Дім зруйнований, але громада жива

У Харкові оселилося понад 11 тисяч мешканців Куп’янської громади. Усі вони не хочуть їхати далеко від рідного дому, тому залишаються в обласному центрі. Тут громада продовжує жити навіть поза своїми географічними межами. Для мешканців відкрили Центр підтримки, де працюють ЦНАП, юристи, соціальні служби, ветеранський простір, перукар і швачка. Також людям видають продуктові та гігієнічні набори, допомагають маломобільним і родинам із дітьми.

74-річний Сергій Гащишин працював у Куп’янську рятувальником до 2024 року. Виїхати з міста та залишити роботу йому довелося після прильоту КАБу на його дільницю. Тоді чоловік отримав поранення голови та контузію.

Після цього він вирішив, що потрібно йти з роботи та виїжджати з міста.

«Я тоді пішов з роботи, бо вже не витримував ні фізично, ні морально, руки тряслися. Ще й вік – 74 роки. Мене питали часто: «Скільки ти ще будеш працювати?». А я відповідав: «А хто, як не ми? Молоді на фронті, комусь потрібно працювати». Мені дуже тяжко згадувати ті події, я надивився всього: й крові, й смертей. Тоді на пожежі ми виїжджали і вдень, і вночі. Дуже багато викликів було. Бувало бабусь, дідусів з квартир евакуйовували, бо ті самі вже не могли вийти. Ми теж потрапляли під обстріли, бо по нас цілеспрямовано били. Ми росіянам цього ніколи не пробачимо», – ділиться чоловік.

Тоді Сергій поїхав до Харкова, де проживала його дружина Ніна, яку він вивіз ще у 2023 році. Зараз подружжя разом із сусідкою винаймають квартиру.

Нині всі вони мають статус ВПО, проте кожен з них переконаний, що незабаром повернеться до рідного Куп’янська.

«Я дівчатам кажу: «Ось повернемося додому й будемо все відбудовувати». Вони кажуть: «А вік, ми ж пенсіонери вже». А я переконаний, що сили знайдуться, бо своя ноша плечі не тягне», – зазначає Сергій.

Таїсія евакуювалася в Харків у грудні 2025 року. Каже, сиділа у Куп’янську до останнього, аж поки не прилетіло у квартиру.

Вона каже, що ще до прильоту задумувалася про евакуацію, бо жити в таких умовах з кожним днем ставало все важче.

«Води, світла, газу – нічого не було. Вікна забиті ОСБ, як тільки хвиля від прильоту – так ОСБ і вивалює. Жити вже було просто нестерпно. То хоч магазинчик у нас працював, а потім і він закрився, ніяк уже було там жити. Але все одно на вулицю ходили, до колонок, бо води ж треба. До вибухів та дронів ми звикли, тільки коли вже прямо над головою летіло, от тоді вже страшно, а так звикли», – розповідає жінка.

Зараз Таїсія винаймає квартиру на Салтівці, каже, умовами задоволена.

Центр підтримки куп’янчан у Харкові відкрили у листопаді 2024 року. Наразі тут зареєстровано понад 11 тисяч людей. З них 910 – родини з дітьми, 1500 – люди з інвалідністю та 200 людей маломобільних або лежачих. У Центрі працюють 11 співробітників, усі вони мешканці Куп’янської громади. Ольга працює тут швачкою, з рідного Куп’янська жінка виїхала у травні 2025 року.

Та навіть попри небезпеку жінка до останнього не хотіла їхати з громади.

«Мені дуже образливо, що у нас там було все, а сюди приїхали – нема нічого. Ми, звісно, раді, що нам дали гуртожиток, робота у мене є, але хочеться до рідного дому. Я щодня фотографії дивлюся звідти. Там було все: холодильник, омріяна морозильна камера, шафа-купе, про яку все життя мріяли, що ось купа поличок буде, накладеш туди речей, а ходиш все одно в одному й тому ж. Зате воно було, а тепер немає…», – ділиться Ольга.

Вона розповідає, що замовлень нині дуже багато.

Ольга Шульга – фахівчиня із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб у Центрі підтримки куп’янчан.

Перед тим, як починати працювати на посаді, Ольга пройшла курси, зокрема психологічної допомоги, адже моральна підтримка потрібна насамперед.

«Я їм допомагаю перейти з військового життя в цивільне. Ми спілкуємось, я пропоную помалювати, у мене є іграшки антистресові, ми викладаємо настрій з камінців різнокольорових, спілкуємось. Вони до мене приходять зі своїми проблемами, які ми намагаємося вирішити. До мене приходять з одним настроєм, а йдуть з іншим. Один хлопець прийшов злий: «Усе погано, мені ніхто не допомагає». Ми три дні з ним працювали, я в лікарню його водила. Потім він каже: «Дякую, що ви є, можна я вас обійму». Це було просто до сліз», – розповідає Ольга Шульга.

Майже усі зареєстровані люди відвідують Центр підтримки. За день тут може бути близько 400 людей.

Нині у самому Куп’янську не залишилося жодної вцілілої будівлі, тож один з найзатребуваніших запитів – відновлення житла.

А нещодавно у Харкові розпочав роботу «Куп’янський медичний центр», де об’єднали первинну та вторинну ланки медичної допомоги. В закладі працюють лікарі, молодші медсестри та господарська частина з Куп’янська.