Навчання всупереч окупації: як випускниця з Курилівської громади стала студенткою

Про це кореспондентці медіа «Слобідський край» розповіла сама Влада Костюк.

«Освіта – це наше майбутнє»

Ранок 24 лютого 2022 року для Влади Костюк із села Колісниківка Куп’янського району почався не зі шкільних турбот, а з новини, яку о шостій ранку принесла мама: почалася війна. Уже наступного дня в село зайшли російські військові. Школу закрили. Зв’язок і світло поступово зникли. Однак навчання не припинялося навіть за таких умов.

На той час Влада навчалася в 11-му класі КЗ «Глушківський ліцей Курилівської сільської ради» й готувалася до НМТ. Директорка навчального закладу швидко зорієнтувалася й організувала дистанційний формат роботи. Було створено класрум, учителі надсилали завдання, пояснення, відеоматеріали. Учні, які залишалися вдома, підтримували зв’язок настільки, наскільки це дозволяли обставини. Частину матеріалу опрацьовували самостійно — з підручників і конспектів.

«Освіта — це наше майбутнє. Ми розуміли: якщо зупинимося зараз, втратимо свій шанс», — говорить Влада.

Поступово ситуація ускладнювалася. Інтернет у селі зник повністю, мобільний зв’язок працював уривками. Готуватися до тестування довелося за паперовими посібниками. Дівчина перечитувала теми по кілька разів, виписувала формули, робила власні шпаргалки — не для списування, а для кращого запам’ятовування.

Час від часу родина виїжджала до окупованого Сватового — там ще можна було піймати сигнал і зареєструватися на НМТ через українську платформу, перевірити електронну пошту, дізнатися новини. Влада тричі реєструвалася на тестування, але виїхати на підконтрольну Україні територію не змогла — окупанти не пропускали через блокпости.

Мотиваційний лист у лісосмузі

Пів року родина жила в інформаційному вакуумі. Світла й інтернету не було, новини передавали одне одному пошепки. Хлопець Влади на той час проходив строкову службу, а відразу після її завершення підписав контракт із ЗСУ і відправився на передову. Довгих п’ять місяців закохані нічого не знали одне про одного.

«Зв’язок вдалося відновити незадовго до виїзду. Для того, щоб зловити бодай слабкий сигнал, ми з подругою їхали мопедом у поле — на найвищу точку поблизу села. Знаходитися там було небезпечно. Разом з іншими людьми, які приходили на пагорб у надії поговорити з рідними, ховалися в кущах. Але й це було ризиковано, бо над посадкою постійно кружляли російські гелікоптери. Саме там, у лісосмузі, я написала мотиваційний лист для вступу — документ, без якого не могла претендувати на навчання без НМТ», — згадує дівчина.

Вона не знала, чи вдасться зберегти телефон під час виїзду, чи його не перевірять і не вилучать. Тому, коли нарешті вдалося зв’язатися з коханим, Влада переслала мотиваційний лист йому. Пізніше він повернув документ їй. Цей файл став для дівчини своєрідною страховкою і символом віри в майбутнє.

«Я писала про те, чому хочу навчатися саме в українському університеті, чому для мене важливо залишитися в Україні. Мабуть, тоді я вперше чітко сформулювала свої цілі», — каже Влада Костюк.

Виїзд і вступ до вишу

У вересні 2022 року, коли з’явилася інформація про просування українських військових до Куп’янська, родина наважилася на евакуацію. Це рішення визрівало довго, але залишатися ставало дедалі небезпечніше. Переходили розбитий міст під крики військових: «Швидше!». У небі літали російські розвідувальні дрони, навколо лежали загиблі. В кінці мосту людей забирала «швидка».

«Нам дуже пощастило — перетнули міст без будь-яких перешкод. Люди, які вибиралися за день до нас, потрапили під обстріл. Вони вже були по інший бік Осколу, навіть встигли сформувати транспортну колону, але російські окупанти завдали нищівного удару», — ділиться спогадами Влада.

Родина оселилася в Харкові. Попри втому й стрес, дівчина не відкладала вступ. Вона одразу поїхала до Каразінського університету. Обрала спеціальність «Менеджмент і маркетинг». Через пропущене НМТ вступ відбувався за окремою процедурою: мотиваційний лист і внутрішні тести в університеті.

Влада склала вступні іспити, але навчальний рік уже тривав. За тиждень їй довелося опрацювати матеріал першого семестру й скласти всі необхідні заліки та іспити, щоб її допустили до сесії. Із цим викликом впоралася — нині навчається на четвертому курсі, має відмінні оцінки та йде до диплома з відзнакою.

«Тести були навіть легші, ніж я очікувала. Мабуть. тому, що я чітко розуміла: це моє майбутнє», — каже студентка.

Навчання відбувається онлайн. Паралельно Влада працює майстром манікюру — це і підробіток, і спосіб відволіктися. Робота з клієнтами допомагає переключитися, знайти нові знайомства, відчути ритм великого міста. У майбутньому вона бачить себе у сфері маркетингу: реклама, просування брендів, робота із соціальними мережами, створення комунікаційних стратегій.

 Нові орієнтири

Рідна Колісниківка Влади нині перебуває в сірій зоні, там тривають бойові дії. Будинок повністю знищений. Батьки живуть у Харкові, орендують житло й поступово облаштовують новий побут. Сама Влада зараз мешкає в Києві — ближче до можливостей і професійних перспектив.

Час від часу вона бачиться зі своїм коханим, який продовжує воювати: зокрема виконував завдання на Куп’янському напрямку, тепер несе службу на Покровському.  

«Необхідні речі ми змогли взяти з собою, коли виїжджали з Колісниківки. Але ніколи не повернеш того дому, в якому виріс», — зізнається дівчина.

Попри матеріальні втрати, Влада не розглядала жодних альтернатив українській освіті. Варіант виїзду в бік росії родина навіть не обговорювала.

 Мотивацією було одне — повернутися до України й продовжити навчання, будувати майбутнє тут.

Сьогодні Влада мріє про завершення війни, створення власної родини та професійну реалізацію в Україні. 

Раніше ми писали, скільки вишів Харківщини перейшли на очну або змішану форму навчання.

Дякуємо, що прочитали цей матеріал. Приєднуйтесь до читацької спільноти «Слобідського краю».