ми вистоїмо та переможемо, – переконаний Вячеслав Задоренко.

Також у міській раді зафіксували випадки, коли деяких жителів з Руської Лозової, Проходів, Токарівки, Козачої Лопані окупанти примусово переселяли до росії.

Знищений автомобіль та спалений будинок у громаді

Окуповані території та «сіра зона»

Перші три тижні російські окупанти намагалися прорватися до Харкова, однак отримали відсіч від українських військових, які базувалися в Дергачівській громаді. Після цього ворог відійшов та закріпив свої позиції в Козачій Лопані, у Проходах та Токарівці. Території поблизу населених пунктів Безруки, Слатине, Прудянка, Цупівка входили до так званої «сірої зони». Туди заїжджали як українські військові розвідники, так і російські диверсанти. Також Козача Лопань та Токарівка хоч і були окупованими, однак не повністю блокованими. Тому місцева влада та волонтери могли доставляти туди гуманітарну допомогу.

– Ми їздили в ці населені пункти та завозили харчі. Бувало, що зустрічалися з російськими військовими «в лоб», тому доводилося швидко завертати провулками, польовими стежками, щоб не потрапити у полон, – згадує Вячеслав Задоренко.

Деякі родини, здійснюючи гуманітарні місії, гинули. Хтось підривався на мінах, коли об’їжджали російські блокпости. А когось росіяни брали у полон та катували. Доля деяких волонтерів, які розвозили гуманітарну допомогу, і до сьогодні невідома.

За словами міського голови, наразі на окупованих територіях Дергачівської громади йде жорстка фільтрація телефонних розмов. Жителів, які «говорять зайве», ворог катує. Тож люди здебільшого телефонують своїм рідним, щоб тільки повідомити, що вони живі та здорові.

Попри тиск з боку росіян, українці, які виїхали до росії та поки що не мають можливості далі поїхати до країн Європи, створюють на території рф невеличкі неформальні об’єднання. Вони формують гуманітарні посилки та відправляють їх близьким на окуповані території.

На підконтрольній Україні території громади зараз залишилися ті жителі, які не бажають покидати свої домівки. Причини бувають різними: у когось батьки не хочуть виїжджати, дехто не хоче і не може зоставляти господарство, хтось вважає непатріотичним покидати свою громаду та людей, які тут залишилися.

– Уся робота в громаді відбувається сьогодні завдяки саме тій невеличкій частині людей, які залишились. Це стосується як органів місцевого самоврядування, так і активістів, – каже Вячеслав Задоренко.

Обстріляні вантажівки у Дергачівській громаді

Корпус громадської безпеки

У громаді існувала ветеранська організація, яку очолював Сергій Остапенко. Після повномасштабного вторгнення він почав збирати небайдужих місцевих жителів, які б долучилися до допомоги іншим.

Ще в лютому, коли було дуже холодно, через ворожі обстріли частина громади залишилася без опалення. Тому Сергій з волонтерами почали пиляти та заготовлювати дрова тощо. Літнім людям розчищали сніг на подвір’ях та інколи відновлювали пошкоджене обстрілами житло. Також волонтери фасували та розвозили харчові набори до старостинських округів.

А потім місцеві активісти об’єдналися з Корпусом громадської безпеки. Ця організація ще з 2016 року здійснювала охорону громадського порядку на території громади. Головою організації є депутат Дергачівської міської ради Володимир Степаненко. Зібрана Сергієм Остапенком бригада перейшла під керівництво корпусу.

Сьогодні його представники займаються багатьма напрямами, але основні – це господарчі питання та допомога у відновленні й підготовці житла до осінньо-зимового періоду. Міська рада надає волонтерам будівельні матеріали, а вони займаються безпосереднім ремонтом будинків місцевих жителів.

– Частину матеріалів нам дає обласна державна адміністрація, іншу частину – підприємці на волонтерських засадах. Наприклад, підприємець, який виготовляє брезент, дає брезент, виробник целофану – свій матеріал, – пояснює Вячеслав Задоренко.