Ліки від безнадії
Як "Файні носи" між прильотами підтримують дітей у Харкові
23.01.2025 16:20«Ось ми і знайшлися!» – дзвінко роздається в дитячій палаті. Це лікарняні клоуни «Файні носи» завітали до тяжкохворих маленьких пацієнтів, щоб розрадити їх і допомогти впоратися зі страхом. І це не кадри фільму, а прифронтовий Харків, де часто чути вибухи.
«Чуємо «прильоти» і залишаємось»
Серед тих, хто через гру допомагає маленьким важкохворим пацієнтам харківських лікарень, – Ольга Ковзікова. Але малеча її знає як клоунесу Коко, яка завжди дуже весела, влучно жартує й добре співає. З нею та іншими «Файними носами» не так страшно не тільки перед процедурами, але й тоді, коли за вікнами палати дуже гучно, коли Харків знову обстрілюють російські окупанти.
– Пригадую, як щойно ми в черговий раз відпрацювали у п’ятій неврологічній, зазбиралися додому, а тут по місту почалися «прильоти». Вони були сильними і гучними. Мами з дітками, медичний персонал – усі почали швидко спускатися в укриття. Ми з напарницею теж залишилися з усіма, – згадує Ольга.
Того дня «приліт» був по Салтівці. Загинула дитина. Цю інформацію швидко всі дізналися із соцмереж і засмутилися.
– В укритті до нас підійшла наша улюблена медсестра і сказала: «Можна я постою біля вас, таких красивих». На той момент наша клоунська робота закінчилася і почалася психологічна, стабілізуюча. У тривожні хвилини люди прагнуть «позичити» у нас упевненості і спокою, – зазначає клоунеса.
Більшість людей у команді лікарняних клоунів – психологи. Ольга має одну вищу освіту: соціальний педагог, практичний психолог. До повномасштабного вторгнення їй вдавалося органічно поєднувати роботу психолога і лікарняного клоуна. Наразі повністю віддається лікарняній клоунаді.
– Найголовніше в нашій роботі – комунікативні здібності, а також здатність до перевтілення. Потрібно вміти вдавати із себе веселих недотеп, влучно жартувати. Бажано, щоб лікарняний клоун мав акторські здібності, співав, володів грою на музичних інструментах. У нашій команді усі, крім мене, грають на укулеле. Це така маленька гавайська гітарка. Я її так і не освоїла, проте я добре співаю, – говорить клоунеса Коко.
Робота лікарняного клоуна – емоційно й енергетично виснажлива. Час від часу клоунам потрібно відновлюватися самим, адже важко залишатися незворушними, коли твої маленькі друзі, до яких ти приходив тривалий час, ідуть з життя. На жаль, буває й так. Тому Ольга Ковзікова, як і її інші колеги, також працює з психологами.
– Бачити, як дитині тяжко, і не впадати у безнадію, а навпаки, акумулювати позитив – непросто. Ні в якому разі не можна сидіти і плакати біля неї. Тому я на постійній основі спілкуюся з психологом. Ураховуючи, що я лікарняна клоунеса – людина чуттєва, емоційна, мені корисно мати поруч того, хто за пунктами розбере мої психологічні проблеми, – зазначає Ольга.
Також лікарняним клоунам удосконалюватися у професії допомагають міжнародні партнери.
– Усе це проходить у вигляді бесіди, консультування, опитування, самооцінювання. Наш помічник супервізор допомагає розбирати робочі питання, реакції в роботі, нашу взаємодію, що можна було б зробити краще. Цей досвід неоціненний. Нерідко він виливається в слова, які я щоразу чую наприкінці зустрічі з дівчинкою Лікою, яка бореться з онкологічним захворюванням: «Клоуни, я вас дуже люблю! Ви такі хороші!», – говорить Ольга Ковзікова.
Дружба між клоунами та пацієнтами
Тринадцятирічна Ліка Антонова має пухлину головного мозку. У 2017 році дівчинка оперувалася в Німеччині, де пухлину частково видалили і призначили гормонозамісну терапію. Через прийом гормонів у дівчинки почалася деформація колінних суглобів. Оперували її в Харкові в інституті імені Сітенка. Там дівчинка вперше і познайомилася з лікарняними клоунами, наразі вона спілкується з улюбленими друзями онлайн.
– Ми були дуже здивовані, коли побачили клоунів у палаті. Вони прийшли до нас зі своїм шоу, назвемо його так. Вразила їхня делікатність, чутливість у ставленні до дітей, те, як вони до кожної дитини шукали індивідуальний підхід, – розповідає мама Ліки Ганна Жук.
Ліка дуже весела, товариська дівчинка. Вона відразу подружилася з лікарняними клоунами. «Ось ми і знайшлися!», – сказали в один голос «Файні носи».
– Енергетично вони дуже близькі з моєю донькою. Відтоді ми неодноразово проходили лікування, обстеження і щоразу зустрічалися з лікарняними клоунами. Нам щастило, що їхні візити збігалися в часі з нашим перебуванням у лікарні. Це завжди були дуже зворушливі зустрічі, на зразок того, як зустрічаються давні приятелі, – каже Ганна Жук.
Одного разу клоуни навіть провели обряд посвяти Ліки в лікарняні клоуни повітряною кулькою і лицарським мечем. Обряд проходив у жартівливій формі, але Ліка сприйняла його серйозно і виголосила: «Я тепер теж лікарняний клоун, бо мене посвятили». Після цього вона почала розважати сусідок по палаті – намагалася показувати їм фокуси. У своїх діях дівчинка копіювала лікарняних клоунів.
– Ліка вже не раз казала, що коли виросте, то теж, як клоуни, хоче допомагати дітям у лікарні, – говорить її мама Ганна.
Наразі дівчинка зі своїми друзями «Файними носами» кожні два тижні спілкується онлайн.
– Вона завжди з нетерпінням чекає на зустріч з ними навіть у такому форматі. Наприкінці спілкування всі разом заспівують пісеньку, яку склали теж разом, – розповідає мама Ліки.
Лікарняних клоунів не вистачає
Працювати онлайн та під вікнами медичних закладів лікарняні клоуни навчилися під час коронавірусного локдауну. Наразі вони працюють будь-де і за будь-яких умов, аби тільки діти посміхалися, – в укритті, палатах, коридорах, між прийомами лікарів і процедурами, або передають гарний настрій через сотні або тисячі кілометрів.
Якщо до повномасштабного вторгнення «Файні носи» працювали з дітьми у харківських лікарнях, то зараз ще в кількох містах на заході України. З восьми лікарняних клоунів четверо продовжують працювати у Харкові.
– За період роботи проєкту «Файні носи» ми мали великий навчальний досвід, людей, охочих стати лікарняними клоунами. Але наразі у нас залишилось усього восьмеро клоунів, і це при тому, що ми розширили географічні межі своєї діяльності. До війни ми організовували навчання, і люди самі приходили до нас. Зараз ми хочемо збільшити кількість лікарняних клоунів, але в нинішніх умовах це непросто, – розповідає психологиня та голова правління Харківського фонду психологічних досліджень, координаторка проєкту «Файні носи» Тетяна Грида.
Лікарняним клоуном може бути психічно здорова людина, яка має час, натхнення і бажання розвиватися. Бажано, щоб потенційні претенденти на цю роль мали професії, дотичні до навчання і виховання дітей, а також акторські здібності.
– Дуже багато інтересу в людей до цієї професії, але в процесі навчання ми бачимо, що не всі «дотягують» до неї. Шукаємо таких, хто буде працювати з нами пліч-о-пліч, – зазначає Тетяна Грида.
Маленькі пацієнти також знають пані Тетяну, адже це їх добра подруга – клоунеса Апельсина.
На відміну від лікарів, яким важливо оцінити стан здоров’я дитини і зробити все можливе, аби вона якнайшвидше повернулася до звичного життя, клоуни вивільняють у дитині простір для гри і роблять її менш чутливою до лікарняної обстановки.
– Це стан, в якому хлопчики й дівчатка найкраще «перетравлюють» усі негаразди. Тоді як батьки налаштовують малечу перетерпіти уколи, крапельниці, пункції, інші неприємні маніпуляції, лікарняні клоуни вивільняють їх від страхів через гру і, звичайно, покращують загальний настрій, – додає психологиня Тетяна Грида.
Проєкт «Лікарняні клоуни Харкова «Файні носи» ініційований та реалізуєтся громадською організацією «Харківський фонд психологічних досліджень» з квітня 2013 року. До повномасштабного вторгнення лікарняні клоуни співпрацювали з п’ятьма міськими медзакладами, наразі – з міською дитячою поліклінікою № 16 та 5ю неврологічною лікарнею, яка об’єдналася з дитячим хоспісом (відділенням паліативної допомоги дитячої лікарні № 5).