Дім забрала війна: життя дітей з прифронтових громад Харківщини

Нове життя у Харкові 

Іван – батько чотирирічного хлопчика та 11-річної дівчинки. У 2023 році, коли обстріли громади значно посилилися і неможливо було далі перебувати у місті, він відправив дружину з дітьми у Харків, а сам залишися в Куп’янську працювати. 

«Ця тема дуже болюча, бо ти живеш у Куп’янську, в тебе все є, ти нічого не потребуєш, і тут приходять «сусіди» – і люди вимушені виїжджати. Був момент, коли однієї ночі дуже сильно обстріляли місто, і дружина каже: «Все, я хочу їхати». Насправді було дуже важко, бо ти відпускаєш свою сім’ю у невідомість. Але все склалося дуже гарно, спочатку їх привезли на транзитний пункт, там їх одразу зустріли психологи, медики спитали, чи потрібна  допомога, допомогли з усім. Потім їх поселили до гуртожитку, де ми зараз і проживаємо. У нас безкоштовне проживання і повністю закриті базові потреби. Так, евакуація – це насправді страшно, бо ти їдеш невідомо куди, але тут дійсно є супровід від волонтерів, міської адміністрації», – розповідає Іван. 

Улітку дочка Івана їздила на Закарпаття відпочивати разом з іншими дітьми з Куп’янська. Чоловік каже, що це дуже гарна можливість відволіктися, бо діти важко сприймали обстріли. 

«Коли якийсь гуркіт, щось ляскає – вона падала на підлогу та накривала голову руками. Коли йшли вулицею у Харкові й десь мотоцикл проїхав без глушника, то також одразу лякалась. Це було на початку, наразі вона вже адаптована, ще соціалізацію проходить, ще треба працювати зі спеціалістами, спілкуватися з однолітками, гуляти, але вже краще. І ми щасливі, що вона має змогу це робити, бо там, у Куп’янську, такої можливості точно немає», – говорить чоловік. 

Він розповідає, що з психологом працювала уся родина, це їм дуже допомогло відпустити минуле і йти вперед на новому місці.

«Ми зі знайомими спілкувалися щодо евакуації, і вони кажуть: «Та куди їхати і як жити на новому місці?». Я говорю, що ми живемо у гуртожитку, і нас все влаштовує, нам допомагають, а найголовніше – збережене життя та здоров’я дітей. Тут є можливість працювати, віддати дітей до школи, де у них є соціалізація. А там життя точно не буде», – додає Іван.

Іван, мешканець Куп’янської громади

«Хотілося, щоб був офлайн»

Ніна Головченко мешканка Ківшарівки, у жінки під опікою перебуває її онук. З громади вони виїхали ще у 2023 році, до оголошення примусової евакуації родин з дітьми. Останньою краплею, каже жінка, став приліт поруч, якого дуже злякався семирічний хлопчик. 

«Я зрозуміла, що треба їхати, коли онук підскочив від вибуху, ми зібрали речі й викликали евакуацію. Ми виїхали ще до примусової евакуації, тому що тоді вже неможливо було вийти на вулицю погуляти з дитиною, бо в будь-який момент могло прилетіти. Але дитині треба гуляти, спілкуватися з однолітками, бо і в часи окупації ми майже нікуди не ходили. Тяжко пережили ті часи. Бачили, як колони росіян ішли через наше селище. Було дуже важко дивитися, тому що ми розуміли, що їдуть вбивати наших людей», – каже пані Ніна.

Цьогоріч хлопчик пішов до першого класу в Харківську підземну школу.

«Двічі на тиждень ми ходимо у підземну школу, а так онлайн онук навчається. Хотілося б, звісно, щоб він вчився офлайн, тому що це перший клас і їх треба вчити абсолютно всьому. Але поки хоч так. Ми спочатку жили у гуртожитку, який виділяють для переселенців з нашої громади, але нещодавно з’їхали на квартиру», – розповідає жінка.

У центрі підтримки куп'янчан для дітей постійно влаштовують різні заходи. Для цього там є підвальне приміщення, де діти перебувають у безпеці.

«Поки онук у школу не пішов, ми сюди приходили щотижня, тут проводилися заняття для діток. Було дуже цікаво, одного разу їх навіть вчили знімати відео, зйомки були. Дуже гарно було. Зараз ми перестали приїжджати, бо пішли в школу. Дитині все ж треба відпочити кілька днів», – зазначає Ніна.

Ніна з онуком 

Сиділи вдома до останнього  

У пані Юліани четверо правнуків, один уже повнолітній, двоє дівчат по 17 років та наймолодша, якій дев’ять. З Ківшарівки вони виїхали восени 2023 року. 

«Ми сиділи до останнього, можна сказати, тоді вже у селищі неможливо було існувати: води, світла та газу не було. Почалися холоди, і ми зібрали найнеобхідніше та поїхали. Вирішили залишитися у Харкові, бо це близько до рідного дому. Навіть зараз ми розуміємо, що у нашому Куп’янську та наближених населених пунктах місця живого не залишилося, але хочеться додому», – каже жінка.

Молодшу правнучку пані Юліана забрала до себе у 2024 році, мати дівчинки померла ще до повномасштабного вторгнення від коронавірусу, тоді дівчинка потрапила до реабілітаційного центру в Києві. На початку великої війни там були сильні обстріли, і її евакуювали до Німеччини.

«Я тільки через півтора року змогла оформити опіку на дитину. У неї був  дуже сильний стрес від обстрілів, які вона пережила на початку вторгнення. Зараз, на щастя, вона вже адаптувалася. Ми живемо у гуртожитку, вона знайшла собі друзів, плюс ще заходи для дітей постійно проводять. У гуртожитку нам умови подобаються, там є вода, газ, головне – спокійно. Усе необхідне нам надають, бо без допомоги громади та держави ми б не вижили», – ділиться Юліана.

Юліана з правнучкою

Підтримка побратимів

Примусову евакуацію сімей з дітьми у Куп’янській громаді оголосили у вересні 2024 року. Більшість нині живе у Харкові, це понад 1100 дітей, які перебувають на обліку служби у справах дітей.

«Три освітні заклади Куп’янської міської ради хоча і в онлайн-форматі, але третій рік поспіль відкривають свої двері. В цьому році 1200 дітей навчаються в наших ліцеях. З них 64 – першачки. Для дітей ми проводимо різні заходи у центрі підтримки куп’янчан, а також постійно їх долучаємо до візитів до міст-побратимів в Україні та за кордоном. Ціле літо наші дітки подорожували. Це Полтава, Рівне, Чоп Закарпатської області, Львів. Зараз у Чернівці будуть їхати. Прущ-Гданський – це місто у Польщі, наш побратим, туди у серпні дітки їздили. В Італії побували, теж у нашого міста-побратима. Дуже велика підтримка була з боку Івано-Франківської міської ради, вони теж наше місто-побратим», – розповідає начальник Куп’янської міської військової адміністрації Андрій Беседін.  

Повертаються попри заборону 

7 вересня у Куп’янську шестирічна дівчинка отримала поранення під час артилерійського обстрілу міста. Хоча влада звітувала, що дітей з небезпечних населених пунктів давно евакуювали. Андрій Беседін каже, що для них перебування дитини у громаді стало несподіванкою, щобільше дівчинка – мешканка сусідньої громади. Проконтролювати, як люди заїжджають у населені пункти, неможливо, адже робиться це в об’їзд блокпостів.

«На жаль, проконтролювати все неможливо, велика кількість польових доріг є, та й погодні умови дозволяють, тому люди їдуть в об’їзд блокпостів. Тут відповідальність батьків. Я думаю, саме цей випадок буде показовим у рамках кримінальної відповідальності. І вирок дадуть батькам, які понесуть справжнє кримінальне покарання за шокуючий випадок привезення дитини до Куп’янська. Хоча і родина, і дитина не з нашої громади, а із сусідньої, а в Куп’янській живе бабуся, до якої дитину привезли й залишили там», – говорить Беседін.

На відпочинок до Італії

У сусідній Дворічанській громаді примусова евакуація родин з дітьми завершилася ще у 2023 році, адже одразу після деокупації в громаді не було жодних умов для того, щоб діти жили та навчалися.

«По-перше, у нас відсутній був і на сьогодні відсутній зв'язок та інтернет. Ну і громаду постійно обстрілювали, ситуація була небезпечна, тому сім'ї з дітьми евакуювали ще в травні 2023 року. Далеко вони не їхали, евакуювалися в сусідні громади, багато виїхало у Бурлуцьку громаду, а також у Харків та й загалом по області. У нас є облік дітей по наших навчальних закладах, а також дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування. Загалом ми тримаємо контакт із сім’ями ВПО, особливо Харків та область, бо ми співпрацюємо з благодійними фондами та видаємо їм допомогу», – розповідає начальниця Дворічанської СВА Галина Турбаба.

Для дітей, які проживають в Харкові та області, знаходять дитячі безпечні простори, де з дітьми проводять різноманітні заходи та майстер-класи.

«Діти беруть участь у таких заходах разом з батьками та вчителями. Не скажу, що це дуже часто, бо через безпекову ситуацію батьки бояться везти дітей, але ми все ж намагаємося витягувати дітей, щоб вони спілкувалися та розвивалися. Наші освітянські заклади проводять свято Останнього дзвоника, День знань з тими дітками, які є у Харкові фізично, інші долучаються дистанційно. Також проводили заходи до Дня захисту дітей. Крім того, в нас функціонує дитячий юнацький клуб фізичної підготовки «Юність», що теж працює. У нас були вагомі спортивні результати, діти були чемпіони України. Працюють у нас секції за безпекових умов на харківських локаціях», – зазначає Галина Турбаба.

Також дітей забезпечили гаджетами для навчання. А невдовзі група дітей полетить на відпочинок і оздоровлення до Італії.

«Це буде такий перший виїзд наших дітей на відпочинок, тому що батьки поки неохоче відпускають дітей від себе, маючи сумний досвід під час окупації. Бюджет нашої громади зараз обмежений, але все ж він націлений на мінімальне забезпечення роботи установ та закладів громади, на соціальну підтримку та захист наших мешканців і на підтримку Сил оборони. У рамках програми соціального захисту населення ми надаємо допомогу на лікування з бюджету громади, надаємо допомогу військовослужбовцям нашої громади, і в кінці минулого року ми знайшли можливість – і перед новорічними святами надали грошову допомогу сім’ям з дітками – на дитину по три тисячі гривень. 389 сімей до нас звернулися, майже 600 дітей отримали таку допомогу», – говорить начальниця СВА.

Також у травні випускникам з дев’ятих та одинадцятих класів надають грошову  допомогу з бюджету. А у вересні допомогу отримують першокласники, які приходять до навчальних закладів громади. Цьогоріч таку допомогу отримала 31 сім’я.

«Ми стараємося якось підтримати, поспілкуватися, шукаємо матеріальну допомогу. Ми хочемо, щоб діти все ж таки розвивалися, бо ми з ними пов'язуємо майбутнє нашої громади, як, мабуть, і майбутнє всієї країни. Багато доведеться відновлювати та відбудовувати, і маємо розраховувати на підростаюче покоління, а для цього вони повинні бути здоровими, розвиненими та навченими», – додає Турбаба.

Начальниця СВА зізнається, випадки повернення сімей з дітьми до громади фіксували, особливо минулого року.

«Ми про такі випадки дізнавалися від місцевих жителів, і ми з нашим сектором поліцейської діяльності співпрацюємо, перевіряємо цю інформацію, бо там немає безпекових умов, але дорослі не завжди це розуміють та наражають себе та дітей на небезпеку. Останнім часом такого не було, але минулого року такі випадки були», – каже Галина Турбаба.

Працює музична школа

Евакуацію у Борівській громаді оголосили восени 2024 року. На сьогодні жодної дитини на лівому березі річки Оскіл у громаді немає. 

«Батьки поставилися до цього з розумінням. Діти всі були батьками вивезені на більш безпечні території. В Ізюмі у нас більше ніж 220 дітей зараз живе. Загалом наразі у громаді залишається 31 дитина у Підвисочанському старостаті на правому березі. Ми з батьками працювали, вони знають, що ми рекомендуємо їм все ж виїхати, але примусової евакуації там немає», – говорить начальник Борівської селищної військової адміністрації Олександр Тертишний.

У борівських освітніх закладах в онлайн-режимі навчається близько 800 дітей, інші – в Україні або за кордоном. 

«Улітку близько 20 наших дітей за підтримки обласної ради їздили до Польщі. Чудова поїздка була, їм сподобалось. Зараз в Ізюмі проводять різноманітні заходи для наших дітей. У нас працює онлайн музична школа. А також шість груп дитячого садочка. Ми організували онлайн-навчання дітей у дошкільних навчальних закладах: чотири групи у Боровій, два садочки по дві групи. І також у селах Піски-Радьківські та Підлиман по одній групі», – розповідає начальник СВА.

Олександр Тертишний каже, що весною були випадки, коли батьки заїжджали у небезпечні населені пункти громади з дітьми, але зараз цього не фіксують. Ба більше, після випадку з пораненням дитини у Куп’янську, у прифронтових населених пунктах посилили контроль в’їзду до громад, а також роботу відповідних служб з батьками.

«Вже по весні ми зробили блокпост на правому березі річки Оскіл, і виходить так, що у нашу громаду повз блокпост не заїдеш. Хоча були такі випадки, є у нас ще одна дорога через Піски-Радьківські у село Оскіл, але там інший блокпост, уже в Донецькій області. Проте на сьогодні вже такого немає», – додає Тертишний. 

Наслідки обстрілів Борової

Будують підземну школу

Примусова евакуація родин з дітьми у Дергачівській громаді стосувалася 19 населених пунктів у прикордонних старостинських округах: Козачолопанський, Токарівський, Проходівський та частково Прудянський. Більшість людей виїхали у Харків або у Дергачі та залишаються там і нині, бо прикордонні населені пункти обстрілюють щодня, а деякі контролюються російськими FPV-дронами.

«Тих людей, яких ми евакуйовували, везли у Харків на транзитний пункт, і там вже родини розподіляли у гуртожитки чи ще кудись та визначали їхні потреби. Але, звичайно, ті, у кого були родичі чи знайомі, чи ті люди, які фінансово могли собі дозволити орендувати, винаймати житло або з кимось домовитися, щоб жити безплатно, як ВПО, залишалися у Дергачах. Зараз у нас у громаді загалом живе десь 1400 дітей, з них 1100 живе в місті Дергачі. Вони навчаються онлайн, але це і місцеві мешканці, конкретно дергачівські діти, і діти ВПО з півночі громади», – розповідає речник Дергачівської МВА Олександр Кулік.

Також у Дергачах дітям організували заняття поза освітнім процесом, у місті є безпечні простори, де охочі можуть відвідувати гурткові заняття різної направленості. А до кінця року в громаді планують відкрити підземну школу. 

«Вона вже десь на 90 % готова, її будують за стандартами протирадіаційного укриття, відповідно до всіх стандартів. Там зможуть навчатися діти в комбінованому режимі. Школа вміщуватиме десь близько 400 людей, це враховуючи і дітей, і вчителів, тобто позмінно там зможуть навчатися різні класи з різних ліцеїв. Її будують за державні кошти, й ми дуже вдячні за це, тому що зараз це реально потрібно в нашому місті. Наразі однієї підземної школи вистачить, щоб покрити потребу в очному навчанні. Бо ця проблема є, потрібно, щоб діти могли соціалізуватися, а не проводити весь день, сидячи вдома», – каже речник МВА.

Діти з громади також мають змогу відпочити в Україні та за кордоном, такі подорожі фінансує громада, благодійники, а також різноманітні державні програми, зокрема реалізовується проєкт «Пліч-о-пліч. Згуртовані громади». Громада-партнер – Броварська громада.

«Наші діти відвідали Броварську громаду, вони там жили, тренувалися, ходили на екскурсії протягом двох тижнів, відпочивали. Це все забезпечувала Броварська громада. Потім 80 дітей поїхали на відпочинок на Закарпаття, це теж коштом Броварів. Також завдяки іншим проєктам наші діти їздили за кордон», – говорить Кулік.

У Дергачах будують підземну школу

Нагадаємо, наразі евакуація з Куп’янська дуже ускладнена, вивозити людей доводиться у вкрай небезпечних умовах.