У Краснокутській громаді місцеві та ВПО разом відновили зруйновану дорогу

У Козіївці Краснокутської громади мешканці, місцеві підприємці та ВПО об’єдналися, щоб власними силами відновити занедбану дорогу по вулиці Садовій. Вони зібралися коштами, знайшли матеріали, заручилися підтримкою місцевої влади і змогли впорядкувати дорогу, яка перебувала в критичному стані.

Важлива для села дорога

Вулиця Садова в Козіївці колись мала асфальтове покриття. Та з роками дорога майже зникла під шаром ям і вибоїн. Проїхати нею ставало дедалі важче, а під час дощів і пройти було складно.

Козіївці, які щодня користувалися дорогою по Садовій, уже давно задумувалися над її відновленням. Ця ділянка шляху має значення не лише для жителів вулиці: нею користуються фермери, які працюють поруч, а також усі, хто прямує до центрального цвинтаря. Дорога пролягає неподалік від поля, тож роками страждала від розмиття й навантаження техніки. 

Ями на Садовій ставали дедалі більшими, і дорога фактично перетворилася на суцільний проблемний відрізок. Попередні спроби утримання: підсипання будівельними відходами чи залишками матеріалів – давали лише тимчасовий ефект. Матеріал руйнувався знову і знову.

У 2022 році на вулиці з’явилося багато внутрішньо переміщених осіб: у будинках, які простоювали роками, оселилися нові родини. Люди разом упорядковували подвір’я, ремонтували житло і швидко зрозуміли, що без нормальної дороги не обійтися. Громада не мала ресурсів для таких робіт, тож мешканці вирішили діяти самостійно.

Кошти вдалося зібрати швидко.

«Отак усе було»

Серед тих, хто долучився до ремонту дороги по Садовій, була і місцева підприємиця Лариса Грунова. Вона особисто збирала кошти, вкладала свої. Пані Лариса також дізнавалася, скільки будуть коштувати дорожні роботи, шукала постачальників.

Мешканці вулиці Садова були першими в селі, хто так організувався. Зруйноване дорожнє покриття їм так «допекло», що вони не стали жити очікуваннями кращих часів, а самі взялися за справу.

«Вулиця у нас велика, людей проживає багато. І переселенців чимало – багато хто так і залишився. Людям страшно повертатися, особливо тим, хто має житло в харківських багатоповерхівках біля окружної дороги, тож для них Козіївка стала другим домом. Вони вже давно інтегрувалися в нашу громаду і живуть спільними з нами проблемами. У нас теж буває тривожно. Якщо напряму, то до кордону з росією всього 35 кілометрів. Але живемо і працюємо, бо інакше не можна», – каже Лариса Грунова.

«Хто скільки зможе»

Садова є рідною вулицею і для Олександра Ломаки. Він згадує, що декілька років тому через ями і вибоїни дорогою складно було пересуватися не лише автомобілістам, а й пішоходам.

«Водіям доводилося постійно маневрувати, аби не втрапити колесами в глибокі ями та вирви. З обережністю доводилось ходити і пішоходам. Ми зібрались із сусідами, обговорили ситуацію й вирішили скластися коштами – хто скільки зможе. Я теж виділив частину грошей зі свого сімейного бюджету. Закупили щебінь, а до селищної ради звернулися по допомогу за технікою, щоб розрівняти покриття. Нам не відмовили», – розповідає Олександр.

Частину роботи довелося виконати вручну – кожен господар вирівнював ділянку перед своїм двором, там, де для маневрування великогабаритній техніці було затісно.

Війна дещо вповільнила плани мешканців Садової, але не змусила відмовитися від них. За три з гаком роки дорожнє покриття знову почало псуватись. Ураховуючи, що через Садову щодня проїздить велика кількість автотранспорту, це нікого не дивує, а знову закликає до дії.

«Дорога потребує нового підсипання вже зараз: вона знову пошкодилася, бо навантаження велике. Тож навесні плануємо знову взятися за ремонт. У нас велика вулиця й багато людей, у тому числі переселенців. Є потреба й бажання зробити її більш прохідною й безпечнішою не лише для автівок, а й для мам з дитячими візочками. А ще мріємо озеленити узбіччя: висадити дерева. Хочемо продовжувати наше добре починання, щоб дорога служила всім», – говорить Олександр Ломака.

Свого сусіда підтримує і Максим Коломієць. Він із тутешніх, вулиця Садова для нього рідна. Тривалий час чоловік жив і працював у Харкові, але на початку повномасштабного вторгнення повернувся додому і разом з іншими долучився до відновлення вулиці. Навесні знову долучиться до її впорядкування, як і три роки тому.

«Чому ми раніше не згуртувалися?»

Майже тридцять років мешкає на Садовій Наталія Момот. На її очах відбувалася трансформація дороги – від укритої гладеньким асфальтом до появи ям і розбитих узбіч.

За її словами, після ремонту, дивлячись на затягнуті ями і вибоїни, багато хто з мешканців Садової говорив: «Чому ми раніше не згуртувалися? Чому відкладали?».

«Мені здається, що війна змінила людей. Ми почали більше думати одне про одного, триматися разом. Я пам’ятаю моменти, коли над селом пролітали ракети, коли лунали вибухи. Ми тоді теж зібралися вуличною громадою і домовилися: якщо щось станеться, той, хто залишився, обов’язково допоможе сусідові. Так і живемо – дружно і спокійно», – каже мешканка вулиці Садова.

Від ремонту дороги минуло три роки. На Садовій розуміють, що наступний етап відновлення шляху потребуватиме вже асфальту.

«Через нашу вулицю їздить багато вантажного транспорту, покриття знову страждає. Це буде дорожче, але ми не зупиняємося. Хто ж, як не ми, подбає про нашу Садову?», – ставить риторичне запитання Наталія Момот.

Історія Садової – це приклад того, як спільними зусиллями можна вирішити давню проблему, навіть коли ресурсів небагато. Місцеві жителі, переселенці, підприємці й громада не просто відремонтували дорогу, а створили модель взаємодії, яка працює.

Люди пропонують щороку купувати машину асфальту або відсіву й підтримувати дорогу поступово. Розраховують і на подальшу підтримку місцевої влади.

Очільниця Краснокутської ТГ Ірина Карабут зазначила, що дороги громади мають важливе логістичне значення.