З-під обстрілів в обійми: історії «всиновлених» іноземцями тварин з «гарячих» територій Харківщини

Через війну на прифронтових територіях багато покинутих і безпритульних тварин. Завдяки волонтерам з Харківщини щомісяця десятки переляканих і поранених «хвостиків» знаходять собі «батьків» за кордоном. До процесу порятунку тварин підключається багато небайдужих людей – військові, ветеринари, жителі прифронтових громад та багато-багато інших.

Коли зооволонтерці з Ізюма Світлані Лозовській, яка створила пункт тимчасової перетримки чотирилапих, показали фото тварин із села Кліщіївка Донецької області, вона завмерла: на одному з кадрів була собака-дівчинка з розірваною щелепою. Її помітили випадково – просто потрапила в кадр під час евакуації кошенят. Забрати одразу не вдалося, але з цього моменту за її порятунок почалася справжня боротьба.

«Волонтери з Німеччини сказали, що ця собака їм просто необхідна, і її треба врятувати. Один наш військовий пожертвував своїм єдиним вихідним за декілька місяців, поїхав за собакою – і зник на чотири доби. Тоді за нього молилися всі», – згадує Світлана.

Виявилося, машина, на якій він вирушив, підірвалася. Військовий залишився живим, але повернувся з пустими руками. Минув місяць – поранену тварину бачили в іншому селі, за кілька населених пунктів від Кліщіївки. Але вона знову зникла.

Світлана підняла на вуха ледь не всю Харківську область і військових, що воюють на цьому напрямку. Аж поки не зателефонували волонтери з Борівської громади: собаку знайшли в Пісках-Радьківських Ізюмського району – за 75 кілометрів від місця, де її бачили вперше.

«Понад пів року пройшло, 75 кілометрів! Я коли це розповідаю, в мене мороз по шкірі йде. Я підняла всіх – військовий із села довіз собаку до Борової. З Борової дівчата привезли її до нас в Ізюм. З Ізюма до Києва собаку взяла вагітна дівчина. У Києві дівчата до Броварів її відвезли, там швиденько всі документи зробили. Вона не те що поїхала, вона полетіла в Німеччину до нової родини», – розповідає Світлана Лозовська.

Німецькі волонтери назвали врятовану собаку Лувета, що означає – «квітка життя». Тепер вона живе в німецькій родині, де є маленька дитина. 

«Власники надіслали відео, де Лувета няньчить немовля, підправляє носиком ковдру, вкриває його. Коли це бачиш, розумієш важливість своєї справи. Я за цілий день можу не присісти, поки приберу туалети, помию підлогу, нагодую. Знайти все для тваринок важко, треба стукати в усі двері. Ніколи в житті нічого не просила. Ніколи. Тільки за цих тварин, за них я можу. І мені не соромно», – зазначає волонтерка.

Адопція тварин за кордон – нерідкий випадок, каже Світлана Лозовська. Вона самостійно організувала в Ізюмі такий собі пункт перетримки безпритульних котів і собак, багато з яких уже знайшли нові родини в Європі. Тільки в Німеччині, за її словами, нині живе щонайменше 18 врятованих чотирилапих.

Сама жінка опікується пухнастиками на волонтерських засадах. Удома живуть маленькі кошенята, яким необхідна постійна увага та годування. А в іншому обладнаному приміщенні – дорослі котики та собаки. Там також проводяться стерилізації та ветеринарні огляди.

«Зараз у мене 38 дорослих котиків. Дев’ять кошенят, яких ще треба годувати. І ще 12 собак», – каже вона.

Тварин на перетримку часто привозять військові або волонтери з прифронтових територій. Світлана вірить у принцип взаємної допомоги.

«Порятунок тварин – це не гра в одні ворота. Якщо я хочу, щоб моїх тваринок допомогли прилаштувати, я маю допомагати іншим. Тому завжди надаю місце для «Порятунку тварин Харків», «12 вартових» та інших волонтерів. А вони можуть допомогти мені знайти нові родини або хоча б допомогу для перетримки», – зазначає Світлана Лозовська.

Іноді йдеться про десятки тварин одночасно. Світлана згадує, як одного разу волонтери з Німеччини привезли до неї 41 собаку – усі залишилися на перетримку, поки готувалися документи на переїзд.

Після перетину кордону врятовані тварини не одразу потрапляють до нових родин. Згідно з європейським законодавством, вони повинні пройти обов’язковий тритижневий карантин. У цей період за ними доглядають волонтери: вчать ходити на повідку, реагувати на базові команди, адаптують до нових умов.

Більшість собак евакуйовані з прифронтових територій, часто – з-під обстрілів, і багато з них мають психологічні травми. Тому час на відновлення є не просто вимогою, а необхідністю. Лише після цього тварини готові до адопції та пошуку постійного дому.

Марія Шолкіна – із Харкова, але вже понад 20 років живе в Нідерландах. З початком повномасштабної війни Марія з чоловіком почала активно допомагати Україні – передають автівки для потреб ЗСУ (вже понад 80 автомобілів), медикаменти для стабпунктів, а також допомагають ветеранам, які перебувають у Нідерландах. Крім того, родина допомагає тваринам і волонтерам, які ними опікуються. Наразі в них мешкають дві собаки та три коти – двоє тваринок були евакуйовані з України. 

Жінка стежить за сторінками різноманітних волонтерських організацій, які займаються евакуацією тварин з небезпечних районів Харківщини та інших областей. У червні 2022 року натрапила на відео маленького кошеняти, що пережило обстріли на Холодній горі в Харкові.

«Слабеньке, брудне, просто неможливо було дивитись без сліз. Витягли з-під обстрілів. Тоді я точно знала: хочу всиновити котика з України. Так у нас з’явилася нова членкиня родини – Дракошка. Це був перший досвід такої адопції з України», – згадує Марія.

Також на той момент у родини вже був собака – довгоочікувана Марсі. Шлях до неї був непростим: у Нідерландах діють суворі правила адопції. Потрібно пройти інтерв’ю та жорсткий відбір – усе, аби переконатися, що тварина буде в безпеці.

«І нам відмовили, бо ми з чоловіком обидва працюємо. Для нідерландців це привід не надати дозвіл на адопцію. Мовляв, ми не зможемо надати повноцінну увагу тварині. Утім, через пандемію ковіду ми почали частково працювати з дому та нарешті домоглися того, щоб нам дозволили забрати Марсі», – розповідає Марія.

Позитивний досвід з першим собакою, Марсі, та історія порятунку кошеняти з Харкова надихнули Марію на новий крок: вона почала замислюватися про ще одного собаку з України.

«Постійно я дивилася на відео та фото врятованих собачок. А наприкінці січня цього року побачила у «Порятунку тварин Харків» Моніку з Покровська», – ділиться вона.

Спочатку Марія хотіла зачекати до кінця війни – коли її батьки повернуться додому в Харків, коли припиниться волонтерство на різних проєктах та багато чого іншого. 

«Але я підійшла до чоловіка та сказала: «Я розумію, що це може бути не на часі. Але подумаймо, чи є в нас місце в серці для ще однієї маленької «дупки». Так, вона буде тявкати, буде бігати, буде розбійничати. Утім, ми все це проходили багато разів, це життя». І тоді ми прийняли рішення, що Моніка має приїхати до нас», – згадує Марія Шолкіна.

Так у родині з’явилася восьмимісячна Моніка. Вона пережила дитинство під обстрілами в Покровську, але адаптувалася напрочуд легко. Одразу Моніка здружилася зі старшою Марсі.

«Нам дуже пощастило, і ми її обожнюємо. Моніка живе, як нормальний собака, без жодних травм у житті. Я навіть шуткую, що Марсі – це моя собака, а Моніка – собака Марсі», – сміється жінка.

У ГО «Порятунок тварин Харків» є окремий екіпаж, який вивозить тварин з Харкова по Україні та по країнах Європи. Перед адопцією тваринам готують нові документи, проводять всі необхідні щеплення та обробки. Потенційним власникам потрібно лише одне – бажання. Решту – логістику, документи, консультування – беруть на себе волонтери.

«Максимально багато людей хочуть всиновити тварину саме із зони бойових дій. Для українців за кордоном це емоційний зв’язок із домом, для іноземців – спосіб підтримати нас», – пояснює координаторка адопції ГО «Порятунок тварин Харків» Олена Донець.

Тварини знаходять нових господарів у найрізноманітніших країнах. 

«Як наші люди намагаються наблизити Перемогу – йдуть у військо, волонтерять, донатять, так і іноземці хочуть бути причетними. Для когось адопція тварини з України – це особиста форма солідарності», – зазначає Олена Донець.

Запити бувають різноманітні. Хтось хоче активного песика, бо має дітей. Хтось хоче подарувати спокійну старість тваринці. Головне, що вони знаходять свої родини.

«Був випадок: собаку евакуювали з-під обстрілів у нелюдських умовах, а згодом ми отримали фото – він відпочиває в Альпах. Це неймовірно. У таких тварин змінюється все: погляд, поведінка. Вони стають щасливими», – зазначає координаторка адопції.

До речі, за словами Олени, саме родини з європейських країн найчастіше всиновлюють тварин з травмами або інвалідністю.

«На жаль, нашим людям усе ще буває страшно, некомфортно бачити будь-які каліцтва. А європейці дуже люблять таких тварин, їм все одно, чи є там хвостик, лапка, носик – для них це привід якнайшвидше подарувати тварині турботу», – зазначає Олена Донець.

У наближених до фронту громадах Харківщини часто можна зустріти київських ветеринарів з «ВетЕвак». Вони безкоштовно допомагають тваринам, які залишаються «вдома» – лікують, оперують, консультують їхніх власників, надають ліки, корми та засоби обробки.

«У нашій команді п’ятеро лікарів і водій. Це два терапевти, хірург, анестезіолог і лікар-реаніматолог. Коли приїжджаємо на місце, працюють паралельно і терапія, і хірургія», – розповідає засновниця БФ «ВетЕвак» Анастасія Куліш.

Фахівці виконують операції зі стерилізації, кастрації, а також лікують поранення. Терапевтична частина команди займається вакцинацією, діагностикою та лікуванням хвороб. Частота виїздів залежить від фінансування.

«Наш фонд існує винятково завдяки донатам – як від звичайних людей, так і від організацій. Хтось надає препарати, хтось – корм, пальне або витратні матеріали. Загалом нам вдається виїздити приблизно раз на два місяці», – пояснює Анастасія Куліш.

Місця для прийому надають сільські та міські ради, які заздалегідь домовляються з фондом і поширюють інформацію серед мешканців.

Більшість звернень до команди «ВетЕвак» – не про поранення, а про буденні проблеми: паразити, стерилізація, брак знань про базовий догляд за тваринами. 

«У багатьох людей немає коштів на обробки від паразитів. Зараз сезон кліщів, тому дуже часто звертаються з хворобами, як-от бабезіоз», – каже Анастасія Куліш.

Випадки поранень від бойових дій – рідкість. Ветеринари найчастіше стикаються з давніми травмами, які вже давно зрослися й не потребують термінового втручання.

Усі ветеринари команди мають основну роботу – працюють у клініці Києва. Та коли вирушають у прифронтові райони, повністю переключаються на польові умови.

«Ми хочемо ділитися знаннями з людьми, які не мають доступу до базової інформації. У Києві більшість розуміють, що тварину треба вакцинувати, обробляти від паразитів. А в селах біля фронту люди можуть бути не настільки обізнаними», – зазначає Анастасія Куліш.

Волонтери намагаються залишити якомога більше корму, ліків і засобів обробки, щоб вистачило хоча б на якийсь період. 

«У таких страшних умовах люди не забувають про своїх улюбленців. Багато літніх людей витрачають останню пенсію на корм. Для них наша допомога – це справжнє полегшення. І коли бачиш таку віддачу, вдячність, розумієш, заради чого все це. Це підживлює емоційно і додає сил», – констатує засновниця БФ «ВетЕвак».

Контактний номер для адопції тварин від ГО «Порятунок тварин Харків»:

+380990416703 (WhatsApp / Viber / Telegram)

Підтримати ГО «Порятунок тварин Харків»:

А-Банк картка та р/р:

4323 4070 0401 7637 Шпак Галина

Р/р А-Банк, Гривня: ГО «ПОРЯТУНОК ТВАРИН ХАРКIВ» IBAN: UA583077700000026003111184623

Монобанк картка та банка:

4441 1110 2937 1618 Шпак Галина

https://send.monobank.ua/jar/7ztCgZd8Ad

PayPal: [email protected]

Підтримати команду ветеринарів БФ «ВетЕвак»

https://send.monobank.ua/jar/SsaNJCZai

Підтримати пункт перетримки в Ізюмі:

ПриватБанк 5168745142315800

Монобанк 4441111034979280

Лозовська С.В.

Контактний номер для адопції: +380502307602