Один день з евакуаційних буднів з «гарячих точок» Куп’янського району
На День Незалежності волонтери пошуково-рятувального загону «Троянда на руці» вивезли з прифронтової Куп’янської громади Харківської області сімох місцевих жителів. Здебільшого літніх людей, які вже не витримують життя під постійними обстрілами.
«Темпи евакуації значно знизилися»
Як майже будь-яка далека подорож, поїздка до Куп’янська почалася із заправки. О 9:30 ранку волонтери пошуково-рятувального загону «Троянда на руці» готувалися до виїзду. Це було 24 серпня – День Незалежності – однак настрій був не надто святковий.
– Бабуся з Вишнівки передумала. Сьогодні нам треба евакуювати сімох осіб. Двоє – Куп’янськ, ще п’ятеро – Куп’янськ-Вузловий, – повідомляє оновлені «вводні» голова організації Олександр Гуманюк.
Урешті волонтери вирішили їхати двома автомобілями. Менше авто, легкова «Хонда», мало забрати людей з міста Куп’янськ, а бус марки «Рено» розрахований приблизно на дев’ятьох осіб, включно з водієм, – п’ятьох у «Вузловому».
Однак усе одно «Хонда» також мала заїхати у Куп’янськ-Вузловий, оскільки везла лікарку Олену, яка мала оглянути одного з потенційних евакуйованих.
– Там буде дідусь, як кажуть, у передінфарктному стані. Якщо йому буде дуже погано, ми не зможемо його вивезти, й потрібно буде викликати «швидку», – пояснює Олександр.
Після короткого інструктажу ми й волонтери сіли в автомобілі та вирушили. Попереду чекала дорога у дві години до Куп’янська – адміністративного центру Куп’янського району, де 9 серпня було оголошено обов’язкову евакуацію.
– Темпи евакуації значно знизилися. Ті, хто залишився, не дуже хочуть їхати, однак у нас роботи вистачає. Деякі заявки на евакуацію залишаються , але буває, що в останній момент майже перед виїздом люди кажуть, що передумали, – розповідає голова організації.
«Щось небезпечне везете?»
Дорогою до Куп’янська необхідно проїхати декілька блокпостів, де військові перевіряють документи та ставлять лише одне запитання: «Щось небезпечне везете?».
– Нічого небезпечного, тільки журналістів, – каже військовому на одному з блокпостів Олександр, на що той бажає спокійного виїзду.
Поблизу Куп’янська зупинка – необхідно одягнути засоби індивідуального захисту. Вся команда, безумовно, дотримується цих правил. Поки ми підганяли бронежилети та каски, місцеві жителі, які, попри все, залишаються в Куп’янську, розповіли, що останні два дні майже зовсім не чутно вибухів.
– Два дні місто не обстрілюють, і це дуже насторожує, ніби готуються до чогось, – зазначає місцевий житель, який захотів залишитися анонімним.
Як тільки всі готові – знову сідаємо в машину. Під’їжджаючи до переправи на лівий берег річки Оскіл, волонтери втискаються у крісла, водій міцно тримає руль. Навіть слова місцевих мешканців про відносну безпеку в останні дні не дають волонтерам розслабитися. Як пояснює водій, «переправу обстрілюють найчастіше, головне, її проскочити, далі простіше».
Як тільки ми опинилися на іншому березі Осколу і звернули на Куп’янськ-Вузловий, усі видихнули з полегшенням. Олександр Гуманюк пересвідчився, що в другому автомобілі, який рухався прямо за нами, все добре.
Після переїзду за річку одразу ж виникають проблеми зі зв’язком і, відповідно, з Інтернетом та навігацією. Є три адреси в різних частинах селища, звідки потрібно евакуювати людей. Деякі вулиці волонтери пам’ятають, однак деінде доводилося питати місцевих жителів, які зрідка траплялися на нашому шляху. Вони доброзичливо та докладно розповідали, куди їхати.
Після короткого блукання вулицями Куп’янська-Вузлового ми врешті приїхали за першою адресою на східній околиці селища. З балкона третього поверху визирнув старий чоловік і вигукує: «Я зараз спущуся!». «Та почекайте, зараз вас лікар огляне», – кричить йому у відповідь Олександр.
Ми підіймаємося до квартири дідуся, там нас зустрічає його сусід, який розповідає про стан здоров’я літнього чоловіка. Після цього лікарка Олена просить усіх залишити квартиру і починає проводити огляд пацієнта.
«Якщо будуть сильно бомбити – мабуть, поїдемо»
Поки триває медичний огляд, ми пройшлися вулицями населеного пункту: десь у квартирах вибиті вікна, обірвані балкони, зруйновані гаражі тощо. Однак також навпроти сусіднього будинку в пісочниці лежать дитячі іграшки. На перший погляд, вони нові, і ними зовсім нещодавно гралися.
Перед одним з під’їздів стоїть автомобіль «жигулі» з шашечкою «таксі». Поруч з ним, на лавці, сидять чоловік з жінкою. Це місцеві жителі, які весь цей час з початку повномасштабного вторгнення залишаються в селищі. Чоловік працює таксистом, каже, що клієнтів хоч і небагато, але вони є. Проте виживає коштом військових – їм таксі найпотрібніше.
Жінка також розповіла, що з усього будинку залишилося близько семи людей, усі інші виїхали. Самі ж вони виїжджати не планують.
– Поки не хочемо їхати. Не хочеться виїжджати зі своєї хати, але ми напоготові, якщо будуть сильно бомбити – мабуть, поїдемо, – зазначає співрозмовниця.
Тим часом волонтери виводять дідуся з під’їзду – його здоров’я дозволяє спокійно перенести цю поїздку. Волонтери разом із сусідом допомагають чоловіку сісти на заднє сидіння «буса». Після цього другий автомобіль «Троянди на руці» відправляється у саме місто Куп’янськ, щоб евакуювати звідти двох людей.