Про шакалів, орків та нещасних селян

05.05.2022 19:00 Думка
Фото: https://kurkul.com/ Фото: https://kurkul.com/
От за кого мені ще шалено болить – це за фермерів і підприємців з окупованих територій.

 Оцей середній клас, який на своїх плечах тримав усю громаду: давав роботу, виплачував за паї, латав дороги, організовував ярмарки біля БК, оплачував поїздки талановитих дітей на конкурси в місто і вітав пенсіонерів зі святами.

Зазвичай це ті, хто виріс на цій землі, чиї батьки і діди тут жили. Хто виїхав останнім, уже під обстрілами, на ходу даючи настанови «управляющим», які лишилися. Чию сільгосптехніку орки розбили першою, чию солярку, заготовлену для посівної, одразу ж злили. На кого місцеві шакали одразу ж накатали доноси в «комендатуру», а «комендатура», яка складається наполовину із завезених росіян і наполовину з місцевих «поліцаїв», відкрила склади, гаражі, хати, магазини. Поставила умови через місцевих: «Ну ты позвони этому Алексею (Богдану, Сергею), пусть это, знает, что три дня ему даём на перерегистрацию, иначе заберём все».

І Олексій (Богдан, Сергій) місця собі не знаходить. Бо сіяти треба. Бо корови недоєні. Люди налякані. А як туди поїхати? Доріг нема, блокпости руські суцільні. А якщо приїдеш, то що? Працювати з цими? Ні. Що робити? Душа рветься, кров закипає.

А як розкажуть, що його господарством поставили керувати якогось Пєтю чи Васю…

Розкуркулення. Стукачество. Чорні списки. Кто бил нікєм, тот станєт всєм.

А наступні кроки – вивезення зерна. Нашого, українського врожаю, до рашки. Масово, вже почали.

Підлі тварюки. Сто років минуло, а методи у вас ті самі.

ЗСУ, рідненькі, давайте швидше, будь ласочка! Земля вже достатньо удобрена, треба трохи зачистити, розмінувати і сіяти. Що є, все сіяти. Горох, кукурудзу, соняшник, що ще можна. Щоб голоду не було, щоб селяни вижили, щоб фермери повернулися.

Адже душа України – там, у селі. І годує нас всіх воно, село. І страждає найбільше. Тихо страждає, майже не чутно його. Туди не доїдуть журналісти BBC, і Ілон Маск не зробить супутникових знімків. Люди мовчки сидять у темних хатах та погрібах, звідти ще орки не повиганяли; доїдають картоплю з минулого врожаю, моляться і плачуть. І надіються на Бога та ЗСУ. Аби ті молитви швидше справдилися.

 

 

 

Автор: Олена Ізюмська