Сто років – не перешкода мріям: історія ювілярки з Харкова
П'ятого липня харків'янці Анні Андріївні Малиновській виповнюється сто років. Жінка присвятила життя медицині. Мріє дочекатися на мир і великий успіх у кар'єрі правнука, талановитого музиканта.
Про це кореспондентці медіа «Слобідський край» розповіла сама Анна Андріївна.
За словами ювілярки, в медицину пішла, беручи приклад зі своєї мами-фельдшерки. У 1944-му, коли Харківський медичний повернувся з евакуації, Анна Андріївна стала його студенткою. Уже дипломованим спеціалістом – лікарем-терапевтом, згідно з направленням, три роки відпрацювала на Полтавщині. Пізніше довелося мати практику в різних куточках союзу, переїжджаючи з місця на місце услід за чоловіком-військовим.
Анна Андріївна Малиновська в молоді роки / Фото із сімейного архіву
«На початку сімдесятих ми остаточно оселилися в Харкові, де я до виходу на пенсію працювала у медсанчастині заводу імені Малишева. Досі пам'ятаю своїх пацієнтів, особливо складних. Років зо п'ять тому взаємно зраділи одне одному я і мій колишній пацієнт на ім'я Віктор. Свого часу я діагностувала в нього серцеву патологію. Його вчасно прооперували. Працює, одружився, має дітей та внуків», – розповідає Анна Андріївна.
Життя Анни Андріївни увібрало багато подій. Пам'ятає, як разом із колегами влаштовували подвірні обходи в селі Білокоровичі на Житомирщині. Через те, що щеплення були тільки «на папері», там спалахнула епідемія дифтерії.
«Професійна халатність одного медика обернулась трагічними наслідками. П'ятьох дітей ми тоді, на жаль, втратили. Я розповідаю це для того, аби молоді мами прочитали і ніколи не відмовлялись від щеплень своїх дітей. Щеплення рятують життя», – розповідає ювілярка.
Сьогодення Анни Андріївні обмежене периметром квартири. Їй уже важко спускатися сходами з четвертого поверху. Підводить зір і слух, але з приводу слуху вона навіть по-доброму іронізує.
«Приглушено чую, як літають «шахеди». Не думала, що на мій вік випаде дві війни. У Другу світову тікала через засніжений ліс, аби тільки не відправили на примусові роботи до Німеччини. Пересиджувала облави в родичів у селі на Харківщині. А тепер війна страшніша, бо постійно на місто летить щось небезпечне. Жива Божою милістю», – розповідає Анна Андріївна.
Разом з Анною Андріївною живе її дочка Олена Марксівна. Вона допомагає їй по дому.
«Мама, як на її вік, дуже самостійна: доглядає за собою, не дозволяє, щоб їжу їй приносили у ліжко на таці – йде на кухню, де сама господарює за столом. Любить слухати радіо, на яке переключилась від книжок через проблеми із зором. Ще декілька років тому виходила в люди – відвідувала театри, музеї, зустрічалася з подругами», – розповідає Олена Марксівна.
Секрет довголіття Анни Андріївни – у хорошій генетиці і в працелюбності.
«По лінії маминого батька, а мого дідуся, всі жінки жили дев'яносто і більше років. До роботи ставились як до основної життєвої потреби. Мама теж відійшла від своїх професійних обов'язків не в 55, а у віці шістдесяти двох років. Любила свою роботу, своїх пацієнтів», – зазначає Олена Марксівна.
Сто років – не перешкода для мрій. У ювілярки є дві найголовніших.
«Хочу дожити до миру, до нашої Перемоги. Є ще одна, заповітна: щоб вдало склалося життя у мого вісімнадцятирічного правнука, який подає надії як талановитий музикант. Він наймолодший у нашому роду, тому за нього серце тривожиться найбільше», – ділиться Анна Андріївна.
