Втратили дім, але не майбутнє

Після місяців онлайн-уроків, тривог і втрат, у дітей із Куп’янської громади знову з’явилося те, чого їм найбільше бракувало — живе спілкування. У Харкові, на базі Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця, для школярів відкрили безпечний освітній простір. Тут діти можуть навчатися, зустрічатися з однокласниками й вчителями та поступово повертатися до звичного життя.

Любов Скрипка — вчителька початкових класів Куп’янського ліцею №1. Після початку повномасштабної війни вона разом з учнями перейшла на дистанційне навчання, а згодом була змушена виїхати до Харкова через погіршення ситуації у громаді. Жінка каже, що коли виїжджала з рідного Куп’янська, то місто ще не було зруйноване. А нині повертатися вже нікуди.

Сьогодні вона знову працює з дітьми офлайн — у безпечному освітньому просторі. Каже, що різниця між дистанційним і очним навчанням для учнів відчутна, адже після пережитого дітьми стресу це має особливе значення. Окупація, обстріли, евакуація, зруйновані будинки — усе це залишило глибокий слід.

Вчителька зазначає, що найцінніше, що отримали діти, це живе спілкування.

«По-перше, живе спілкування, по-друге, діти краще знайомляться одне з одним. Вони радіють, грають, співають, танцюють», — розповідає Любов Скрипка.

Жінка каже, діти часто говорять про втрати, про те, що відбувається з їхнім містом. Водночас вони не лише діляться переживаннями, а й підтримують один одного й адаптуються до нових умов.

Вчителька української мови та літератури Куп’янського ліцею №9 Наталія Лаптєва одразу після окупації відмовилася співпрацювати з росіянами та була змушена переховуватися. Разом з чоловіком вони вночі ходили до школи, щоб врятувати українські підручники та символіку.

Вона зізнається, що повернення до класу стало емоційним потрясінням — у хорошому сенсі.

«Ми були неймовірно щасливі, коли побачили дошки. Після дистанційки, після окупації це як повернення до життя. Просто взяти крейду і писати — це вже щастя», — каже Наталія Лаптєва.

За її словами, багато дітей замкнулися в собі після пережитого. І тепер їх доводиться буквально «повертати до життя».

Зараз її рідна школа зруйнована, а про власний дім вона намагається не дізнаватися, так, говорить, легше жити.

«Я запам’ятала його таким, яким він був – без вікон, без дверей, але мій. Тому вірю, що ми обов’язково повернемося», — пояснює жінка.

Освітній простір відвідує кожен п’ятий школяр з Куп’янської громади, більшість дітей після евакуації оселилися саме у Харкові. Вчителі кажуть, що деякі школярі побачили одне одного наживо саме у цьому просторі.

Освітній простір у Харкові — це не просто класи. Це місце, де діти можуть надолужити знання і водночас відновити соціальні зв’язки.

Щодня в освітньому просторі займаються близько 40–45 дітей, а загалом протягом тижня — до 100. До навчального процесу долучають викладачів університету. Окрім навчальних консультацій, проводять тренінги, творчі заходи та екскурсії. За словами Жадановського, це допомагає учням адаптуватися.

«Найкраще те, що діти спілкуються. Для багатьох, особливо молодших, це перший досвід школи — вони не бачили ні дошки, ні класу, ні вчителя», — пояснює він.

Водночас навчання продовжується і дистанційно, адже частина учнів перебуває в інших регіонах України або за кордоном.

«Ми поєднуємо дистанційний формат і очні консультації. Це дає можливість і надолужити знання, і згуртувати дітей», — додає Жадановський.

За його словами, наразі у Куп’янській громаді функціонують три заклади загальної середньої освіти, які охоплюють понад 1100 учнів. До повномасштабного вторгнення в громаді працювали 10 шкіл і навчалися близько шести тисяч дітей.

Нині у Куп’янській громаді не залишилося жодного вцілілого навчального закладу. росіяни продовжують щоденно обстрілювати населені пункти, стираючи їх з лиця землі.

За його словами, навіть такий формат навчання — уже великий крок вперед.

«Діти вперше за багато років сіли за парти. І згадали, що таке справжня школа. Їм дуже потрібна соціалізація», — додає Беседін.

Приміщення для навчання надав Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця.

Навчання проходить у спеціально облаштованих безпечних приміщеннях.

«У нашому університеті підготовлено тисячу місць для навчання студентів в захисних спорудах. І ми з радістю частину цих місць віддали для навчання діток з Куп’янської громади. Це дуже зворушливо — бачити дітей у коридорах. І водночас це ще й профорієнтація: вони бачать університет і вже думають про майбутнє», — каже ректорка.

Вона додає, що доки громада шукає можливість створити власну підземну школу, університет готовий приймати дітей стільки, скільки потрібно.