Ракета прилетіла в дім волонтерки з Харкова, але їй допомогли ті, кого вона сама підтримувала

Волонтерка Наталія Раєвська та її родина дивом вціліли, коли російська ракета прилетіла поруч з їхнім будинком у Слобідському районі Харкова. Проте від квартири майже нічого не залишилося. І в цей момент жінці на допомогу прийшли ті, кому вона раніше допомагала сама, та багато інших небайдужих людей.

Наталія Раєвська – корінна харків’янка. Разом з чоловіком вони виховують трьох синів. Жінка працює косметологинею, а за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення занурилася у волонтерську діяльність. Першими, кому жінка стала допомагати, були покинуті немовлята в перинатальному центрі на Салтівці. Так склалося, що саму Наталку виростила бабуся.

Тема покинутих дітей для жінки завжди була болючою. Ближче до повноліття Наталка навіть почала серйозно замислюватися над тим, щоб забрати з пологового покинуту дитину й ощасливити її.

– Та коли народила трьох синів, зрозуміла, що це дуже відповідально, і від цієї ідеї відмовилась. Однак думка про нещасних дітей не полишала. Якось одна з моїх постійних клієнток заговорила про роботу своєї свекрухи, санітарки в перинатальному центрі. У розмові вона згадала, що на той час там залишалося 16 покинутих немовлят, яким бракувало памперсів. Поміркувавши, я створила сторінку в Інстаграм і назвала її «Добрі люди-2022». Пояснила своїм майбутнім підписникам, що частину свого заробітку буду переказувати на потреби цих дітей, до чого закликаю і їх, – розповідає пані Наталія.

Моментально на заклик допомагати покинутим малюкам відгукнулися клієнти жінки, родичі, близькі, знайомі.

– Уперше разом зі своїми помічниками-однодумцями я переступила поріг перинатального центру четвертого лютого 2022 року. Ми привезли підгузки і вологі дитячі серветки. Того ж дня я познайомилась з начмедом закладу. Вона розповіла, що дітям потрібні ще й пелюшки на памперсній основі. На своїй сторінці я відзвітувала про передачу колективної допомоги від добрих людей, долучивши чеки, і написала черговий закличний пост про допомогу. Вдруге в перинатальному центрі ми побували 23 лютого 2022 року – за день до повномасштабного вторгнення, – продовжує свою розповідь волонтерка.

25 лютого начмед перинатального закладу сама зателефонувала Наталці і попросила допомогти водою для розчину дитячих сумішей. Суміші були, а води бракувало.

– Уперше мене охопила паніка. Це вже був воєнний Харків, і життя ускладнювалося з кожним днем. Я почала, як у лихоманці, писати усім блогерам, яких тільки знала, знайомим на Салтівці, щоб купили воду для дитячих сумішей і передали до перинатального центру, бо це ж поряд з ними. Відгукнулася відома харківська блогерка Марина Степаньян. Вона дуже допомогла тим, що почала мене репостити. Це спрацювало, – згадує Наталія.

Надвечір того ж дня жінці зателефонував невідомий. Чоловік назвався Володимиром і сказав, що привіз гуманітарну допомогу.

– Йшлося про 20 тонн «гуманітарки». Я засумнівалась і запитала: «А ви не помилились? –Мені ваш номер дали в перинатальному». До такого повороту подій я не була готова. 20 тонн треба було кудись вивантажити. Виручили колеги з попереднього місця роботи – надали вантажівки й ангари для «гуманітарки». До слова, раніше я займалася дистрибуцією продуктів харчування, – зазначає волонтерка.

Переважна частина допомоги призначалася немовлятам, але були в ній і продукти харчування. Жінка почала шукати добровольців, які б розвезли їх одиноким літнім людям. Число помічників швидко зростало.

– Так почалося моє волонтерство, – говорить Наталка.

Наталії Раєвській почали писати й дзвонити майже цілодобово. Вона щодня прокидалася на світанні, щоб опівночі завалитись у ліжко без сил.

– За два тижні я схудла на тринадцять кілограмів, хоча й без того завжди була стрункою. Вже у квітні мене помітили в Інстаграм і запросили стати частиною БФ «Слобожанська варта». Отоді я стала офіційним волонтером. Ми допомагали абсолютно всім: дітям, стареньким, немічним, лежачим, – ділиться волонтерка.

Мобільний «розривався» від дзвінків. Часто Наталці телефонували з м’ясокомбінатів і пропонували м’ясні туші. Волонтери мчали туди, щоб потім роздати м’ясо тим, хто сам не може про себе подбати.

– Це все було неймовірно круто! Я отримувала таке задоволення від того, що роблю. Масштаби діяльності нашого волонтерського осередку охоплювали майже весь Харків. Хіба могла я ще недавно уявити, що з 16 діток і кількох десятків памперсів зроблю такий прорив? – не стримує емоцій оповідачка.

16 вересня 2022 року Наталія вирішила відвезти до щойно звільненого Куп’янська памперси й дитячі суміші. В дорогу збирались удвох з чоловіком на власній автівці.

– Тієї ночі мені не спалось. Мене лякала зустріч з людьми, які пережили окупацію. Уявляла їх змучені обличчя і запитувала себе, чи наважусь подивитись їм в очі. О пів на четверту ночі за пів метра від двоповерхівки, в якій у нас була квартира, розірвалася ракета. Вдома були всі, крім середнього сина – він відпочивав у таборі. Нашого наймолодшого п’ятирічного синочка врятувало те, що він напросився спати зі мною і чоловіком. У його кімнату «залетіли» відірвані вибухом балконні двері, – згадує жінка.

Автівку, яку родині Раєвських подарував свекор Наталії після народження третього сина, на десятки метрів відкинуло від дому, перетворивши її на купу металу.

– Пошкоджень зазнала кожна квартира в нашому будинку, але найбільших руйнувань –наша і квартира поверхом нижче. Тільки нам і нашим сусідам знизу довелося з’їжджати, бо наші помешкання стали абсолютно не придатними для проживання. Не було ні вікон, ні дверей, знесло частину даху. Я навіть не знаю, як ми вижили, – ділиться пережитим Наталка.

Жінка була в розпачі. Вона все життя прожила в цій квартирі. Звідси провела в останню путь бабусю, яку вважала за маму, тут народилися троє її дітей.

– Я ніколи не винаймала житла – і в одну мить стала безхатьком. Моя квартира завжди була місцем моєї сили. Я якось зібрала себе докупи і в пам’ять про бабусю заприсяглася, що неодмінно відбудуюся, – каже волонтерка.

Згарячу Наталка не відразу помітила, що поранена. Коли зняла куртку, то на підлозі утворилася калюжа крові.

– В мене із силою влетіла віконна рама, залишила синець на пів обличчя і пошкодила судину на плечі. Довелося звертатися до лікарів, але все швидко загоїлось. У малого було трохи розрізане вушко, та найстрашнішим був його пронизливий крик відразу після вибуху. Він усіх нас повернув до тями, – згадує жінка.

Згарячу Наталка не відразу помітила, що поранена. Коли зняла куртку, то на підлозі утворилася калюжа крові.

– В мене із силою влетіла віконна рама, залишила синець на пів обличчя і пошкодила судину на плечі. Довелося звертатися до лікарів, але все швидко загоїлось. У малого було трохи розрізане вушко, та найстрашнішим був його пронизливий крик відразу після вибуху. Він усіх нас повернув до тями, – згадує жінка.

Тепер у біді опинилася сама Наталка. Їй відразу почали пропонувати допомогу її підписники, знайомі і зовсім не знайомі люди. Наталія враз стала «знаменитістю»: на її історію було зроблено понад три тисячі репостів. Жінка відповідала, що їй нічого не потрібно.

– Мене протверезила одна дівчина. Вона сказала: «Ви допомагали нам, дозвольте тепер нам допомогти Вам». Люди привозили ще теплу картоплю-пюре, звідкись дізнавались, що я люблю драники – і везли мені цю смакоту, переказували гроші на картку. Суми були різними, але я й досі пам’ятаю найцінніший для себе переказ – дві гривні двадцять дві копійки. Я його отримала і розплакалась, розуміючи, що хтось ділився з останнього. Я враз зрозуміла, які в нас чудові люди, – говорить волонтерка.

Два місяці Раєвські пожили у квартирі родичів, а потім винайняли помешкання у своєму районі та почали відновлювати своє житло.

– Врятувати з нажитого майже нічого не вдалося. Рада, що встигла закинути до сумки фотоальбоми. В них – життя у фотознімках мене малої і моєї бабусі. Я б їх ніколи не відновила. Багато за що душа й досі болить. Якось під балконом наштовхнулася на фрагменти великої сувенірної тарілки. Її бабусі дарував мій дядько, її старший син, на ювілей. На тарілці був дарчий напис: «Дорогій мамі з нагоди 55-річчя». Прикро, звичайно, – продовжує розповідь Наталка.

За десять місяців Раєвські повернулись до своєї квартири. До повного завершення ремонту ще далеко, але помешкання цілком придатне для життя.

– У перший же день, як тільки ми повернулись, я вийшла на балкон і вигукнула у простір: «Я це зробила!», – не без гордості за себе відзначає жінка.

Наталка розповідає, що вона не могла не повернутись. З вікна своєї кімнати їй щовечора неодмінно треба бачити одну-єдину зірку. Вона вже давно вирішила для себе, що то незвичайна зірка: у такий спосіб її з неба оберігає бабуся.

Вірить жінка і в кругообіг добра в природі.

– Коли ми вижили після «прильоту», хтось із нашого з чоловіком оточення сказав: «Ви вижили завдяки молитвам тих, кому допомогли», – говорить Наталка.

За словами волонтерки, наразі гуманітарна допомога з Європи вже не йде. Фінансова підтримка надходить тільки від друзів та знайомих із-за кордону.

– Як і раніше, купуємо дитячі памперси, корм для тварин. Звітність – обов’язкова умова нашої діяльності. Закуплене фотографуємо, чеки зберігаємо. Наразі 150 дітей від нуля до трьох років отримують від нас допомогу. Зрідка відправляємо посилки в область, але в основному це харківські діти і діти ВПО в Харкові. Крім памперсів, передаємо для дітвори візочки, велосипеди, іграшки, одяг тощо, – зазначає Наталія.

Жінка говорить, що разом із ними починали волонтерити багато людей. Сьогодні майже всі вони відійшли від справ.

– Я рада, що ми тримаємося. Ми – до Перемоги! Коли закінчиться війна, я буду й далі допомагати малюкам, яких залишили батьки, – ділиться планами Наталія Раєвська.