Матір нацгвардійця з Куньєвської громади шиє обереги для ЗСУ
Жителька Куньєвської громади Наталія Третяк шиє тисячі пташок-оберегів для українських військових, безкоштовно ремонтує обмундирування та приймає бійців у своєму домі. Її найменший син Назар — нацгвардієць, який пройшов полон і реабілітацію та знову повернувся у свою частину.
Про це кореспондентці медіа «Слобідський край» розповіла сама Наталія Третяк.
У будинку Наталії Третяк завжди пахне м’ятою, мелісою й свіжозвареним борщем. Тут часто зупиняються військові та волонтери — перепочити з дороги, випити чаю, переночувати. А ще — отримати невеличкий подарунок: текстильну пташку з жовто-блакитними крилами.
Наталія — мама трьох дітей. Старші доньки давно живуть і працюють за кордоном — одна в Данії, інша – в Польщі. А найменший син Назар залишився в Україні й обрав шлях військового.
«Він сказав: буду служити»
На початку повномасштабного вторгнення син пані Наталії Назар проходив строкову службу. До завершення залишалися лічені місяці, але 24 лютого все змінило. Хлопець вирішив залишитися у війську.
«Він сказав: я не хочу, щоб на мене потім показували пальцем, називали ухилянтом. Я буду служити», — згадує Наталія розмову із сином.
Назар підписав контракт із Збройними силами і став військовослужбовцем Національної гвардії України. Служив на Донеччині. У серпні 2023 року під час боїв поблизу Покровського району потрапив у полон.
«П’ять днів Назар не виходив на зв'язок. Невідомість гнітила. Згодом у соцмережах випадково натрапила на відео з полоненим сином. Лише через 55 днів мені дозволили коротку телефонну розмову з ним. Я тільки й сказала: «Синок, синок…» і плакала. А він просив не плакати. Тоді я зрозуміла головне — він живий», — говорить жінка.
У травні 2025 року Назара звільнили під час обміну. За дев’ять місяців полону він втратив понад десять кілограмів, довго мовчав, губився у думках. Попереду була тривала реабілітація.
«Принесла» додому на крилах
Про першу зустріч після звільнення Наталія говорить із тремтінням у голосі. Вона приїхала до сина несподівано — з його улюбленим гарбузово-апельсиновим варенням і текстильною пташкою.
«Ці пташки я шию з 2023 року — відразу після деокупації села. Ідея народилася спонтанно: у стрічці новин побачила відео зі словами «Мамо, нагодуй українського солдата. Мене чужа мама нагодувала». Тоді твердо вирішила, що маю робити щось для військових», – розповідає волонтерка.
Спершу були подушки для госпіталів, килимки, браслети, шкарпетки. А потім — пташки.
«Роблю їх невеликі, приблизно з долоню, з різних тканин, із жовто-блакитними крилами і в таких же кольорах стрічкою на хвостику. Усередині — наповнювач і сухі трави: м’ята, меліса, лаванда, чебрець. Пташки пахнуть домом. Я вірила, що вони на своїх крилах принесуть мого сина», — каже Наталія.
Пташки-обереги волонтерки Наталії Третяк / Фото: Наталія Третяк
Коли Назар узяв пташку в руки, довго її розглядав і тихо сказав: «Мамо, вона домом пахне». А потім обійняв найдорожчу людину у світі.
Згодом він попросив у мами ще кілька десятків пташок — для побратимів.
За ці роки Наталія пошила вже не одну тисячу таких оберегів. Їх передають на фронт, вони є донатом на благодійних аукціонах зі збору коштів на підтримку ЗСУ, вони поїхали в різні міста України та за кордон. Іноді пташки несподівано «повертаються» — хтось приїздить у гості до Наталії й дістає з рюкзака знайомий сувенір.
Служити по-своєму
Сьогодні Назар знову в строю — після реабілітації він повернувся до служби в лавах Національної гвардії України на одному з напрямків. Мама прийняла його рішення.
«Як я могла його не пустити? Звісно, ми багато говорили на цю тему, бо мені, як кожній мамі, дуже шкода своїх дітей. Мені важливо знати, що вони в безпеці. Але Назар твердо наполіг на своєму», — говорить жінка.
Сама ж Наталія служить по-своєму. Жінка безкоштовно ремонтує військову форму, приймає на постій бійців у своєму домі, готує для них обіди. Каже, що якщо чужа мама може нагодувати її сина, то й вона повинна підтримати чиїхось дітей.
За волонтерську діяльність Наталію неодноразово відзначали військові підрозділи, зокрема бійці 3-ї окремої штурмової бригади. Але найбільшою нагородою для неї залишається просте «дякую» і фотографії хлопців з її пташками в авто чи бліндажах.
Жінка працює в територіальному центрі соціального обслуговування Куньєвської громади, допомагає односельцям. У вільний від роботи та хатніх клопотів час шиє, вишиває, малює фарбами по тканині. Говорить, що творчість — її спосіб триматися.
«Пташка для мене — це крила. Крила свободи. Я вірила, що вони повернуть Назара. І вони повернули», — посміхається Наталія Третяк.
Раніше ми писали, як пенсіонер із Барвінкового допомагає ЗСУ.
