«Тут усі свої»: як у Харкові працює Куп’янський медичний центр
У Харкові запрацював Куп’янський медичний центр. Лікарі, які виїхали зі зруйнованого міста, тепер приймають пацієнтів на новому місці. У закладі надають як первинну, так і вторинну медичну допомогу. Нині в обласному центрі зареєстровано понад 11 тисяч вимушених переселенців з Куп’янської громади. Проте до медзакладу можуть звертатися ВПО й з інших громад, а також харків’яни.
Наш будинок повністю зруйнований
Тамара Кирдій – сімейна лікарка. Під час окупації вона продовжувала допомагати своїм пацієнтам, проте, каже, що у той час дуже важко було з ліками, адже в аптеках не було нічого. Після того, як місто почали сильно обстрілювати, жінка вирішила виїхати. Протягом кількох місяців лікарів, які евакуювалися до Харкова, щодня автобусом возили на роботу в Куп’янськ.
«Було вже дуже важко, але там залишалося багато наших людей. Вони не хотіли виїжджати, а допомоги нашої потребували. В останні місяці ми вже не залишалися на ніч у Куп’янську, там ночувати вже було дуже страшно. Тому жили у Харкові й щодня їздили на роботу. Тут у Харкові пацієнтів дуже багато, це майже всі, хто у мене був у Куп’янську. Їм зручно саме до нас ходити, бо тут усі свої, вони дуже чекали, коли запрацює цей медцентр. Також до нас приходять люди, які отримали поранення у Куп’янську, пролікувалися, й на період реабілітації вони з нами», – розповідає сімейна лікарка.
Жінка говорить, що великий будинок, який родина роками будувала, нині розбитий, як і усе місто. Нині ж вона винаймає квартиру в Харкові неподалік з роботою.
«Був великий будинок – 120 метрів квадратних. Довго його будували, із самого початку, старалися, а зараз від нього нічого не залишилося. Але нічого, ми залишилися живі, й це найголовніше. Матеріальне воно наживне, ще відбудуємо, як повернемося додому. Нам дуже хочеться повернутися у Куп’янськ. У Харкові нам подобається, тут тихо, спокійно, тепло. Бувають, звісно, звуки, що нагадують рідний Куп’янськ, але не так часто, як було там», – ділиться Тамара Кирдій.
Тамара Кирдій – сімейна лікарка / Фото: «Слобідський край»
Виїхали усім колективом
На день сімейні лікарі приймають близько сотні пацієнтів. Загалом у закладі працює 19 лікарів з 19 спеціальностей, а також 35 працівників середнього персоналу, 11 – молодшого, 17 – господарчої групи та 10 – адміністративного персоналу. Усі вони – з Куп’янської громади, окрім лікарки-ендоскопистки, яка прийшла з міської поліклініки за зовнішнім сумісництвом. У травні 2025 року, коли безпекова ситуація у місті значно погіршилася, головним завданням для місцевої влади було евакуювати всіх медпрацівників та врятувати обладнання.
«Наша стоматологічна служба виїхала усім колективом. Ми ж сиділи до останнього, не хотілося евакуйовуватися, але довелося, бо обстріли були часто й багато. Пацієнтів було дуже багато тоді, ми й військовим надавали допомогу. Деяке обладнання нам удалося вивезти з Куп’янська, не все, на жаль, але щось докупили, чимось допомогли благодійники. До нас кожного дня звертаються як куп’янчани, так і харків’яни, без роботи не сидимо. Зараз ми винаймаємо у Харкові квартиру, бо виїхали із собачкою та трьома котиками, залишити їх там ми б не змогли. А від нашого дому в Куп’янську вже нічого не залишилося, це нам сусід розповів, який десь місяць тому евакуювався з міста», – каже хірург-стоматолог Олександр Нагорний.
Деяке обладнання неодноразово потрапляло під російські удари. Зокрема, ендоскоп, який пережив два обстріли та був пошкоджений.
«Неподалік вибухнула ракета, і йому трошки дісталося, тепер на моніторі є невеликі плямки, але вони не заважають проводити обстеження й дивитися, що там у хворого, ставити діагнози. Спочатку його перенесли у підвал, потім він у гаражах стояв, так його і врятували. Я сам залишався у місті до останнього, тоді пацієнтів було багато. КАБів летіло дуже багато, ми ховалися у коридорах, проте звільнитися чи піти на іншу роботу навіть думки не було. Загалом обстріли не заважали працювали, тільки коли вже неподалік прилітало», – розповідає лікар-ендоскопист Олексій Кириченко.
Олексій Кириченко, лікар-ендоскопист / Фото: «Слобідський край»
Робили ремонт самотужки
До повномасштабного вторгнення у Куп’янському територіальному об’єднанні працювало 980 людей, нині залишилося 390.
«Дуже вже багато виїхало наших працівників, хто куди: хто в ЗСУ пішов, хто на Захід України поїхав, хто в Європу. Є такі, що і в росію виїхали, на жаль», – говорить керівниця Куп’янського територіального медоб’єднання Тетяна Вечір.
Нині у Харкові зареєстровано понад 11 тисяч переселенців з Куп’янської громади. Відвідують медзаклад й ВПО з інших населених пунктів, а також харків’яни.
«До нас приходять багато переселенців, і з Боровської громади та Великобурлуцької часто заходять, Донецька область заходить: Макіївка, Часів Яр. Ну і місцеві йдуть до нас. У нас є один чоловік, йому 75 років, він працює досі на спецзаводі. Загалом наш медичний корпус розділений на три профілі. Хірургічний, де працює хірург, онколог, травматолог і гінеколог. Терапевтичний профіль, де працює ендокринолог, кардіолог-ревматолог, окуліст, невропатолог і ЛОР. А також стоматологічний профіль, згідно з інфекційним контролем: стоматолог-терапевт і стоматолог-хірург», – розповідає Тетяна Вечір.
Тетяна Вечір, керівниця Куп’янського територіального медоб’єднання / Фото: «Слобідський край»
Куп’янський медцентр нині розташований у будівлі колишнього дитсадка в одному зі спальних районів Харкова.
«Будівля дитячого садочка та заклад охорони здоров’я досить сильно відрізняються, але ми все перебудували власними силами, переклеїли, пофарбували та переїхали. Роботи було дуже багато, стіни та вікна ми перекладали, кухню довелося винести й на її місці створити кабінети. Ремонтом займалися наші працівники, усе літо працювали тут, нам допомагали наші куп’янські комунальні заклади та наша військова адміністрація. Частина меблів та комп’ютерів це наші, які стояли у Куп’янську, ми їх встигли вивезти», – каже директорка медзакладу.
В останні дні роботи лікарні у Куп’янську вже не працювала жодна аптека, магазини також закрилися, згадує Тетяна Вечір. Обстрілів було багато, тому й кількість поранених постійно зростала.
«Найчастіше це були осколкові поранення, поранення обличчя, очей, травми верхніх кінцівок, стегон. Відірвані кінцівки. Привозили також людей з осколковими пораненнями печінки, кишківника. Це жах. Ми надавали амбулаторну допомогу, але якщо ускладнення дуже великі, ми знеболювали й відправляли каретою швидкої у Харків», – зазначає директорка медзакладу.
У планах – відкрити у Центрі ще й реабілітаційне відділення.
