Життя між війною і онкологією: історія мужньої переселенки зі Сватового
П’ять років тому Людмила Ляшенко зі Сватового почула страшний діагноз — рак молочної залози. Вона мужньо боролася з хворобою, але через поневіряння, втечу з окупації та постійний стрес стан жінки різко погіршився. Тепер, щоб жити, потрібні великі кошти. Людмила мешкає у Харкові і покладається лише на допомогу добрих людей.
З Людмилою Ляшенко розмовляла кореспондентка «Слобідського краю».
«Сватове — це Україна!»
У березні 2022 року Людмила разом із родиною вийшла на мітинг у рідному Сватовому — на підтримку України.
«Ми відкрито скандували, що Сватове — це Україна, просили окупантів залишити нас у спокої. Усіх нас рашисти взяли “на гачок”. Спершу сипалися телефонні погрози, а одного ранку окупанти навідалися додому. Тоді все минулося перевіркою документів, але залишатися було вкрай небезпечно», — згадує Людмила.
Сватове обстрілювали з усіх видів зброї. Збирати медичні документи чи результати обстежень у лікарні жінка навіть не наважилась — потрібно було тікати. Вивезли родину волонтери.
«До останнього сумнівалися, що хтось відважиться забрати нас із-під вогню. Виїжджали під канонаду. На блокпостах окупанти перевіряли документи з автоматами напоготові, а коли ми побачили зруйнований міст — думали, це кінець. Добре, що водій був досвідчений і вивіз нас окружними шляхами», — каже жінка.
Не використаний шанс
Спочатку родина опинилася у Дніпрі. Там їм допомогли волонтери, нагодували, розмістили. Але вже першої ночі неподалік пролунали вибухи — молодшому синові Андрієві знадобилася допомога психолога.
Тоді сім’я вирішила їхати далі — на захід України. У Львові їх прийняв центр для внутрішньо переміщених осіб, проте умови там були важкі для людини, яка потребує спокою і післяопераційного догляду.
«Ущільнення в грудях помітно збільшилось. Чергове обстеження показало, що без операції не обійтись. Після звернення до мера Львова Садового знайшовся лікар, який погодився мене прооперувати, але за умови реабілітації вдома. Мені довелося відмовитися — не мала де відновлюватися».
Боротьба з хворобою і виживання
Поки Людмила лікувалася і намагалася знайти допомогу, довелося відновлювати освітні документи синів, що залишилися в окупації. Зараз Андрій і Сергій навчаються в 11-му класі.
Чоловік Людмили воював, але був відкликаний через потребу доглядати дружину. Нині працює вантажником і має проблеми зі спиною. Родина мешкає у гуртожитку Харкова — дві кімнати вдалося отримати завдяки уповноваженому з прав людини.
«Живемо на мою мізерну пенсію, яка не дотягує й до трьох тисяч гривень, та кошти для ВПО. Хвороба прогресує — метастази пішли в хребет. Один день лікування коштує тисячу доларів», — каже Людмила.
«Я дуже хочу жити»
Людмила — сильна жінка. Вона зверталася до благодійних фондів, але отримала відмову: медики визнали, що час втрачено.
«Лікарі дають мені два роки, але якщо лікуватися. Дуже розраховую на цей час. Хочу, щоб сини закінчили школу, визначилися з подальшим навчанням. Та й самій дуже хочеться жити — мені ж лише сорок», — ділиться Людмила і сподівається на людське співчуття.
Усім, хто хоче підтримати Людмилу і дати їй шанс на продовження життя, просимо звертатися до редакції
Раніше ми писали, що у Харкові планують відновити будівництво онкоцентру.
Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».
