Харківська історія любові й болю

У харківському кафе «Паломник» на одній стіні висять кольорові світлини захисників, які зараз боронять Україну, а на іншій – чорно-білі портрети полеглих захисників та скріншоти їхніх останніх повідомлень рідним. Цей заклад у пам’ять про свого сина відкрила мати загиблого бійця спецпідрозділу «Кракен». Сьогодні «Паломник» – це місце сили людей, які втратили рідних на війні.

Олена – мати Андрія Авілова на позивний Паломник, який у 18 років став на захист України. Жінка розповідає, що з дитинства син був добрим, турботливим і страшенно впертим.

Олена говорить, усі рішення син ухвалював самостійно, переконати його було неможливо. Так сталося і у 2014 році, коли він, тоді ще 18-річний хлопець, у складі «Правого сектору» поїхав у селище Піски Донецької області.

– Він тоді навчався на вечірньому факультеті юридичної академії. Я ввечері йому телефоную, а він не бере слухавку. Один раз набрала, другий, третій і вже після десятої вечора нарешті додзвонилася. Він каже: «Мамо, я поїхав, у нас завдання в Донецькій області». Я намагалася його звідти забрати, тому що 18 років тільки виповнилося, жодного досвіду, немає освіти, ще й «білий квиток». Тобто мені, як цивільній людині, здавалося що ця поїздка в один кінець. А він говорив: «Мамо, а що я дітям своїм скажу? Що я пустив сюди росіян?». Потім він захворів, його відправили на лікування. Туди Андрій уже не повернувся, але збирав гроші хлопцям на берці. Я йому подарувала ноутбук, він його продав, а гроші витратив на потреби побратимів. Це вже мені його друзі розповіли після загибелі, – згадує жінка.

Після повернення у Харків Андрій узявся за навчання та працював барменом. Ця робота йому дуже подобалася. Він мріяв відкрити маленьку кав’ярню або кальянну.

– Перед початком повномасштабного вторгнення син влаштувався до одного з місцевих ресторанів. Я приїжджала до нього на роботу на каву, він мріяв відкрити маленьку кав’ярню. Я теж цього дуже хотіла, – каже Олена.

Коли почалася велика війна, Андрій відправив свою дружину до Німеччини, а сам уже 26 лютого був у приміщенні ХОВА, де збиралися територіальна оборона та добровольчі підрозділи.

Олена розповідає, що Андрій планував продовжити навчання, щоб здобути ступінь «магістра».

– Ми з ним спілкувалися про те, що потрібно буде закінчити ще й магістратуру, бо він отримав бакалавра в юридичній академії. У майбутньому він себе бачив військовим юристом, але не склалося, – говорить Олена.

5 вересня 2022 року Андрій зателефонував матері, був у чудовому настрої, повідомив, що зараз у Харкові, та надіслав своє фото.

Того дня Андрій загинув у Балаклії разом з двома своїми побратимами: Віталієм (Діпом) Сіньковим, Ігорем (Малімоном) Колчевим. З ними був ще Владислав (Фотік) Митринюк, він отримав тяжкі поранення, кілька днів пробув у комі й помер.

– Коли все це сталося, мені повідомили, що Андрій загинув разом з хлопцями. Перше, що я зробила – попросила діловода, щоб він надав контакти батьків. Я розуміла, що їм також боляче, що ми маємо разом усе це пройти і підтримати одне одного, – згадує мама загиблого Героя.

Андрія, Діпа і Фотіка поховали поруч на Алеї Героїв у Харкові. Малімона родичі поховали в рідному місті Мерефа.

– 12 вересня, коли ми їх ховали одночасно трьох, почався масований обстріл Харкова. Летіла ракета, ми всі полягали на землю. Я думала, що в той момент відправлюся до Андрія. Але ні, залишилася тут, значить, щось мені ще потрібно робити, якісь ще справи є. І от саме після цього я спитала батьків, хто хоче, щоб ми об’єдналися, тоді вирішила відкрити кав’ярню. Хотіла, щоб вона стала саме тим місцем, яке об’єднує родини загиблих, – говорить Олена.

Олена – адвокат, і хоча підприємницького досвіду в неї не було, вона вирішила, що має здійснити мрію сина та відкрити невеличку кав’ярню. 7 лютого 2023 року в центрі Харкова почав роботу «Паломник». На одній стіні кав’ярні висять кольорові світлини – це військовослужбовці, які продовжують боронити Україну. На іншій стіні – лише чорно-білі портрети тих, хто загинув на війні. Крім фотографій, на стінах можна побачити скриншоти з повідомленнями захисників.

За словами Олени, найважче на свята, адже родина завжди збиралася разом.

– Оля Сінькова – це мама Діпа, який загинув разом з Андрюшею, вони поховані разом. Ми в грудні 2022 року пішли до нотаріуса подавати документи. Ми сидимо, я плачу, кажу: «Я не витримую». Скоро Новий рік, а це було наше родинне свято, ми завжди збирались. Андрій купував ялинку, ми її прикрашали, потім вона стояла до 8 березня, ми її разом розбирали і викидали. Це були такі родинні ритуали, дуже теплі моменти. Оля каже: «Мені теж важко». Я кажу: «А скоро ще й день народження». Вона: «Ого, і у мене, а у тебе коли?», – згадує Олена.

Виявилося, що у жінок день народження в один день. Тоді вони вирішили щороку проводити його разом.

– І от той перший день народження, вже без наших дітей, ми були разом. Побратими наших синів, навіть перебуваючи на позиціях, замовили нам квіти. Дівчинка, яка допомагала ці квіти доставити, каже: «Та посміхніться вже. Давайте хоч фото зробимо, щоб ви усміхнені були, бо ви весь час плачете». А через рік до нас у цей день зателефонувала ще одна наша мама і каже: «Я до вас приїду». Приїхала з білими трояндами. Виявилося в її сина, який також загинув, день народження з нами в один день. Цього дня ми були разом і через рік також. Розумієте, ми не просто родини загиблих, ми всі вже стали однією родиною. Намагаємося одне одного підтримувати, коли допомога потрібна і якщо просто на душі важко. Наодинці неможливо вилікувати горе і залишитися при здоровому розумі, – ділиться мати загиблого бійця.

Кав’ярня «Паломник» стала символічним місцем не тільки для жителів Харкова, а й для гостей міста. У кафе часто збирають гроші на потреби «Кракена», а побратими Андрія при нагоді обов’язково навідуються до закладу, з ними Олена постійно тримає зв’язок.

Щороку 8 вересня Олена з батьками Діпа, Фотіка та Малімона їздять у Балаклію, на місце, де загинули їхні діти.

– Балаклія для нас особливе місце. Коли я вже відкрила кав’ярню, мені почали телефонувати, писати багато людей, зокрема й волонтери з Балаклії. Вони сказали, що хотіли б приїхати та привезти подарунки – маскувальну сітку з написом «Балаклія». Саме вони в Балаклії ініціювали встановлення стели у пам’ять про наших дітей. Балаклійська МВА встановила стелу з фотографіями наших хлопців. Місцеві жителі з повагою ставляться до місця, де загинули наші сини. Там постійно квіти, для нас це дуже важливо, – зазначає Олена.